Лекція Державне управління і контроль у сфері аграрних, земельних та екологічних відносин

1. Характеристика державно-правового регулювання сільського господарства.

2. Органи державного контролю та інспекції в АПК.

3. Державне управління і контроль за використанням та охороною земель.

4. Державне управління в галузі охорони довкілля.

1. Характеристика державно-правового регулювання сільського господарства.

Державно-правове регулювання аграрного сектора економіки складає самостійний інститут аграрного права. Та становить сукупність заходів щодо визначення системи органів державного управління, які відають цією складовою народного господарства, прийнятті і належного виконання аграрних законів і нормативно-правових актів про сільське господарство, закріплення кола повноважень цих органів.

Державно-правове регулювання сільського господарства здійснюється на засадах, передбачених Конституцією України, ГК України, ПК України, законами України: «Про пріорітетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» , «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 р.» , «Про державну підтримку сільського господарства України» та іншими нормативно-правовими актами аграрного законодавства, яким регулюється діяльність органів державного управління та контролю в цілому.

Відповідно до ст. 1 закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 р.» сфера впливу державної аграрної політики поширюється на сільське та рибне господарство, харчову промисловість і перероблення сільськогосподарських продуктів (далі - аграрний сектор), аграрну науку і освіту, соціальну сферу села, їх матеріально-технічне та фінансове забезпечення.

Напрями державного регулювання залежать від особливостей сільськогосподарського виробництва, його сезонності, впливу природно-кліматичних умов, високого характеру ризику такого виду діяльності, його збитковості, низької інвестиційної привабливості, і як наслідок необхідність здійснення постійної державної підтримки суб’єктів господарювання в цій галузі.

Основні напрями участі держави в регулюванні аграрних відносин:

• реалізація аграрної реформи, яка пов’язується з процесами паювання та приватизації майна і землі сільськогосподарських підприємств;

• продовження структурних змін в аграрному секторі і пов’язане з цим уточнення правового становища сільськогосподарських товаровиробників;

• визначення особливих умов участі с.г. підприємств у фінансових відносинах ( в т.ч. оподаткування) і заходи державної підтримки учасників сільськогосподарського виробництва;

• державне регулювання окремих видів сільськогосподарської діяльності (рослинництва, тваринництва…);

• особливості використання земель с.г. призначення;

• формування ринкових відносин на договірних засадах (догов. купівлі-продажу, контрактації, поставки с.г. продукції;

• надання послуг с.г. товаровиробникам;

• матеріально-технічне забезпечення с.г. виробництва;

• контроль над якістю і безпекою с.г. виробництва;

• підтримка наукових досліджень, підготовка кадрів для села;

• розвиток сільських територій.

Стратегічними завданнями державної аграрної політики є:

• гарантування продовольчої безпеки держави. Продовольча безпека – це захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її звичайної життєвої діяльності;

• перетворення аграрного сектору на високоефективний, конкурентноспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки держави (необхідно підтримувати наукові дослідження зі створення та впровадження новітніх екологічно чистих ресурсозберігаючих технологій…вирощування, зберігання, переробки с/г. продукції);

• збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності нації; комплексний розвиток сільських територій та розв’язання соціальних проблем на селі.

В ст. 1 закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 р. визначено державну регуляторну політику у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - як напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності.

Конституція України дає права кожному громадянину володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, здійснювати підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Держава забезпечує захист цих прав, прав конкуренції в підприємницькій діяльності. Однак вона не допускає зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції і недобросовісну конкуренцію. Держава здійснює контроль за якістю продукції, робіт і послуг, за тим, щоб використання власності не завдавало шкоди правам і свободам інших громадян, інтересам суспільства (статті 41, 42). Отже, державне регулювання відносин у сфері виробничої, господарської діяльності в умовах переходу до ринкової економіки, з одного боку, виходить із принципів невтручання державних органів безпосередньо в діяльність суб'єктів господарювання, крім випадків, передбачених законодавством, а з другого — держава не може стояти осторонь організації, упорядкування господарської діяльності та контролю за нею.

Таким чином, під державним регулюванням господарських відносин у цілому і аграрних зокрема розуміють цілеспрямований вплив держави на ці відносини шляхом видання нормативно-правових актів, організації діяльності державних органів, які здійснюють це регулювання переважно економічними методами.

