1.2. Процес створення Саксонського зерцала, його укладач та значення для розвитку світової правової думки

Саксонське зерцало виникло в області, де, з одного боку, конкурували політичні інтереси імперії з територіальними інтересами архиєпископату м. Маґдебург, єпископату м. Хальберштадт, князівства Ангальту, а також князівства графа фон Фалькенштайна. З іншого боку, багато громадян потребували знання чинного права. Крім того, з ХІІ ст. почали домінувати погляди, що вільні люди, котрі живуть в одному регіоні, повинні дотримуватися єдиного правопорядку, щоб мати спільне підґрунтя для дій (законодавчі акти) [8, с. 55].

Саксонське зерцало – німецький середньовічний збірник правових норм. Укладений близько 1230 р. (за ін. даними – в 1220-1235 рр.) рицарем Ейке фон Репковим, шефеном графства Ангальт поблизу м. Магдебурга в Саксонії на замовлення графа Гоєра фон Фалькенштайна [27].

Упорядник Саксонського зерцала, Етке фон Репков, походив із знатного роду, що належав до васалів архієпископа Маґдебурга. Відомості про рід Етке засвідчені з середини ХІІ ст. до початку ХІХ ст. у правничих документах Тюрінгії та Верхньої Саксонії. Рід взяв прізвище від назви малого села Реппіхау, яке розташоване у трикутнику міст Кетен-Дессау-Акен. У 1156 р. назва селища вперше з’являється у правовому документі як Ріпехове. Саме тут знаходився родовий маєток сім’ї Репкових. Родина фон Репкових прибула до Гау Серімунт і оселилася в селі Реппіхау з середини ХІІ ст. В 30-х роках ХХ ст. на території селища, біля церкви, були знайдені залишки вежі та фортеці з ХІІІ ст., що, ймовірно, належала Репковим.

Однозначних доказів про те, що Етке фон Репков народився в селі Реппіхау, немає, проте простежено постійний зв’язок Етке з цим селом, власне воно стало місцем написання Саксонського зерцала [23, с. 406].

У 1156 р. вперше з’являються згадки про Ейко та Арнольда де Ріпехове, що є свідками на суді, який проводив маркграф Альбрехт Ведмідь в Вюрбцігу. В джерелі 1159 р. родина фон Репкових згадано як васал архієпископа Маґдебурга. Наявні свідчення з 1227 р, що в самому Маґдебургу родині Репкових належав будинок. Також дід та батько Етке підтримували тісні зв’язки із бурґграфами Гібіхенштайна, існує думка що їх пов’язували родинні стосунки [20, с. 405].

Відомо всього сім письмових згадок про життя самого Етке фон Репкова. В шести з них він фігурує як свідок і в останній, сьомій, Саксонському зерцалі, вказує себе як Ейке фон Репхове. Оскільки більше даних про Етке немає, можна окреслити його дату життя та смерті між 1180 та 1235 рр.

Укладач Саксонського зерцала з’являється між 1209 та 1233 рр. у шістьох документах як свідок різних правових подій у містах Меттіне, Ліппена, Делітцш, Ґрімма і Сальбке (сьогодні район Маґдебурга) Один із документів не містить назви місця засвідченого правового акта.

В 1209 р. у місті Меттіне Ейко де Ріпіхове згаданий уперше як свідок продажу бурґграфами Йоханом та Вальтером Гібіхенштайн замку Шперен єпископу Наумбурга. На цю дату можемо спертися задля визначення можливого року народження Етке. Виконувати функції свідка фон Репков міг лише як повнолітній Питання, коли саме ставали повнолітніми і водночас юридично дієздатними, охоплює певні невисвітлені проблеми, оскільки цей факт не був уніфікований у середньовічних правових системах. Доцільно взяти за основу досить високу межу повноліття римського права - 25 років. Отже, ймовірним роком народження Етке можна вважати 1984 р Варто також врахувати, що молода особа не відразу по досягненню повноліття могла бути задіяна у таких важливих князівських правових ґешефтах, отже додаємо ще кілька років накопичення досвіду. Це все дає підстави датувати народження Етке приблизно 1180 р. [13, с. 112]

Друга згадка про Етке фон Репкова датовано 1215 р. У ній зафіксований Гекко де Репехове (Hecco de Repechowe), який разом з графом Гоєром фон Фалькенштайном в містечку Ліппені засвідчують правову угоду між радою чоловічого монастиря Косвіг та графом Гайнріхом фон Ашерслебен, котрий пізніше став князем Ангальту.

