
- •Лекція Державне управління і контроль у сфері аграрних, земельних та екологічних відносин
- •Характеристика державно-правового регулювання сільського господарства.
- •Органи державного контролю та інспекції в апк.
- •1. Загальна характеристика контрольно-інспекційних органів у апк
- •Державне управління і контроль за використанням та охороною земель.
- •Державне управління в галузі охорони довкілля.
Державне управління і контроль за використанням та охороною земель.
Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 № 963-IV.
Закон України «Про охорону земель» від 19.06.2003 № 962-IV.
Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III.
Державне управління в галузі використання та охорони земель є важливою складовою державного управління в галузі раціонального використання та охорони довкілля.
Однак оскільки земля не лише є елементом навколишнього природного середовища, а й використовується як засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві і просторово-територіальний базис в інших сферах господарювання, то державне управління в галузі охорони та використання земель враховує як екологічне значення земельних ресурсів, так і їх виробничу та соціально-економічну функцію. До функцій управління у галузі використання та охорони земель відноситься: моніторинг земель, планування використання та охорони земель, встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень, нормування та стандартизація у сфері використання та охорони земель, землеустрій, державний земельний кадастр, здійснення державної реєстрації прав на землю, контроль за використанням та охороною земель, вирішення земельних спорів.
Зазначені функції становлять зміст управління у галузі використання та охорони земель.
Основними принципами здійснення державного контролю за використанням та охороною земель є: - забезпечення раціонального використання та охорони земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави; - пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами; - повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення земельного законодавства України; - поєднання заходів економічного стимулювання і відповідальності у сфері використання та охорони земель.
Суб’єктом управління у галузі викор. та охор. Земель є система уповноважених органів, які відповідно до земельного законодавства здійснюють організаційно-правову діяльність щодо забезпечення раціонального викор. та охор. земельних ресурсів.
Систему органів управління у галузі викор. та охор.земель поділяють на два види: органи загальної компетенції (здійснюють таку діяльність разом з вирішенням інших завдань) та органи спеціальної компетенції (управління у галузі викор. та охор.зем. є головним або одним із головним напрямків їх діяльності).
До органів загальної компетенції відносяться: ВР України, КМ України, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, державні органи приватизації.
До органів спеціальної компетенції відносяться: Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державна екологічна інспекція України, Державна інспекція сільського господарства України, Державне агентство земельних ресурсів України.
Серед функцій державного управління землями України провідна роль належить землеустрою. Згідно ЗК України (ст..181) та Закону України «Про землеустрій від 22.05.2003 № 858-IV землеустрій визначається як сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.
Призначення землеустрою полягає в тому, що він pабезпечує: а) реалізацію державної політики щодо використання та охорони земель, здійснення земельної реформи, вдосконалення земельних відносин, наукове обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, формування раціональної системи землеволодіння і землекористування, створення екологічно сталих гроландшафтів тощо; б) надання інформації для правового, економічного, екологічного і містобудівного механізмів регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях шляхом встановлення особливого режиму та умов використання й охорони земель; в) встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів; г) прогнозування, планування і організацію раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях; ґ) організацію території сільськогосподарських підприємств, установ і організацій з метою створення просторових умов для еколого-економічної оптимізації використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення структури і розміщення земельних угідь, посівних площ, системи сівозміни, сінокосо- і пасовищезміни; д) розробку і здійснення системи заходів із землеустрою для збереження природних ландшафтів, відновлення та підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення, закислення, заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами та хімічними речовинами тощо, консервації деградованих і малопродуктивних земель, запобігання іншим негативним явищам; е) організацію території підприємств, установ і організацій з метою створення умов сталого землекористування та встановлення обмежень і обтяжень (земельних сервітутів) у використанні та охороні земель несільськогосподарського призначення; є) отримання інформації щодо кількості та якості земель, їхнього стану та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.
Об’єктами землеустрою є: територія України; території адміністративно-територіальних одиниць або їх частин; території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.
Встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних одиниць передбачені окремою главою ЗК України (гл.29). Розробка проектів землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних одиниць є складовою землеустрою на загальнодержавному і регіональному рівні.
Межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.
Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць.
Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.
Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних
Землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад.
Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад.
Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена, приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідних сільських, селищних рад.
Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад.
Межі адміністративно-територіальних одиниць встановлюються в порядку та відповідно до закону.
Межі адміністративно-територіальних одиниць посвідчуються державним актом України.
Форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіальної одиниці встановлюються Верховною Радою України.
Планування використання та охорони земель здійснюється відповідно до гл. 30 ЗК України. Функція планування та охорони земель полягає перш за все у розробці загальнодержавної та регіональних програм використання та охорони земель. У яких передбачаються конкретні заходи щодо освоєння нових земель, поліпшення сільськогосподарських угідь, підвищення родючості грунтів, проведення робіт із покращення деградованих земель.
Загальнодержавні програми використання та охорони земель розробляються з метою забезпечення потреб населення і галузей економіки у землі та її раціонального використання і охорони.
Загальнодержавні програми використання та охорони земель розробляються відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку України.
Загальнодержавні програми використання та охорони земель затверджуються Верховною Радою України.
Регіональні програми використання та охорони земель розробляються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними радами.
Програми використання та охорони земель міст Києва і Севастополя розробляються Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями та затверджуються відповідними радами.