Конкретні форми регулятивної діяльності держави пов'язані з правотворчою, правоохоронною, правозастосовною діяльністю. Використання тих чи інших форм обумовлено характером завдань, конкретною ситуацією, а також іншими обставинами, що складаються в економіці в цілому та в сільськогосподарському виробництві і пов'язаних з ним галузях і сферах господарства зокрема. Правотворча форма регулятивної діяльності знаходить своє відображення у виданні органами законодавчої та виконавчої влади відповідних правових актів. Таким чином, уповноважені на це державні органи регулюють суспільні відносини у сфері прогнозування виробництва та заготівлі сільськогосподарської продукції, забезпечення суб'єктів аграрного господарювання технікою, пальним, мінеральними добривами тощо.

Державний вплив на господарську діяльність за підставами прояву поділяється на загальний, заснований на тому, що держава та її органи виступають від імені народу і в публічних інтересах, вирішуючи зазначені вище завдання, та особливий, коли держава (повноважні органи) діє як власник, управляючи своїм майном. Вплив загального господарського порядку забезпечується регулюванням, що охоплює різноманітні види господарської діяльності залежно від поставлених завдань та інтересів, які належить захищати. Наприклад, бюджетні інтереси регулює законодавство про податки, про порядок формування собівартості, екологічні завдання - законодавство про охорону природи тощо.

Реалізація завдань державної аграрної політики здійснюється відповідно до державних цільових програм, метою розроблення яких є сприяння реалізації державної політики на пріоритетних напрямах розвитку держави, окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць; забезпечення концентрації фінансових, матеріально-технічних та ін. ресурсів, виробничого та науково-технічного потенціалу, координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій для розв’язання найважливіших проблем. Щодо цільових програм, то в них наводяться державні замовники цих програм; окремі етапи та терміни їх реалізації; обсяги фінансування кожної з програм за рахунок усіх джерел фінансування в наступному році, в тому числі за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно законодавства в аграрній галузі регуляторними органами виступають: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, Державне агентство земельних ресурсів, ін.

Суб’єктами державного управління с.г. є ті органи державного управління, що здійснюють державне регулювання с.г. , забезпечують належне виконання положень аграрного законодавства, здійснення повсякденного управління підлеглими по вертикалі управлінськми структурами, виробничо-господарськими, виробничо-обслуговуючими с.г. службами, а також органи сільськогосподарських інспекцій і контролю за діяльністю с.г. підприємств і обєднань.

Об’єктами державного регулювання с.г. є матеріальні засоби і форми ведення сільськогосподарського виробництва. До них належать землі с.г. призначення, що є основою с.г. виробництва, також галузі с.г. (рослинництво, тваринництво, рибництво, соціальна сфера села).

Принципи державного регулювання аграрного сектору економіки поділяються на загальні і спеціальні.

Загальні передбачені в Конситуції, де гарантується право:

- власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони (ст. 13);

- володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст.41);

- здійснювати підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ст.42).

В ГК України визначено принципи забезпечення державою:

• захисту конкуренції у підприємницькій діяльності;

• екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України

• належних безпечних і здорових умов праці, захисту прав споживачів;

• захисту національного товаровиробника;

• тощо.

До спеціальних відносяться:

• пріоритетність соціального розвитку села;

• рівність суб’єктів господарювання на селі, а також їх рівні можливості у доступі до державної фінансової підтримки;

• пріоритетність використання земель с.г. призначення для виробництва сільськогосподарської продукції (ЗК України);

• вільний вибір с.г. товаровиробниками форм власності і напрямів трудової та господарської діяльності;

• вільний вибір сільськогосподарськими товаровиробниками форм власності і напрямів трудової та господарської діяльності.

Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у даній сфері є Міністерство аграрної політики та продовольства України. Його діяльність регулюється Конституцією України, Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 500/2011 «Про Міністерства аграрної політики та продовольства України» яким затверджено положення про Міністерство, іншими нормативно-правовими актами. Діяльність Міністерства спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями Мінагрополітики України є формування та забезпечення реалізації:

• державної аграрної політики, спрямованої на розвиток агропромислового комплексу та забезпечення продовольчої безпеки держави;

• державної політики у сферах сільського господарства, тваринництва, садівництва, насінництва, розсадництва, виноградарства, харчової і переробної промисловості (далі - галузі агропромислового виробництва), інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу та сільськогосподарського машинобудування, сільськогосподарської дорадчої діяльності;

• державної політики в галузях рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів, регулювання рибальства та безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства; ветеринарної медицини, безпечності харчових продуктів та кормів, у сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин;

• державної політики з питань земельних відносин, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, лісового та мисливського господарства, якості та безпеки сільськогосподарської продукції, насіння і садивного матеріалу, біологічної і генетичної безпеки сільськогосподарських рослин і тварин, родючості грунтів.