Гейко фон Рерхове 1 травня 1218 року в містечку Грімма зазначений як свідок макрграфа Дітріха фон Майсена (1162 - 1221) під час передання ним товарів монастирю Альтцелла [13, с. 112].

Ім’я Айко фон Репехове згадується разом з графом Гоєром фон Фалькенштайном як свідок у правовому документі 1219 р., що фіксує залагодження конфлікту ангальтського князя Генріха І (1175-1252) з монастирем св. Сімона та Юди в Ґосларі. Місце у цьому документі, незазначене.

Наступна згадка про Ейко фон Рібекове датована 1224 р. в містечку Делітцші. Цього разу він з’являється свідком при підтвердженні факту передачі ландграфом Людвіга ІV з Тюрінгії (1217–1227) допомоги товарами монастирю Альтцелла.

Востаннє Ейко де Репхове згадується 1233 у м. Зальбке (сьогодні частина міста Маґдебург) коли він засвідчував продаж товарів між маркграфами Йоганом І (приблизно 1213–1266) та Оттоном ІІІ (приблизно 1215– 1267) з Бранденбурга та монастирем Берге (знаходився біля Магдебурга).

Точні біографічні дані укладача обмежуються ім’ям, яке він сам подає у Саксонському зерцалі – Айке ван Реппове та шістьма документами. Німецькі науковці ведуть подальші спроби детальніше охарактеризувати особистості Етке фон Репкова. До уваги беруть політичні та культурні умови, в яких жив і творив укладач Саксонського зерцала [16, с. 215].

Аналізуючи правові документи, в яких фігурує Етке фон Репков, можемо зробити висновок, що його ім’я тісно пов’язане з графом Гоєром фон Фалькенштайном, зокрема їхні імена згадуються разом у двох документах з шести. Етке та Гоєр фігурують свідками у документах 1215 та 1219 рр..

У 1215 р. обидва виступають свідками важливих правових актів графа Генріха фон Ашарслебена (Асканії, з 1215 р. ангальтський князь). У цих двох документах помітним є те, що в першому (1215 р.) Етке згадується серед дворян, а в другому (1219 р.) – серед міністеріалів. Враховуючи інші чотири документи, робимо висновок, що після 1215 р. Етке фон Репков міг прийняти стан міністеріала. Ймовірно він пішов на службу до князя Ангальту. Спірним залишається питання, чи були між Етке та Гоєром ленні відносини, про що можна прочитати в передмові до Саксонського зерцала [22, с. 56].

Саксонське зерцало дає зрозуміти, що Етке фон Репков мав, видається, ґрунтовну загальну теологічну освіту. Він досить добре знав Біблію, отців церкви і правила канонічного права. Освіту Етке здобув при монастирі у східному Гарцфорланді, також у школах при монастирі Гальберштадта і Маґдебурга. У школі при монастирі Гальберштадта працював відомий викладач церковного права Йоганнес Тевтонікус. Тевтонікус повернувся в 1212 р. до Гальберштадта, і після здобуття академічної освіти та викладацької практики в Болоньї, у 1220 р. взяв на себе керівництво школою при гальберштадському монастирі [24].

Отже, питання походження та соціального становища Етке фон Репкова – спірне, хоча вважають, що він був вільно народженим дворянином, який згодом служив як міністеріал для свого ленного пана, графа Гоєра фон Фалькеншrтайна, є й відомості, що він був судовим засідателем. У ленному праві Саксонського зерцала, в так званому Становому порядку, вільні дворяни та службовці (міністеріали) знаходилися на одному васальському рівні. В деяких же документах Етке фон Репкова називають вільним, благородним дворянином, а в інших – службовцем. Можливо, саме ця обставина призвела до неясності щодо його суспільного становища. Тим не менше, з декількох зауважень Етке в Саксонському зерцалі можна зробити висновок, що виступав низькій ролі міністеріала в придворному порядку раннього ХІІІ ст. та ставився до неї з антипатією й засудженням, цим підтверджується теза, що фон Репков був вільним.

Міністеріалами вважалося службове дворянство у Європі в Середньовіччі дворянином. Етке фон Репков отримав досить ґрунтовну як на свій час освіту, вмів писати, читати, знав латинську. Поряд з написанням Саксонського зерцала, Етке фон Репкову приписують також авторство Саксонської світової хроніки, проте це питання ще не є достатньо дослідженим [28].

