Висновки

Отже, Саксонське зерцало є збіркою правових норм, якими користувались у XIII ст. у Східній Саксонії (північно-східна Німеччина). Воно складене суддею та вченим Еріхом фон Репков у 1221-1235 рр., тобто за своєю юридичною природою є приватною кодифікацією.

З першої половини X ст. Саксонське королівство, область, де було укладене Саксонське зерцало, закріплювало свою економічну й політичну владу внаслідок колонізації східних слов’янських територій. З ХІІ ст. почала утверджуватися думка: вільні люди, котрі проживають на певній, визначеній території, мають підкорятися спільному праву, сформованому на праві народження, опрацьовувати та брати до уваги особливості інших правових поглядів. Запис феодального права розпочався з ініціативи церкви, а відтак – і світської влади. Королі й князі стали доручати укладання правових збірників освіченим та фаховим особам, знавцям права. До них належав і укладач Саксонського зерцала.

Е. фон Репков уклав цей правовий збірник на замовлення графа Г. фон Фалькенштайна спершу латинською мовою, а згодом переклав німецькою. Періодом створення першої редакції прийнято вважати 1220–1235 р. Місце укладання однозначно встановити нам не вдалося, однак маємо підстави вважати, що це була церковна бібліотека Кведлінбурга.

Ці обставини зумовили специфіку джерел Саксонського зерцала. Його основою є звичаєве право, законодавство Священної Римської імперії, римське право. Крім того, Е. фон Репков виступив як тлумач правових норм і навіть як філософ права.

Джерелами укладання Саксонського зерцала були Біблія, канонічне право, імперські закони, судові звичаї земських та ленних судів із регіонів ельбських єпископств.

Саксонське зерцало складається з: чотирьох передмов, у тому числі передмови в римованих двовіршах; прологу тексту; прологу та передмови «Від народження Бога»; трьох книг земського права та книги ленного права.

Ленна система в Німеччині сформувалась повністю та стала панівною системою земельних відносин уже в ХІІ ст. У Саксонському зерцалі йдеться про імперські лени, церковні лени, прапорні лени, судові й міські лени. Зміст ленного права визначався правоздатністю, яка належала землевласникові-сеньйору та леннику-васалу. Аналіз норм Саксонського зерцала засвідчує, що укладач велику увагу приділяв регулюванню сімейно-спадкових відносин: вони визначалися становою приналежністю, яка відповідала відносинам земельної власності; характерним був принцип єдиноспадкування, зумовлений необхідністю зберегти в руках спадкоємця-чоловіка феодальну земельну власність. Поділ зобов’язань на ленні й чиншові в збірнику визначений структурою феодального суспільства та феодальною земельною власністю.

Основну частину Саксонського зерцала склав звід Земського права у 3 книгах, які нараховують відповідно 71, 72, 91 статтю. Другу частину - звід Ленного права утрьох главах, які включають відповідно 133, 70, 23 статті. Такий розподіл, підкреслений ще й різними мовами (Земське право написане німецькою мовою, а Ленне - латиною), був викликаний становим характером саксонського суспільства. Земське право було адресоване усім вільним особам, підсудним суду шефенів (присяжних). Ленне право регулювало відносини виключно у привілейованому стані феодалів.

Більшість норм Саксонського зерцала були викладені в казуїстичній формі, е повтори (наприклад, щодо статусу міністеріалів), не завжди логічною є послідовність у розташуванні норм.

Попри ці вади, Саксонське зерцало мало виключне значення для більшості земель Німеччини. За його зразком були розроблені Швабське та Голландське зерцала, кодекси міського права, зокрема магдебурзьке право. На Саксонське зерцало перестали посилатись тільки у 1900 р., після введення до дії Німецького Цивільного уложення 1896 р. Крім того, Саксонське зерцало використовували у Польщі, в українських землях.

Отже, Саксонське зерцало є класичним кодексом часів середньовіччя, в якому відбились всі типові риси феодального права: казуїстичність норм, становість та нерівноправність учасників правовідносин, формалізм процедур.