Органами, що здійснюють управління сільським господарством на місцях є Департаменти агропромислового розвитку обласних державних адміністрацій, управління агропромислового розвитку районних державних адміністрацій. Вони діють на підставі положень, підзвітні та підконтрольні голові відповідної адміністрації та Міністерству аграрної політики та продовольства України.

Основними завданнями департаменту є:

- забезпечення реалізації державної аграрної політики, розроблення та виконання регіональних інноваційно-інвестиційних та інших програм і прогнозів розвитку галузей агропромислового виробництва ;

- участь у формуванні та реалізації соціальної політики на селі, сталого розвитку регіонального агропродовольчого ринку і сільських територій регіону

- організація роботи з питань насінництва і розсадництва, сортовипробування і захисту рослин, племінної справи, наукового і кадрового забезпечення, стандартизації, карантинного режиму, охорони праці та техніки безпеки.

Управління агропромислового розвитку районної державної адміністрації підпорядковане голові районної державної адміністрації, а також підзвітне і підконтрольне департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації  відповідно до статті 42 Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

  Основні завдання та функції управління:

 1) забезпечення реалізації державної аграрної політики, розроблення та виконання районних інноваційно-інвестиційних та інших програм і прогнозів розвитку галузей агропромислового виробництва;

 2) участь у формуванні та реалізації соціальної політики на селі, сталого розвитку районного агропромислового ринку і сільських територій району;

  3) організація роботи з питань землеробства, племінної справи, наукового і кадрового забезпечення, стандартизації, карантинного режиму, охорони праці та техніки безпеки;

4) участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики, спрямованої на розвиток агропромислового комплексу.

Серед органів державного управління в галузі сільського господарства пріоритетне місце посідає Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди України). Яке діє на підставі Указу Президента України від 13 квітня 2011 року № 452/2011 «Про Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України»

Мінприроди України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Свою діяльність Мінприроди України здійснює у сфері охорони навколишнього природного середовища , екологічної безпеки, поводження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, а також проведення державної екологічної експертизи.

Міністерство наділене повноваженнями у сферах охорони атмосферного повітря, збереження озонового шару, раціонального використання, відтворення і охорони об’єктів тваринного і рослинного світу, відтворення та охорони земель, охорони та відтворення вод (поверхневі, підземні, морські), раціонального використання водних ресурсів.

Окрім того, відомство забезпечує нормативно-правове регулювання розвитку водного господарства і меліорації земель, геологічного вивчення та раціонального використання надр, контролю за дотриманням природоохоронного законодавства.

До інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління у галузі сільського господарства відносяться:

Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України. Повноваження визначені указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 464/2011 «Про затвердження Положення про Державну ветеринарну та фітосанітарну службу України». (Згідно постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10 вересня 2014 р. об’єднано в Державну службу України з питань безпеки харчових продуктів та захисту споживачів).

Держветфітослужба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади. У своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Міністерство), іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра, а також цим Положенням.

Основними завданнями Держветфітослужби України є: реалізація державної політики у галузі ветеринарної медицини, сферах карантину та захисту рослин, охорони прав на сорти рослин, державного нагляду (контролю) за племінною справою у тваринництві; проведення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за здоров'ям тварин, безпечністю та якістю всіх харчових продуктів, неїстівних продуктів тваринного походження, кормів та інших товарів, охорони території України від занесення збудників особливо небезпечних хвороб, включених до списку Міжнародного епізоотичного бюро (МЕБ), з територій інших держав або карантинних зон; аналіз причин і умов виникнення та поширення хвороб тварин, організація заходів з локалізації та ліквідації спалаху заразних хвороб, спільних для тварин і людей, підготовка пропозицій щодо профілактики та боротьби з такими хворобами; проведення моніторингу поширення та визначення біологічної характеристики збудників особливо небезпечних хвороб тварин, включених до списку МЕБ, з метою вжиття заходів, пов'язаних з епізоотичною та епідеміологічною діагностикою спалаху заразних хвороб; спрямування та координація діяльності територіальних органів Держветфітослужби України із забезпечення ветеринарно-санітарного та епізоотичного благополуччя, захисту життя і здоров'я людей та тварин від ризику, пов'язаного з хворобами тварин, включаючи зоонози, додержання порядку здійснення державного ветеринарно-санітарного, фітосанітарного контролю та нагляду;

Проведення державної політики у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів забезпечує Державне агентство водних ресурсів України. Згідно положення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 393 Держводагентство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів.

