2.Типи загальноосвітніх навчальних закладів

ЗУ Про загальну середню освіту від 13.05.1999 № 651-XIV ст типи знз та інших закладів у системі сер освіти Відповідно до освітнього рівня, який забезпечується загальноосвітнім навчальним закладом , та особливостей учнівського контингенту існують різні типи загальноосвітніх навчальних закладів. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.  До загальноосвітніх навчальних закладів належать:  школа I-III ступенів;  спеціалізована школа I-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;  гімназія - навчальний заклад II-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;  колегіум - навчальний заклад II-III ступенів філологічно-філософського та культурно-естетичного профілю;  ліцей - навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням та допрофесійною підготовкою ;  школа-інтернат I-III ступенів - навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;  спеціальна школа I-III ступенів - навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку;  санаторна школа I-III ступенів - навчальний заклад з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;  школа соціальної реабілітації - навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання ;  вечірня школа II-III ступенів - навчальний заклад для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання;  навчально-реабілітаційний центр - навчальний заклад для дітей з особливими освітніми потребами, зумовленими складними вадами розвитку.  3.Етапи розвитку освіти в Україні. Освіта і педагогічна думака в Київській русі Історіографи виділяють кілька історичних етапів, які вплинули на розвиток освіти: 1 етап – ХІІ-ХІІІ ст. - боротьба польсько-литовських та українських феодалів між собою і великим князем Київським. 2 етап - XIV-XVI ст. - подолання феодальної роздробленості, посилення релігійного і феодального гніту. 3 етап – (др. пол. XVІ- серед XVII ст.) - розвиток ремесел, торгівлі, ріст міст. Український народ починає виступати як окрема етнична одиниця. Підйом українського національного визвольного руху, утворення унії. 4 етап – виникнення елементарних шкіл при церквах та монастирях. 5 етап – розвиток елементарних парафіяльних шкіл, латинських, підвищеного типу, шкіл канцеляристів. 6 етап – школи католицькі, протестантські, уніатські, православні, іудейські різних освітніх рівнів. Елементарні православні: монастирські, братські, мандрівних дяків, січові, полкові, мистецькі. Середнього рівня православні: Острозький триязичний колегіум, Львівська, Київська, Луцька братські школи. На формування освітньої справи в Україні великий вплив мала епоха Відродження. Вона породила гуманізм, Реформацію, а це сприяло появі протестантських шкіл. Відомі соцініанські і кальвіністські навчальні заклади. Вивчали: основи християнської етики, математику, риторику, діалектику, мови (грецьку, латинську, польську, церковнослов’янську). Школи пропагували ідеї гуманізму. Відомо, що на західноукраїнських землях Я.Коменський формувався як теоретик і практик, учителював у Шараш-Потоці (1650-1655 р.) створив підручник “Світ чуттєвих речей в картинках”, вивчав досвід українських і білоруських братських шкіл, обґрунтовував класно-урочну систему. Католицькі школи організовували різні ордени (єзуїтів, піарів). В Україні діяли і національні (єврейські, вірменські, татарські школи). Існували школи мандрівних дяків (майстри грамоти). Мітюков виділяє полкові школи (вчили військового господарського діловодства).

• Вищу освіту до середини ХVІІ ст. отримували за кордоном.

• І шлях - формування вищої школи – від початкової братської школи через колегію до академії. Такий шлях пройшли Львівська, Острозька, Луцька, Київська.

• ІІ шлях – приватний.

• ІІІ шлях - на зразок європейських (історія Львівського університету від Єзуїтського колегіуму).

• Висновок: протягом ХІV- ХVІІ ст. в Україні сформувалася певна система освіти, до якої входили: початкова, середня та вища ланки.

• Братські школи посідають особливе місце в боротьбі українського народу за свою незалежність, за національну освіту.

• Школи виникають у другій половині ХVІ ст.

• Мета виникнення:

• у зв’язку з правом патронатства над церквою;

• ремісничих цехів;

• купецьких гільдій;

• торгівельної буржуазії.

• До змісту освіти у школі І типу входили: читання, письмо, лічба, малювання, катехізис, співи. Навчалися і в суботу.

• У братських школах існували “братства младенческие”, які опікувались моральним вихованням юнацтва.

• Для успішної боротьби проти агресивних нападів польсько-литовської шляхти і Ватикана потрібні були люди широкої ерудиції, які б могли полемізувати з вихованцями єзуїтських шкіл, відстоювати інтереси свого народу в судах, сеймах. Таким чином виникли школи підвищеного типу.

• У 1580 р. заснована Острозька школа. Засновник – князь Острозький.

• Тримовний ліцей (грецька, церковно-слов’янська, латинська мови).

• Окрім цього вивчали: польську мову, риторику, діалектологію, астрономію, математику, філософію, богослов’я.

• При школі було започатковане наукове товариство, до якого входили Герасим Смотрицький – письменник, громадський діяч, перший ректор; Василь Суразький – український публіцист, філолог; Данило Наливайко – брат ватажка селянського повстання.

