7. Атмосфера. Загальна циркуляція повітря. Кліматичні пояси і області.

Атмосфера – це повітряна оболонка нашої планети, що оточує Землю і обертається з нею під дією сили тяжіння. Повітряні маси – порівняно однорідні великі за площею частини тропосфери, що мають певні загальні властивості (температуру, вологість, тиск). Розрізняють П.М.: арктичні, антарктичні, помірних широт, тропічні, екваторіальні та їх морські і континентальні різновиди.

Намал. Малюнок заг. циркуляції атмосфери.

Існує два основних види атмосферної циркуляції: циклони й антициклони. Циклонами називають вихороподібні рухи атмосфери із зниженим тиском у центрі, спрямовані від периферії до центру проти годинникової стрілки. Циклони супроводжуються змінами температури, великою хмарністю і значними опадами. Антициклонами називають замкнені баричні області високого тиску, в яких повітряні маси (вітри) розтікаються від центру і переміщуються загалом у напрямку руху годинникової стрілки. Антициклонам притаманна ясна, малохмарна погода з слабкими вітрами або штилями. Вітер – це рух повітря із зон, що мають більш високий атмосферний тиск у зони низького тиску в горизонтальному напрямі. Розрізняють постійні, сезонні (мусони) та місцеві (фен, бора, бриз).

Погода – це стан нижнього шару тропосфери у даній місцевості і у даний час.

Клімат – це багаторічний режим погоди на певній території.

Серед основних факторів кліматоутворення, якими визначаються найважливіші атмосферні процеси відзначають:

1. географічну широту місцевості, яка визначає зональний розподіл температур.

2. Висоту місцевості (з висотою знижується і температура і тиск і вологість повітря, а натомість зростають сонячна радіація і змінюється кількість опадів)

3. Обертальний рух Землі (позначається на спрямуванні циркуляційних процесів у повітрі та у воді)

4. Океанічні течії (перерозподіл тепла, зволоження або висушування узбережжя)

5. Рельєф (вертикальна поясність основних елементів клімату, „бар‘єрний ефект” гір тощо)

Кліматичні пояси – найбільші частини земної поверхні, виділені за кліматичними умовами і розподілом факторів кліматоутворення. Розрізняють К.П.: екваторіальний, субекваторіальні, тропічні, субтропічні, помірні, субарктичний і субантарктичний, арктичний і антарктичний.

Кліматична область – частина кліматичного поясу, яка виділяється за однотипним режимом погодно-кліматичних умов.

У помірному поясі Пн. Півкулі виділяють області: морського (опади, незначні амплітуди температур), континентального, (помірно континентального, континентального, різкоконтинентального) мусонного клімату (зимою – сонячно, влітку – дощі, незначні амплітуди температур).

У субтропічному К.П. Пн. Півкулі виділяють області: середземноморська (взимку дощі, влітку – сонячна погода, незначні сезонні амплітуди температур), континентальна (сонячна погода цілий рік, значні амплітуди температур), мусонного клімату (зимою – сонячно, влітку – дощі, незначні амплітуди температур).

У тропічному К.П. Пн. І Пд. Півкуль виділяють: континентальну (Сонце цілий рік і значні амплітуди температур) і морську (дощі протягом року, незначна амплітуда).

У субтропічному К.П. Пд. Півкулі: середземноморська (аналогічно Пн. півкулі), континентальна (сонячна погода цілий рік, значні амплітуди), морська (дощі і незначні амплітуди).

У помірному К.П. Пд. Півкулі: морська (дощі і незначна амплітуда), континентальна (сонце і значні амплітуди).

8. Поняття про гідросферу. Гідросфера – це водна оболонка планети, яка включає в себе води морів, океанів, річок, льодовиків, підземних вод. Води Світового океану становлять 96,5 % маси води гідросфери і 70,8 % площі Землі.

Характеристики океанів та їх моря.