Саксонське зерцало написане латинською мовою, згодом перекладене нижньонімецьким діалектом німецької мови. Та обставина, що воно було викладене на німецькій мові мала велике значення в тому розумінні, що Зерцало створило спільну німецьку юридичну мову для усіх німецькомовних регіонів імперії (за Г. Дж. Берманом). За припущенням Г. П. Гуменюк можливим місцем його укладання була церковна бібліотека Кведлінбурга.

Джерелами укладання Саксонського зерцала були Біблія, канонічне право, закони Священної Римської імперії, що мали поширення й застосування в Саксонії, звичаєве право земських та ленних судів із регіонів ельбських єпископств. За Г. Дж. Берманом практично немає у ньому посилань на римське право, хоч інші дослідники [9, с. 35] безумовно зараховують римське та візантійське право до джерел Саксонського зерцала. Вплив римського права в ньому все ж доволі помітний, особливо в частині регулювання, висловлюючись термінологією римського права, т. зв. сільських (земельних) сервітутів (зокрема, § 1 ст. 42 книги другої зобов'язує «Ніхто не може повісити водостічний жолоб так, щоб він виходив на подвір'я іншого»; стаття 50 книги другої проголошує «Хто саджає межові дерева, кладе межові камені, той повинен робити це в присутності особи, якій належить земля з іншого боку. Хто огороджує, той повинен гілки від тину спрямовувати в бік власного двору»; § 3 ст. 51 книги другої вказує «Стоки належить виводити на землі, що розташовуються за ділянкою іншого власника» та ін. [21, с. 9]).

Дуже рано Саксонське зерцало стали трактувати як самостійне авторитетне джерело. З 20-х рр. XIV ст. списки Зерцала стали доповнюватися глосами-роз'ясненнями. Першим глосатором був Йоганн фон Бух. Основна редакція, здійснена на початку XV ст. закріпила поділ земського права на три книги, постійну кількість і нумерацію статей і параграфів. Ця редакція швидко витіснила всі попередні, а з 1474 р. почалося її друкування й поширення [18, с. 210].

В німецьких землях Саксонське зерцало було зразком при створенні інших юридичних книг («Аугсбурзьке Саксонське зерцало», «Німецьке зерцало», «Швабське зерцало»). Поширилося Зерцало і в Голландії у вигляді «Голландського саксонського зерцала». У деяких регіонах Німеччини Саксонське зерцало продовжувало діяти до 1 січня 1900 р. — часу введення в дію Німецького цивільного уложення. А востаннє воно застосоване Німецьким імперським верховним судом у 1932(3) р.

Перший латинський переклад Ландрехту Саксонського зерцала авторства вроцлавського єпископа Томаса з'явився у другій половині ХІІІ ст. між 1272–1292 рр. Другий латинський переклад сандомирського писаря Конрада був опублікований 1359 р.

В Україні земське (міське) право Саксонського зерцала використовували в латиномовних польських переробках Миколи Яскера, Яна Кірштейна, Бартоломея Ґроїцького, Павла Щербича; коментарі до Зерцала цих авторів відомі під узагальненою назвою «Саксон». Коментарі Саксонського зерцала стали на українських землях правовою основою права міського самоврядування за взірцем магдебурзького права, однак переважно у формі польських аналогів останнього – кульмського (хелмінського) права та ноймарктського права. «Саксон» був використаний кодифікаційною комісією Гетьманщини при створенні «Прав, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.) і для укладення Зібрання малоросійських прав Ф. І. Давидовича (1807 р.). В «Правах …» наявні 733 посилання на праці П. Щербича, 645 на праці Б. Ґроїцького, 173 на праці П. Кушевича; в «Зібранні …» маємо 457 посилань на Зерцало Саксонів [5, с. 280]. Посилання на «Саксон» в юридичній практиці українських земель зустрічалося аж до офіційного скасування магдебурзького права в малоросійських губерніях відповідно до закону Російської імперії від 3 (15) лютого 1831 р.

Отже, Саксонське зерцало – це середньовічна юридична книга досить високого рівня, котра мала велике розповсюдження та вплив на середньовічну та сучасну судові практики не лише в Німеччині, але й далеко за її межами.