6.Відмінність спростування від доказу в риториці

Особливе місце в ораторському мистецтві посідає доказ хибності або безпідставності будь-якої тези — спростування, яке частіше використовується у дискусії або полеміці. Спростуванням називається логічна операція установ­лення хибності або необґрунтованості положення, яке ви­сунуте як теза. Поняття спростування — відносне поняття, тобто сама операція має смисл лише у відношенні процесу доказу, який відбувся, коли намічається дискусія між присутніми або відсутніми учасниками, з яких того, хто висунув тезу, на­зивають пропонентом, а супротивну сторону, яка виступає із спростуванням, — опонентом. Будучи операцією, спрямованою на руйнування доказу, який відбувся раніше, спростування може бути виконано трьома способами. Логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь положення (судження) за допомогою інших істинних суджень називається доказом. Щоб володіти вмінням логічного доведення, треба знати структуру доказу і вимоги до нього. У кожному доведенні є три складові частини: теза — положення, правильність якого треба обґрунтувати; основи доведення (аргументи) — судження, за допомогою яких доводиться теза. Істинність основ вже встановлена, і тому їх наводять як достатні підстави для доведення істинності тези;— форма доведення (демонстрація) — способи логічного зв'язку між тезою й аргументами.

7.Підготовка прокурора до промови у судових дебатах

Підготовка судової промови розподіляється на кілька етапів: – вивчення фактичних обставин справи; – збирання доказових матеріалів; – аналіз доказових матеріалів; – систематизація матеріалів; – письмова підготовка промови.  Важливо досконало знати матеріали справи, вільно ними оперувати. Починати збирання матеріалів доказової бази, яка буде використана у промові, необхідно під час досудового і судового провадження, зробивши при цьому виписки, якими можна буде скористатися як під час судового розгляду (для постановки питань учасникам судового процесу), так і під час судових дебатів. Аналіз матеріалів справи, як правило, носить попередній характер. А тому прокурор повинен: – по-перше, відокремити достовірно встановлені факти від сумнівних.  Усе «сумнівне» підлягає перевірці; – по-друге, не задовольнятися готовими фактами, в яких відсутній  внутрішній зв’язок подій; – по-третє, кожен факт чи обставину аналізувати з позиції протилежної сторони (захисту, підсудного тощо). Готуючись до промови, прокурор повинен з’ясувати для себе три питання: – що трапилося і чому трапилося? – що потрібно довести суддям? -чим можна вплинути на їхнє рішення?

8.Характерні риси судової полеміки

Полеміка гостра дискусія стосовно будь-якого спірного питання. Це не звичайна суперечка, а таке публічне обговорення, при якому є конфронтація,протистояння, протиборство сторін, ідей і поглядів. Виходячи з цього,полеміку можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок щодо того чи іншого питання, тобто публічний спір з метою захистити, обстоятисвою точку зору і спростувати думку опонента. Один ізпринципів ведення полеміки є чесність і принциповість ведення полеміки. Перед тим, як спростувати погляди опонента, потрібно точно і чітко сформулювати позицію, згідно з якою полемізують. Визначеність предметаспору і вихідних позицій — одна з основних вимог до полеміки. У жодному разі не можна перекручувати позицію опонента. Цим оратор підриває довіру до власної позиції у слухачів. Потрібно виявити дійсні йістинні положення опонента і вміти критикувати їх. Важливого значення набуває і принцип використання емоцій у полеміці.Певна річ, без людських емоцій ніколи не було, нема і не може бути пошуку істини. Не можна вести полеміку без емоційного, суб'єктивного ставлення до питань, що обстоюються. Проте не слід перебувати у полоніемоцій, тобто давати перевагу почуттям над розумом. Характерний принцип полеміки — виявлення невідповідностей ісуперечностей у поглядах опонента, однобічності його позицій.