Океан	Площа поверхні, млн. км. Кв.	Глибина, м		моря
		середня	найбільша
Тихий	179,68	3984	11022	Банда, Берингове, Східно-Китайське, Жовте, Коралове, Охотське, Сулу, Тасманове, Фіджі, Філіппінське, Пд.-Китайське, Японське.
Атлантичний	93,36	3926	8428	Адріатичне, Азовське, Балтійське, Егейське, Карибське, Мармурове, Північне, Середземне, Чорне.
Індійський	74,92	3897	7130	Андаманське, Аравійське, Арафурське, Червоне, Тім орське.
Північний Льодовитий	13,10	1205	5449	Баренцове, Баффіна, Бофорта, Сх.-сибірське, Гренландське, Карське, Лаптєвих, Норвезьке, Чукотське.

Поверхнева циркуляція вод у значній мірі залежить від законів циркуляції атмосфери. (приклади: Північно і Пд. Пасатні течії, течія західних вітрів). Завдяки різниці температур між водою течії і водою оточуючого простору океану, течії поділяють на холодні (Західних вітрів, Перуанська, Бенгальська, Сомалійська, Каліфорнійська, Курильська, Камчатська, Лабрадорська) та теплі (Гольфстрім, Мусонна, Куросіо, Північна пасатна, Пд. Пасатна, Сх. Австралійська).

Поверхневі води суходолу представлені річками, озерами, водами боліт і становлять ледве 0,014 % світових запасів води.

Найактивнішим елементом цієї групи вод є р і ч к и. Місце, де починається ріка наз. витоком. Прилегла до витоку частина ріки називається верхньою течією, центральна частина водостоку – середньою течією, а кінцева ділянка – нижньою течією. Місце падіння ріки в море, озеро чи іншу річку наз. Гирлом. Гирло може мати різні форми: широке, лійкоподібне – естуарій, або розчленоване на багато рукавів – дельта. Якщо річка впадає в іншу, то її називають притокою (намал. схему).

Живлення річок буває дощовим, сніговим, льодовиковим та підземним.

Характер стоку річок пов'язаний з їхнім живленням. Річки переважно снігового живлення мають виразні весняну повінь та літню межень. Річки льодовикового живлення відзначаються переважно літнім стоком, оскільки в цей сезон року надзвичайно інтенсивно тануть сніги та льодовики в горах (Амудар'я, Сирдар'я, Кубань, Терек та ін.). Стік річок дощового живлення може бути максимальним у різні пори року. Дощове живлення характерне для річок екваторіального поясу, снігове – річкам помірного поясу, льодовикове тим річкам, що беруть початок з гір, ґрунтове живлення характерне всім річкам.

Озерами називають замкнуті водойми, які мають сповільнений водообмін. Вони займають близько 1,8 % суходолу. За способом утворення озера поділяються на тектонічні (утворені в розломах земної кори (Танганьїка, Ньяса, Байкал, Мертве море)), вулканічні (у кратерах згаслих вулканів), льодовикові (в результаті руху льодовиків (озера Канади і Карелії)), завальні (в результаті гірських завалів (Синевирське озеро)).

Болота — це зони суходолу, що характерні надмірною зволоженістю, застійним або слабопроточним режимом вод та специфічною болотною рослинністю. (2 % площі суходолу).

9. Поняття про біосферу. Природні (географічні) зони. Біосфера – оболонка (сфера) життя на Землі (рослини і тварини, бактерії та віруси, людина). До Б. входять: тропосфера, гідросфера і верхня частина земної кори (літосфера).

Природна (географічна зона) – природна смуга суші або Світового океану, що простягається переважно в широтному напрямку і характеризується спільністю температурного режиму і зволоження, рослинного і тваринного світу, грунтів, геоморфологічних процесів.

Розрізняють природні зони: арктичних пустель, тундри і лісотундри, тайги, мішаних широколистих лісів, степів і лісостепів, напівпустель і пустель, саван та рідколісь, шорстколистих вічнозелених лісів та чагарників, перемінно-вологих лісів, вологих екваторіальних лісів.

Ландшафт (від нім. Landshaft) природний чи антропогенний комплекс, що являє собою генетично однорідну ділянку географічної оболонки. Відповідно розрізняють природний і антропогенний ландшафти. Ландшафт також поділяють на два великі класи – ландшафти рівнинних країн (наприклад, Східно-Європейської рівнини) та ландшафти гірських країн (наприклад Карпат).