5. Види руху Землі у Сонячній системі (осьовий та орбітальний).

Добове обертання Землі відбувається навколо осі. Земля обертається рівномірно. Період повного обертання планети навколо осі називають сонячною добою. Тривалість – 23 год. 56 хв. 4 с.

У зв’язку з обертанням Землі навколо похилої осі різні пори доби на різних меридіанах починаються неодночасно. Тому введене поняття поясного часу. Час кожного поясу відрізняється від сусіднього на 1 год. Винятки: Іран (+3.30), Афганістан (+4.30), Непал (+5.45), Індія (+5.30), М‘янма (+6,30).

Земля обертається проти годинникової стрілки, якщо дивитися з Північного полюса.

[Географічні наслідки добового обертання Землі:

1) зміна дня та ночі.

З цим пов'язані: добовий ритм сонячної радіації, інтенсивність якої залежить від кута нахилу земної осі; ритми нагрівання та охо­лодження, місцевої циркуляції повітря та життєдіяльності живих організмів;

2) вісь обертання, полюси та екватор є основою географічної системи координат;

3. деформація фігури Землі — сплющеність з полюсів (полярне стиснення); це пов'язано зі зростанням відцентрової сили від по­люсів до екватора;

4) Існування сили Коріоліса, що діє виключно на тіла, що рухаються і полягає в тому, що всі тіла при русі відхиляються від основного напрямку руху у пн. півкулі направо, у південній – наліво.]

Рух Землі навколо Сонця. Навколо Сонця Земля рухається вздовж орбіти, що мало відрізняється від кола. середній радіус орбіти — 149,6 млн км. Сонце перебуває в одному з фокусів еліптичної орбіти Землі, вна­слідок чого відстань між Землею та Сонцем протягом року змі­нюється від 147,117 (у перигелії) до 152,083 млн км (в афелії). [середній радіус орбіти Землі, довжина якого дорівнює 149,6 млн км, використовується як астрономічна одиниця (а. о.) при вимірюванні відстаней у межах Сонячної системи.]

Середня ор­бітальна швидкість Землі становить 29,765 км/с. Повний оберт навколо Сонця Земля здійснює за 365 днів 5 год. 48 хв. (сонячний або тропічний рік). Календарний рік коротший за сонячний на 6 год. Земна вісь нахилена щодо площини орбіти. Вона утворює з нею кут 66°33'. Під час руху вісь переміщується поступально, отже, на орбіті виникають чотири характерні точки. (Рис.)

Характерні точки на еліп­соїдальній орбіті Землі: весняного (21.03) та осіннього (23.09) рівноден­ня і зимового (22.12) та літнього (22.06) сонцестояння;

У дні рівнодень радіус-вектор перебуває в площині екватора, а світороздільна лінія поділяє усі паралелі навпіл. Завдяки цьому со­нячні промені на екваторі опівдні йдуть прямовисно, і на всій зем­ній кулі день дорівнює ночі (на полюсах відбувається зміна дня та ночі). Розрізняють весіннє та осіннє рівнодення.

У дні сонцестоянь площина екватора розташована відносно со­нячного променя під кутом 23°27'. Сон­це в цей час перебуває в зеніті над одним із тропіків. Розрізняють літнє та зимове сонцестояння.

З нахилом земної осі щодо площини орбіти пов'язане утворен­ня на певних паралелях полярних кіл і тропіків. Полярне коло — паралель, широта якої дорівнює кутові нахилу земної осі щодо площини орбіти. Полярні кола є межами полярно­го дня та полярної ночі. Під час полярного дня (ночі) Сонце про­тягом доби (або більше) не заходить (не сходить). Тривалість полярного дня (ночі) закономірно зростає відповідно до широти місцевості від 1 доби (на полярному колі) до півроку (на полюсі).

Тропіки — це межі зенітального положення Сонця опівдні. На тропіках Сонце перебуває в зеніті один раз, а в просторі між ними — двічі на рік.

6. Поняття літосфери. Хронологічна таблиця геологічної історії Землі. Літосфера — це зовнішня оболонка твердої частини Землі, що утворює сферу радіусом від кількох (під серединно-океанічними хребтами) до 200 км і більше. Вона охоплює земну кору та верхню частину мантії Землі. Розрізняють материковий і океанічний типи земної кори. Земна кора розвивається під дією екзогенних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) сил Землі. Екзогенні: вивітрювання (хім.(карст), фіз.(еолові, флювіальні, схилові процеси), біо.,). Ендогенні: магматизм, метаморфізм, тектонічні рухи, вулканізм та землетруси.

На планеті існує дві основні форми поверхні – рівнини та гори. Рівнини у тектонічному відношенні відповідають стійким ділянкам земної кори – платформам. Гори розташовуються на більш молодих ділянках літосфери. Молоді гори розташовуються в районах з тонкою земною корою, в геосинклінальних областях.

Геосинкліналь – область інтенсивних опускань земної кори, що простягається на великі відстані (геосинклінальний прогин), а також великі ділянки земної кори, в межах яких відбувається інтенсивне горотворення і проявляється магматична діяльність і сейсмічна активність.

Гори і рівнини відрізняються за віком і тектонічним походженням, вони мають різну висоту:

Рівнини	Гори
Плоскогір’я – 500м – 1000 м. Височини – 200 м. – 500 м. Низовини – 0 м. – 200 м.	Високі – 2000 м. і вищі Середні – 1000 м. – 2000 м. Низькі – 600 м. – 1000 м.

Сучасні геосинклінальні зони відповідають просторовим поєднанням глибоководних океанічних жолобів (Маріанський, Курило-Камчатський тощо), улоговин окраїнних морів (Японське, Охотське тощо), архіпелагам островів (Японських, Курильських тощо).

Взагалі, рельєф дна складається з таких елементів:

1. Материкова обмілина або шельф (глибина 0-200 м.)

2. Материковий схил (глибина 200-2500 м.)

3. Ложе океану (глибина 2500-6000 м.)

Хронологічна таблиця геологічної історії Землі

Ера	Період (епоха)	(Вік нижніх границь) Млн. років тому	Горотворення	Гірські системи відповідного етапу горотворення.
Кайнозойська	Четвертинний (антропогенний)	Від 0,7 до 1,8	АЛЬПІЙСЬКЕ	Альпи, Апенніни, Піренеї, Балкани, Карпати, Памір, Кавказ
	Неоген	26+-1
	Палеоген	67+-3
Мезозойська	Крейдовий	137+-5	МЕЗОЗОЙСЬКЕ	Анди, Кордільєри, гори на пн. Сході Азії, Пд.. сх.. Китаю та Індокитаю.
	Юрський	195+-5
	Тріасовий	230+-10
Палеозойська	Пермський	285+-10	ГЕРЦИНСЬКЕ	Уральські гори, Алтайські, Тянь-Шань, Аппалачі.
	Кам‘яновугільний	350+-10
	Девонський	405+-10	КАЛЕДОНСЬКЕ	Скандинавські гори, Грампіанські в Шотландії, Саяно-Байкальські та ін.
	Силурійський	440+-10
	Ордовицький	500+-15
	Кембрійський	570+-30	Байкальське