Тема 1. Злочини проти життя та здоровʼя особи

1.Загальна характеристика злочинів проти життя, здоровʼя особи.

Конституція України (ст. 3) проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Злочини, які посягають на життя і здоров'я особи, визнаються одними з найнебезпечні-ших. Відповідальність за них передбачена розділом II Особливої частини КК, який називається «Злочини проти життя та здоров'я особи». Цим розділом охоплюється три види злочинних пося­гань: 1) злочини проти життя особи; б) злочини проти здоров'я особи; в) злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи.

Кожен вид зазначених злочинів може бути відповідним чином класифікований.

Злочини проти життя особи поділяються на вбивства (стат­ті 115-119) та доведення до самогубства (ст. 120).

У свою чергу, вбивства поділяються на: а) просте умисне вбив­ство (ч. 1 ст. 115), б) умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (кваліфіковані види вбивства) (ч. 2 ст. 115), в) умисне вбивство при пом'якшуючих обставинах (привілейовані види вбивства) вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116), матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117), при перевищенні меж не­обхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118), г) вбивство через необережність (ст. 119).

Злочини проти здоров'я є трьох видів: 1) тілесні ушкодження;

2) завдання фізичних або моральних страждань; 3) зараження соці­альними хворобами.

Тілесні ушкодження поділяються на: умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121), умисне середньої тяжкості тілесне ушко­дження (ст. 122), умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123), умисне заподі­яння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необ­хідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124), умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушко­дження (ст. 128).

До злочинів, які полягають у завданні фізичних або моральних страждань, належать: побої і мордування (ст. 126), катування (ст. 127), погроза вбивством (ст. 129).

Зараження соціальними хворобами охоплює: зараження віру­сом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хво­роби (ст. 130), зараження венеричною хворобою (ст. 133).

Злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи, поділяються на: такі злочини в медичній сфері діяльності та інші злочини.

До злочинів у медичній сфері діяльності, що ставлять у небез­пеку життя та здоров'я особи належать: неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131), розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132), незаконна ліку­вальна діяльність (ст. 138), ненадання допомоги хворому медич­ним працівником (ст. 139), неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140), порушення прав пацієнта (ст. 141), незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142), порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143), насильницьке донорство (ст. 144), незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145).

Іншими злочинами, що ставлять у небезпеку життя та здо­ров'я особи, є: незаконне проведення аборту (ст. 134), залишення в небезпеці (ст. 135), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137).

Усі зазначені злочини посягають на життя чи здоров'я особи або ставлять ці найважливіші соціальні цінності в небезпеку. На­звані цінності і є родовим об'єктом цих злочинів.

Слід зазначити, що в інших розділах Особливої частини КК також є багато статей, які передбачають відповідальність за злочини, пов'язані із заподіянням шкоди життю та здоров'ю особи. Але у таких випадках шкода вказаним об'єктам заподіюється у зв'язку з посяганням на інші суспільні відносини, які становлять основний об'єкт посягання, а життя та здоров'я особи виступають як додат­кові об'єкти, без яких посягання на основний об'єкт неможливе. Наприклад, розбій (ст. 187) має основним безпосереднім об'єктом власність, а додатковим об'єктом - життя та здоров'я потерпілої особи. При цьому додатковий характер об'єктів аж ніяк не знижує їх цінності і важливості кримінально-правової охорони.

.Злочини проти життя

Вбивством визнається умисне або необережне протиправне заподіяння смерті (позбавлення життя) іншій людині. І Протиправність заподіяння смерті відрізняє вбивство від випадків правомірного позбавлення життя людини (в процесі необ­хідної оборони, під час бою з противником тощо) або в результаті невинного заподіяння смерті - випадку (казусу).

Вказівка на заподіяння смерті іншій особі означає, що самогуб­ство (замах на самогубство) не є злочином. Водночас доведення іншої особи до самогубства є злочином проти життя (ст. 120).

Вбивство є найтяжчим злочином, адже саме життя людини становить найвищу соціальну цінність. Життя є найважливішим благом, яке, у разі смерті людини, не може бути відновлено.

Конституція України закріплює положення: «Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавле­ний життя. Обов'язок держави - захищати життя людини» (ст. 27).

Безпосереднім об'єктом кожного із злочинів проти життя осо­би є життя людини. Кримінально-правовій охороні підлягає життя будь-якої людини, незалежно від її соціальних, демографічних і медичних показників. За кримінальним правом України, вбивст­вом буде й позбавлення життя потерпілої особи на її прохання.

Моментом початку життя вважається початок фізіологічних пологів.

Кінцем життя людини вважається її біологічна (незворотна) смерть. Вона пов'язана з початком незворотного розпаду клітин вищої нервової системи, тобто з припиненням функціонування го­ловного мозку. Від біологічної смерті треба відрізняти клінічну смерть, пов'язану із зупинкою роботи серця, після якої життєздат­ність людини зберігається ще протягом 5-8 хвилин і її можна, за певних обставин, шляхом надання медичної допомоги повернути до життя.

Посягання на життя людини з самого початку пологів і до на­стання біологічної смерті має розглядатися як вбивство (замах на вбивство). Ці «граничні межі» набувають у даний час особливого значення у зв'язку з поширенням використання людських органів або тканин для трансплантації.

Знищення плода до початку фізіологічних пологів за певних умов може розглядатися як незаконне проведення аборту (ст. 134).

З об'єктивної сторони всі злочини проти життя є злочини з матеріальними складами, оскільки вважаються закінченими з мо­менту настання суспільне небезпечного наслідку - смерті людини, а при доведенні до самогубства (ст. 120) - наслідку у виді само­губства або замаху на нього. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього складу злочину є наявність причинового зв'язку між діянням і наслідком.

Вбивство може бути вчинено як шляхом дії (що буває в пере­важній більшості випадків), так і шляхом бездіяльності, коли осо­ба повинна та може запобігти смерті, але не робить цього (лікар, маючи намір позбавити життя хворого, не лікує його; мати з цією ж метою не годує немовля тощо).

Суб'єктом злочинів проти життя є осудна фізична особа, яка досягла 14-ти (статті 115-117) або 16-ти років (статті 118-120).

Суб'єктивна сторона злочинів проти життя може характери­зуватися: умисною виною (статті 115-118); необережною виною (ст. 119); умисною чи необережною виною (ст. 120).

Мотив і мета, а також емоційний стан винного у ряді випадків є обов'язковими ознаками складу вбивства: вони роблять його кваліфікованим (пункти 6, 7, 8, 9, 11 ч. 2 ст. 115) або навпаки привілейованим (ст. 116).

Склад умисного вбивства може бути простим (ч. 1 ст. 115), кваліфікованим (ч. 2 ст. 115) та привілейованим (статті 116-118).