• Серед вихованців школи були і Йов Борецький – ректор Київської братської школи, Мелетій Смотрицький – письменник, автор граматики, Петро Сагайдачний - гетьман козацтва, Іван Федоров - заснував в Острозі друкарню, в якій надруковано 20 книг (Азбуку 1578 р.)

• У 1627 р. в Луцькій школі почали викладати українську мову.

• Наприкінці ХVІ – початку ХVІІ ст. було поширене віршування. Вірші складали вчителі і учні. У 1592 р. Львівське братство завдяки воїнам короля Сигізмунда ІІІ отримало право викладати сім вільних мистецтв. У Львівській братській школі отримували педагогічну освіту.

• Внесок в педагогічну культуру вклала Київська братська школа підвищеного типу:

• 1615 р. – школа (Йов Борецький)

• 1632 р. – колегія (Лаврська школа об’єднана з братською) Петро Могила

• 1817 р. – духовна семінарія

• 1819 р. – духовна академія

• 1920 р. – закрили більшовики

• 1992 р. – поновили у статусі Києво-Могилянської академії.

• Зміст освіти в Київській колегії становили такі предмети: поетика, риторика, діалектика, філософія, богослов’я, історія, географія, математика, геометрія, астрономія, граматика: церковнослов’янської, староєврейської, грецької, латинської, польської, німецької і французької мов.

• У 1684 р. в Київській колегії було сім класів, пізніше з’явився восьмий - клас богослов’я.

• Підготовчий – аналогії, або фари.

• Три молодших – інфіми, граматики, синтаксису.

• Два середніх – піїтики, риторики.

• Два старших – філософії (2 роки), богослов’я (4 роки навчання).

• У старших класах викладали професори, а в інших - дидаскали.

• Основною формою навчання була лекція. Вчитель диктував, а учні записували, бо навчальної літератури не вистачало, а ціна її була доступна лише студентами із заможних родин. Використання наочності мало епізодичний характер. А проведення дослідів на місцях не кожен викладач міг собі дозволити. Серед піонерів цієї справи був Феофан Прокопович (1687-1736) – український церковний, державний і громадський діяч, педагог-учений, філософ, професор і ректор Київської академії. Він першим почав використовувати на заняттях мікроскоп, телескоп, викладання матеріалу супроводжував експериментальними дослідженнями.

• Літературні та археологічні джерела засвідчують існування у східних слов’ян писемності ще до прийняття християнства. Болгарський письменник Храбр у праці «О письменах» говорить про два види письма – примітивні піктографічні знаки (риски і зарубки), та грецьке й латинське письмо, що не передавало багатьох слов’янських звуків. Писемність у дохристиянські часи була поширена у зовнішньополітичній, економічній і торгівельній сферах суспільного життя, а також у язичницькому культі.

• Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних слов’ян письма, якого потребувала держава і церква. Це письмо називалось «кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Поступово воно витіснило стару писемність. Пам’ятки давньоруського письма можна побачити на різних предметах та виробах – пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках та інших предметах домашнього вжитку. Вони свідчать, що писемність була поширена серед простого люду.

• Важливими писемними пам’ятками є знайдені у Новгороді, Звенигороді та інших містах, берестяні грамоти – переписка городян про господарські справи.

• Оригінальними пам’ятками давньоруського письма є графіті ХІ – ХІV ст., що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, Успенського собору Печерського монастиря, церкви Спаса на Берестові та Золотих воріт. Цікавими пам’ятками є стилі (залізні, бронзові і кістяні писала) для письма на воскових дощечках, бересті і штукатурці. Вони дають повне уявлення про грамотність прихожан соборів та широких верств населення Київської Русі. Усі ці пам’ятки вказують на те, що писемність у Київській Русі була не тільки привілеєм князів і духовенства, але і надбанням широких верств міського населення.

• Розвиток освіти у Київській Русі грунтується на власних національних традиціях та використанні античного і болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Поширенню грамотності сприяло запровадження християнства. Після церковної реформи Володимира Великого виникла потреба у навчанні та вихованні освічених людей. Вони були потрібні не тільки для впровадження нового християнського культу, але й для функціонування органів державного управління та розвитку торгівлі. Тому шкільна освіта за князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого набула державної ваги. Утворилися три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу,школа «книжного вчення» для підготовки священників та світська (приватна) школа домашнього навчання, переважно для купецького і ремісничого населення.

• У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку і латинську). Вищу освіту визначали філософія і риторика. Центрами освіти були міста Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич та Володимир-Суздальський. Освітнім центром у Києві був собор Святої Софії. Тут складено літописний звід 1037 р., написано і виголошено «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, сформовано основи першого збірника законів Київської Русі «Руська Правда», створено «Ізборник» Святослава» 1076 р., написано у 1056–1057 рр. відоме «Остромирове євангеліє». Тут містилася книгозбірня Ярослава Мудрого, переписувалися книги.

• Освітнім і художнім центром був також і Печерський монастир, у якому знаходились художня і книгописна майстерні. У його стінах була створена визначна пам’ятка історії Київської Русі «Повість минулих літ» та ін.

• Утворення шкіл і поширення писемності були пов’язані з соціальними та культурними вимогами давньоруського суспільства.