Основними завданнями Держводагентства є:

1) реалізація державної політики у сфері управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів, розвитку водного господарства і меліорації земель та експлуатації державних водогосподарських об’єктів комплексного призначення, міжгосподарських зрошувальних і осушувальних систем;

2) внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів.

Державне агентство рибного господарства України. Положення затверджено Указом Президента «Про Державне агентство рибного господарства України» від 16.04.2011 № 484/2011.

Державне агентство рибного господарства України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства.

Основними завданнями Держрибагентства України є: 1) реалізація державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства; 2) внесення на розгляд Міністрові пропозицій щодо формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства.

Центральним органом виконавчої влади яке забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісового та мисливського господарства є Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство України). Згідно положення . затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 458/2011, діяльність Держлісагентства України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України.

Держлісагентство України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Мінагрополітики України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра.

Основними завданнями Держлісагентства України є:

 1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства;

 2) реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.

Держлісагентство України відповідно до покладених на нього завдань: 1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, …..; 2) вносить Міністрові пропозиції щодо загальнодержавних і регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів, мисливських тварин, розвитку мисливського господарства; 3) здійснює міжнародне співробітництво,… ; 4) здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за додержанням законодавства з ведення лісового господарства (окрім державного контролю за шкідливими організмами та захистом рослин); 5) здійснює державне управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; 6) організовує ведення лісовпорядкування та мисливського впорядкування; 7) веде державний лісовий кадастр та облік лісів; 8) здійснює моніторинг грунтів з метою вирощування продуктивних лісових насаджень, лісової рослинності, мисливських тварин; 9) приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії; 10) веде державний облік об'єктів постійної лісонасіннєвої бази; 11) здійснює в межах своєї компетенції атестацію суб'єктів насінництва та розсадництва на надання права виробництва та реалізації оригінального й елітного насіння; Центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності є Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України). Положення затверджене Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 445. (Згідно постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10 вересня 2014 р. створено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення).

Держземагентство України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України (Мінагрополітики України), іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра.

Основними завданнями Держземагентства України є:

1) реалізація державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності;

2) внесення Міністрові пропозицій щодо формування державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань:

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до компетенції Держземагентства України;

2) розробляє та подає для затвердження Міністру план заходів щодо реалізації основних напрямів та стратегічних цілей діяльності Держземагентства України;

3) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин;

4) бере участь у розробленні та виконанні державних, галузевих, регіональних та місцевих програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, у проведенні моніторингу земель, територіальному плануванні, впровадженні географічних інформаційних систем, здійсненні топографо-геодезичної і картографічної діяльності;

5) бере участь у підготовці міжнародних договорів, вносить пропозиції щодо їх укладення та денонсації, укладає в межах своїх повноважень такі договори у сфері земельних відносин, використання та охорони земель, топографо-геодезичної і картографічної діяльності;

5-1) організовує участь України у міжнародному співробітництві у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, здійснює міжнародне співробітництво з питань установлення, унормування, збереження, обліку, реєстрації географічних назв, створення та ведення Державного реєстру географічних назв;

6) видає витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок та надає інші адміністративні послуги відповідно до законодавства;

6-1) передає відповідно до закону безпосередньо або через визначені в установленому порядку територіальні органи земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб;

7) забезпечує підготовку і здійснення організаційних, економічних, екологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання та охорону земель;

8) здійснює у порядку, встановленому Міністром, організацію проведення робіт, пов'язаних із реалізацією земельної реформи;

9) бере участь у підготовці та здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель;

10) готує в межах своїх повноважень і подає Міністрові пропозиції щодо формування інвестиційної політики у сфері використання та охорони земель, виходячи з пріоритетів структурного реформування економіки, а також пропозиції до проектів загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку України і Державного бюджету України, Національної програми інформатизації та інших програм;

10-1) розробляє в установленому законодавством порядку проекти нормативно-технічних документів, державних стандартів, норм і правил.