15. Ознаки аудиторії

Існує три групи характеристик аудиторії. Перша з них — формально-ситуативна, яку становлять такі ознаки, як місце проведення зустрічі оратора з аудиторією (зала, окрема чи прохідна кімната, ресторан, польовий стан, майдан тощо), розмір аудиторії (як за кількістю слухачів, так і за площею приміщення), умови спілкування, час виступу і багато інших формально-ситуативних показників, від яких часто залежать особливості та результат промови. Дійсно, саме ці ознаки з початку промови вже змінюють динаміку діяльності оратора. Те, що він підготував, наприклад, для розмови з аудиторією в 400 слухачів, зовсім не так прозвучить для 7 слухачів, аргументи на майдані і в лекційній залі також будуть іншими і т. ін.    Другу групу складають соціально-демографічні характеристики слухачів: соціальний статус, рівень освіти і культури, професійна характеристика, матеріальне становище, соціальне походження, стать, вік тощо. Ці дані допоможуть зорієнтуватися в потребах і інтересах аудиторії, у настрої людей, підготувати їх до сприйняття інформації.   Третю групу становлять суто психологічні характеристики людей. Щоб орієнтуватися в них, оратору необхідна сукупність знань про психічні процеси (пізнавальні, вольові, емоційні); психічні стани (бадьорість чи пригніченість, працездатність чи втома, зосередженість чи розсіяність); психічні властивості особистості (спрямованість, темперамент, характер, здібності); психічні утворення, надбання (знання, навички, уміння, звички). 

16. Види полемічних «хитрощів» та шляхи їхньої нейтралізації.

Полеміці завжди притаманне збудження почуттів. Достатньою підставою для відмови від дискусії нерідко признається постановка запитань в нетактовній, образливій чи грубій формі.

Прикладом такого довільного доводу є софістична хитрість, що одержала назву “надмірного уточнення”. Сутність цього виверту, цієї хитрості полягає в тому, що один із учасників дискусії, який виступає проти тези опонента, робить спробу спростувати його думку не звичайними, логічно припустимими способами, а шляхом постановки запитання, що потребує від опонента такого “уточнення” тези (за кількісним, часовим, просторовим тощо параметрами).

Особливу увагу слід звертати на софістичні хитрощі, за допомогою яких досвідчений у полеміці оратор робить спробу відхилитися і відійти від відповіді на запитання. До них належать такі виверти: “відповідь у кредит”, “відповідь запитанням на запитання”, негативна оцінка самого запитання без розгляду його по суті і т. ін.    “Відповідь у кредит” полягає в тому, що один із учасників полеміки, якому важко за тих чи інших обставин відповісти на поставлене запитання, переносить його розгляд під різними приводами “напотім”: “Питання непросте, а часу не вистачає, тому розглянемо його наступного разу” і т. ін.    Якщо бракує достатньої організації полеміки, а обговорення проходить безладно і учасники не відзначаються необхідним рівнем полемічної культури, нерідко спостерігається “відповідь запитанням на запитання”.

Інші використовують “підмащування” опонента лжекомпліментами: “Ви, як розумна людина, не будете заперечувати...”

Кожен, хто бореться за свої переконання, шукає правильні рішення, стверджує істину, повинен не тільки сам бути озброєним, але й добре знати методи свого опонента.