6.Розбещення неповнолітніх (ст. 156 кк).

Вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадця­тирічного віку, — караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років. 2. Ті самі дії, вчинені щодо малолітньої особи або батьком, матір'ю або особою, що їх замінює, — караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він спри­чиняє шкоду нормальному моральному та фізичному становленню не­повнолітніх, формує аморальні погляди у дитини.

2. Потерпілим від даного злочину можуть бути особи як чоловічої, так і жіночої статі, яким не виповнилося 16 років. Для відповідальності за цей злочин не має значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості! чи да­вала вона згоду на вчинення з нею розпусних дій.

3. Об'єктивна сторона цього злочину являє собою вчинення розпусних дій щодо особи, якій не виповнилося 16 років.

Розпусні дії можуть бути спрямовані на задоволення статевої пристрасті особи, що їх здійснює, або на задоволення такої пристрасті інших осіб, як­що дії здійснюються в їх присутності, чи в розпалюванні статевого інстинк­ту у самої потерпілої особи. Однак такими діями не є протиправні природні або неприродні статеві зносини із особою, що не досягла 16-ти років. Відповідальність за такі дії передбачена статтями 152, 153, 155 КК.

Розпусні дії можуть бути фізичними або інтелектуальними. До фізичних розпусних дій відносяться непристойні доторкання до статевих органів, на­вчання статевим збоченням, вчинення статевих зносин у присутності дити­ни тощо. Інтелектуальними розпусними діями можуть бути випадки ознайомлення дитини із порнографічними малюнками, відеофільмами, цинічні бесіди на статеві теми.

Розбещення неповнолітніх є злочином з формальним складом, тому він вважається закінченим з моменту вчинення розпусних дій.

4. З суб'єктивної сторони даний злочин потребує встановлення прямого умислу. Винна особа усвідомлює, що здійснює розпусні дії щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, і бажає їх вчинення.

5. Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 156 КК, може бути особа як чо­ловічої, так і жіночої статі, яка не досягла 16-ти років.

6. У частині 2 ст. 156 КК встановлена відповідальність за наявності та­ких обтяжуючих обставин: вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи

(1) або батьком, матір'ю чи особою, що їх замінює (2). Малолітня особа — див. п. 20 коментарю до ст. 152 КК. Про зміст другої обставини див. п. 7 коментарю до ст. 155 КК.

Тема 3. Злочини проти власності.

1.Загальна характеристика злочинів проти власності.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти,

користуватись і розпоряджатися своєю власністю: ніхто не може бути

протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є

непорушним. Стаття Конституції України наголошує, що держава забезпечує

захист прав усіх об’єктів права власності. Таким чином, економічні

відносини власності — це забезпечена суспільством і державою можливість

володіти, користуватися і розпоряджатися предметами власності.

Видовими об’єктами злочинів проти власності є ті суспільні відносини

власності, на які посягають окремі, конкретні види посягань — крадіжки,

грабежі, розбої, шахрайства і т. ін.

Безпосередніми об’єктами злочинів проти власності є власність окремої

особи (фізичної чи юридичної).

Предметами злочинів проти власності є: майново-матеріальні речі,

створені працею людей для задоволення матеріальних і культурних потреб,

що мають вартість і ціну; гроші; цінні папери — облігації, чеки,

сертифікати, векселі, акції тощо.

Головною об’єктивною ознакою злочинів проти власності є те, що відносини

власності — це головний безпосередній об’єкт посягання. Інші об’єкти,

яким злочинами проти власності заподіюється шкода, наприклад, здоров’я

при розбійному нападі, є додатковими безпосередніми об’єктами посягання.

Другою головною ознакою злочинів проти власності є їх суб’єктивна

сторона. Переважна більшість злочинів проти власності скоюється умисно.

З урахуванням способу вчинення, а також мотиву і мети всі злочини проти

власності розподіляються на групи:

Розкрадання чужого майна (грошей, цінностей). Такими є: крадіжки

(ст. 185 КК), грабежі (ст. 186 КК), шахрайство (ст. 190 КК), вимагання

(ст. 189 КК), привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом

зловживання службовим становищем (ст. 191 КК), викрадення шляхом

демонтажу та іншим способом електричних мереж, кабельних ліній зв’язку

та їх обладнання (ст. 188 КК).

Спричинення власникові майнової шкоди. Це також корисливі посягання на

власність, але вони не мають ознак розкрадання, — спричинення майнової

шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК), привласнення

особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї

(ст. 193 КК).

Некорисливі посягання на власність. До них належать умисне знищення або

пошкодження майна (ст. 194 КК), погроза знищення майна (ст. 195 КК),

необережне знищення чи ушкодження майна (ст. 196 КК), порушення

обов’язків по охороні майна (ст. 197 КК), придбання чи збут майна,

свідомо добутого злочинним шляхом (ст. 198 КК).