- •1.Порівняльна політологія як наука, методологічна дисципліна та спосіб практичного впливу на соціальну дійсність.
- •2. Місце порівняльної політології серед інших дисциплін: політології, соціології, права, філософії, психології та ін.
- •Теоретичні джерела та концептуальні витоки порівняльної політології.
- •Етапи становлення порівняльної політології.
- •Теоретико-методологічні проблеми порівняльних досліджень.
- •Проблеми:
- •Порівняння як спосіб подолання тенденційності в дослідженні (європоцентризму, етноцентизму, націонал-патріотизму, шовінізму, гегемонізму та ін.)
- •Кроснаціональні порівняння: вибір країн, порівняння подібних та контрастних країн.
- •Інституціональний, біхевіористський, науково-порівняльний, структурний, герменевтичний та структурно-функціональний методи дослідження.
- •Теорія раціонального вибору та неоінституціоналізму.
- •Розробка методології порівняльних досліджень в 60-70-ті рр. Хх ст. Сучасний стан порівняльної методології в сша.
- •Теоретичні засади західноєвропейської політичної думки та основні концепції на початку ххі ст.
- •Теорія груп інтересів (Бентлі – американський)
- •Теорія еліти, правлячого класу (Моска, Парето – італійські)
- •Соціологічна теорія держави (м. Вебер – німецький)
- •Теорія олігархізації суспільства (р. Міхельс – німецький)
- •Психологічна теорія влади (г. Ласуел)
- •Теорія партисипаторної демократії (Макферсон)
- •Концепція держави добробуту
- •Футурологічна концепція єдиної світової держави (Кларк)
- •Концепція постіндустріального суспільства (Арон)
- •Концепція відкритого суспільства (к. Поппер – англійський)
- •Концепція двох рівнів людської поведінки – біологічний і соціальний
- •Концепція конфліктного функціоналізму
- •Концепція демократизації/демократичного транзиту
- •Народницькі, монархічні та державницькі концепції української політології. Роль соціалістичних ідеалів в формуванні української думки.
- •Протистояння зарубіжних політичних стратегій щодо України.
- •Становлення порівняльної політології в Україні на межі третього тисячоліття: проблеми та перспективи.
- •23. Механізм взаємодії елементів політичної системи: держави, політичних партій, змі, громадських організацій та рухів.
- •Алмонд і Пауелл:
- •Типологія політичних систем: тоталітарні, авторитарні і демократичні.
- •Моделі політичної системи.
- •Типології політичних систем е. Шилза, д. Сарторі, с. Ліпгарта.
- •Особливості політичної системи України у контексті світового досвіду.
- •Сучасні територіальні нації-держави та їх конституційний устрій.
- •Унітарні і федеративні держави (Франція, Швейцарія).
- •Унітарні і федеративні держави (Франція, Швейцарія).
- •31. Інститут президентства і різновиди президентського правління (сша, Франція, фрн, Фінляндія).
- •32. Парламентське правління. Представництво, законодавство. Моделі парламентського представництва (делегування і опікунства).
- •33. Порівняльний аналіз різновидів республік.
- •34. Практичне використання досвіду зарубіжних держав у процесі державотворення в Україні.
- •35. Формування теорії парламентаризму, концепції здійснення державної влади. Сучасні теорії народного представництва.
- •36.Структура і організація, зміст, компетенції та головні напрями діяльності представницьких органів.
- •37. Особливості взаємодії між парламентом і органами, що здійснюють функції конституційного контролю. Парламент і судова влада.
- •38. Організація і діяльність зарубіжних виконавчих органів влади. Класифікація.
- •39. Проблеми співвідношень законодавчої і виконавчої влади. Особливості формування уряду в президентській, парламентській, змішаних формах правління.
- •40. Бюрократія, збройні сили, засоби масової інформації: компаративний аналіз.
- •41. Політичний режим як засіб організації і функціонування влади.
- •42. Типології режимів. Режими традиційного, харизматичного і раціонально-правового панування (Вебер).
- •43. Особливості трансформації авторитарних режимів.
- •44. Аналіз форм тоталітаризму: сталінізму та фашизму.
- •45. Порівняння перехідних режимів в посттоталітарних країнах.
- •46. Основні риси політичного режиму в сучасній Україні.
- •47. Організація і політичне представництво інтересів.