ЗК України визначає природно-сільськогосподарське районування земель - це поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур.
Природно-сільськогосподарське районування земель є основою для оцінки земель і розроблення землевпорядної документації щодо використання та охорони земель.
Використання та охорона сільськогосподарських угідь здійснюються відповідно до природно-сільськогосподарського районування.
Порядок здійснення природно-сільськогосподарського районування визначається Кабінетом Міністрів України.
Зонування земель
Зонування земель здійснюється у межах населених пунктів.
При зонуванні земель встановлюються вимоги щодо допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон.
Зонування земель здійснюється відповідно до закону.
Моніторинг земель (гл. ЗЗ ЗК України)
Моніторинг земель - це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів.
У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану земель та дотримання вимог екологічної безпеки.
Моніторинг земель є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля.
Залежно від цілей, спостережень і охоплення територій моніторинг земель може бути національним, регіональним і локальним.
Ведення моніторингу земель здійснюється Держземагенство Міністерство аграрної політики і продовольства України, Міністерство екології та природних ресурсів України. Порядок проведення моніторингу земель встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основними завданнями моніторингу земель є прогноз еколого-економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів.
Державний земельний кадастр є однією із функцій державного управління земельним фондом. Закон України «Про державний земельний кадастр» від 07.07.2011, Гл.34 ЗК України.
Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є:
а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;
б) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок;
в) запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.
Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера;
Кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об'єкти Державного земельного кадастру;
Система органів Державного земельного кадастру 1. Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
2. Держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. 3. Адміністратором Державного земельного кадастру є державне підприємство, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Державного земельного кадастру, відповідає за технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист відомостей, що містяться у Державному земельному кадастрі.
Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при:
регулюванні земельних відносин;
управлінні земельними ресурсами;
організації раціонального використання та охорони земель;
здійсненні землеустрою;
проведенні оцінки землі;
формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів;
справлянні плати за землю.
Державний земельний кадастр (ДЗК) базується на таких основних принципах:
- обов'язковості внесення до ДЗК відомостей про всі його об'єкти;
- єдності методології ведення ДЗК;
- об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у ДЗК;
- внесення відомостей до ДЗК виключно на підставі та відповідно до цього Закону;
- відкритості та доступності відомостей ДЗК, законності їх одержання, поширення і зберігання;
- безперервності внесення до ДЗК відомостей про об'єкти у ДЗК, що змінюються;
- документування всіх відомостей ДЗК.
Контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України (гл.32 ЗК України).
Згідно ЗК України Контроль поділяється на:
А) державний. Здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (Державна інспекція сільського господарства України), а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (Державна екологічна інспекція України). Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.
Основними принципами здійснення державного контролю за використанням та охороною земель є: - забезпечення раціонального використання та охорони земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави; - пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами; - повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення земельного законодавства України; - поєднання заходів економічного стимулювання і відповідальності у сфері використання та охорони земель.
Б) Самоврядний. Здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.
В) Громадський. Здійснюється громадськими інспекторами, які призначаються відповідними органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, і діють на підставі положення, затвердженого центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, охорони навколишнього природного середовища.
Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України
«Про затвердження Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля» 27.02.2002 р. № 88 затверджено положення про громадських інспекторів.
Згідно положення громадськими інспекторами можуть бути громадяни України, що досягли 18 років, мають досвід природоохоронної роботи та пройшли співбесіду в органах Держекоінспекції.
Роботу громадських інспекторів організовують Держекоінспекція України та її територіальні органи
Громадські інспектори призначаються Головним державним інспектором України з охорони навколишнього природного середовища та головними державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій після проходження співбесіди відповідно з керівниками структурних підрозділів органу Держекоінспекції та виявлення претендентом знань з основ природоохоронного законодавства.
Громадські інспектори отримують посвідчення встановленого Мінприроди зразка, що підтверджують їх повноваження. По свідчення видається терміном на один рік. У посвідченні визначається територія, у межах якої може здійснювати повноваження громадський інспектор. Громадські інспектори виконують роботу на громадських засадах, без увільнення від основної роботи і без додаткової оплати праці.
Громадські інспектори мають право:
спільно з працівниками органів Держекоінспекції, інших державних органів, які здійснюють контроль за охороною, раціональним використанням та відтворенням природних ресурсів, органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, брати участь у проведенні перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами вимог природоохоронного законодавства, норм екологічної безпеки охорони, раціонального використання та відтворення природних ресурсів; за направленням органу Держекоінспекції, який призначив громадського інспектора, проводити рейди та перевірки і складати акти перевірок;
складати протоколи про адміністративні правопорушення при виявленні порушень природоохоронного законодавства, відповідальність за які передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення, і подавати їх відповідному органу Держекоінспекції для притягнення винних до відповідальності;
доставляти осіб, які вчинили порушення природоохоронного законодавства, до органів місцевого самоврядування, органів внутрішніх справ та штабів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, якщо особу порушника не може бути встановлено на місці порушення;
перевіряти документи на право використання об'єктів тваринного світу, зупиняти транспортні (у тому числі плавучі) засоби та проводити огляд речей, транспортних (у тому числі плавучих) засобів, знарядь полювання і рибальства, добутої продукції та інших предметів;ін. повноваження .