- •48. Групи інтересів та їх різновиди. Форми активності груп інтересів. (Шляхтун, Голосов)
- •51. Класифікація і розвиток партійних систем
- •52. Правове регулювання діяльності політ партій
- •56. Сучані вибори, референдуми та плебісцити
- •57. Типи сучасних виборчих систем
- •58. Сучасний електорат і його типи
- •59. Ознаки демократії і класифікація її теорій: колективістські, ліберальні, плюралістичні концепції.
- •60. Сучасні теорії демократії: ліберальна, плюралістична, елітарна, конкурентна.
- •63. Ідеологічний та політичний плюралізм сучасності.
- •64. Типології сучасних політичних ідеологій.
- •67. Суть і структура сучасного політичного процесу.
- •68. Порівняльний аналіз суб'єктів політичного процесу.
- •69. Класифікація політичного процесу.
- •66. Сучасні світові системи в концепціях Істона, Уолерстайна та Галтунга
- •77. Генезис та етапи розвитку глобалістики.
- •78. Структура і теоретичні засади глобалістики як наукової дисципліни
- •79. Методи і напрямки досліджень сучасної глобалістики
- •Місце порівняльної політології серед інших дисциплін: політології, соціології, права, філософії, психології та ін.
Становлення порівняльної політології в Україні на межі третього тисячоліття: проблеми та перспективи.
Сучасна порівняльна політологія – одна з найрозвиненіших дослідницьких дисциплін на Заході, що має потужний методологічний і методичний інструментарій і напрацьовану теоретичну основу. Порівняльна політологія, не претендуючи на всеохоплення політичної тематики, вивчає політичну реальність, прагнучи об'єднати емпіричний і теоретичний рівні аналізу, якісні й кількісні методи й сформулювати загальнозначущі судження про загальні взаємозв'язки політичного миру. Поряд із цим порівняльні дослідження орієнтуються на показ унікальності сучасного політичного миру різних країн, використовуючи сучасні методології аналітичного нарративізму, дослідження подій, окремих випадків, феноменологічного інституціоналізму й ін.
В останні роки порівняльна політологія зіштовхнулася із проблемою глобалізації. Остання була проінтерпретована деякими дослідниками як загроза самому існуванню порівняльних досліджень. Дійсно, глобалізація приводить до уніфікації багатьох сторін життя сучасної людини. Але, це процес що супроводжується й контртенденціями у вигляді, наприклад, нового націоналізму, регіоналізму, культурного відродження й т.д. Глобалізація ж породжує й нове поле досліджень із використанням порівняльної методології: процеси політичної дифузії, хвилі глобалізації, глобальна й національна демократії. Загалом, порівняльна політологія відповідає на вимоги глобалізації, перебудовуючи свою тематику й методологію.
На сучасному етапі предмет порівняльної політології (компаративістики) як на Заході, так і на Сході є найбільш молодою політичною наукою. Багато західних політологів змушені визнати, що на сьогодні фундаментальних академічних досліджень по порівняльній політології дуже мало.
Перед політичною наукою сьогодні стоять наступні питання великої політики:
Чим пояснити розмаїтість національних варіантів політичного розвитку?
Чому Схід у багатьох відносинах відстав від Заходу?
Як відсталій країні доганяти розвинуті?
Як різні країни Сходу й Росія справляються із проблемами політичної модернізації?
В Україні
В 1989 р. Державний комітет СРСР з науки і техніки офіційно затвердив номенклатуру спеціальностей наукових працівників під загальною назвою “Політичні науки”. В ній уперше передбачалася спеціалізація з політичних наук, що створило можливості для захисту кандидатських і докторських дисертацій, у цей же час політологію стали викладати у вищих навчальних закладах.
З 1990 р. політологія почала впроваджуватись як навчальна дисципліна у вищих навчальних закладах. Останнім часом обсяг вивчення політології у вищих навчальних закладах збільшено. Ця дисципліна введена до переліку спеціальностей підготовки фахівців.
Уперше підготовку фахівців-політологів було розпочато в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Згодом їх почали готувати в Одеському, Донецькому, Львівському, Східноукраїнському (Луганськ), Чернівецькому, Прикарпатському, Ужгородському університетах, Національному педагогічному університеті ім. М. П. Драгоманова (Київ), Національному університеті “Києво-Могилянська академія”. У недержавної форми власності Таврійському екологічному інституті (Сімферополь) відкрито перший в Україні політологічний факультет.