1.5. Професійний менталітет соціального працівника-майстра
Сьогодні менталітет виконує активну діяльнісну роль в створенні матеріальних благ, формування соціальних відносин, виступає однією з найважливіших форм розвитку та реалізації творчих можливостей людини, він відіграє величезну роль у функціонуванні соціальних механізмів, визначаючи образ життя людини в конкретний і історичний періоди.
Менталітет як унікальний феномен особистості привертає увагу багатьох дослідників. Аналіз вітчизняної і зарубіжної наукової літератури з означеної проблематики доводить, що більшість вчених, дотримуючись історично-психологічного і культурно-антропологічного підходів, визначають менталітет як константу людського мислення, зумовленого біосоціальними законами, яка проявляється в колективній та індивідуальній ментальності (Ж. Ле Гофф, Ж. Лефевр, К. Леві-Стросс та ін.). Вивченню проблем сутності та функцій професійного менталітету присвячені роботи: В. Бебіка, Б. Гершунського, П. Гнатенка, В. Горського, Р. Додонова, О. Донченка, В. Кизими, Ю. Романенка, В. Соніна, та ін.
Є. Клімов виказує судження про наявність особливого менталітету у людей, які займаються певними видами професійної діяльності. Він вважає, що в них складається особлива картина світу, через призму якої вони сприймають явища навколишньої дійсності та вибудовують свою поведінку. Це положення важливе для розуміння сутності та особливостей професійного менталітету.
Як сама проблема удосконалення професійної освіти стала об’єктом полідисциплінарних досліджень, так і характеристика ментальності (менталітету) повинна складати міждисциплінарне понятійно-термінологічне поле. Спробу зв’язати проблему менталітету з інтелектуальною сферою соціальної діяльності особистості роблять С. Ісупов та Є. Старатєлєв, соціально-психологічні аспекти ментальності розглядають Є. Рогов, Д. Яковлєва.
Проведений аналіз наукової літератури дає можливість стверджувати, що одним з пріоритетних завдань сучасної науки є вивчення особливостей формування професіоналізму у спеціалістів різних галузей в цілому. Однак, такий важливий аспект проблеми, як становлення професійного менталітету соціального працівника, залишається мало дослідженим.
Аналіз поведінки людини, її свідомої та несвідомої сфери діяльності, емоційно-чуттєвої сфери, когнітивних факторів, професійних досягнень, ставлення до себе та оточуючих людей, до моральних та духовних цінностей переконливо свідчить про те, що ментальність виступає не тільки узагальнюючою ознакою особистісної та професійної сутності індивіда, його спрямованості, активності але й змістовною характеристикою в особистісному та професійному самовизначенні.
Формування менталітету відбувається в залежності від традицій культури, соціальної структури та всього середовища проживання людини.
Ментальність, як і свідомість, як одна з форм осмислення свого „Я” через сприйняття образу світу, всім своїм генезисом обумовлює індивідуальність особистості, з одного боку, та соціально-побутову належність та соціально-психологічний образ іншого.
Менталітет є цілісним системно-культурним утворенням, специфічний характер якого надає спрямованість процесу самовизначення особистості [15, с. 125].
В менталітеті відображаються особистісні реагування на прийняті норми, звичаї, традиції етносу, соціуму, суспільства, групи; менталітет являє собою форму актуалізації ментальності людини.
Професійна діяльності соціального працівника несе на собі відбиток специфічних особливостей даної професії, оскільки професійна приналежність впливає на мислення людини, її поведінку, ставлення до світу. Цей феномен в науці характеризується поняттям „професійна ментальність”.
Ментальність професійна визначається інтересами особистості до професійної діяльності, соціальними настановами на актуалізацію своїх позитивних амбіцій, розвиток їх в процесі цієї діяльності, усвідомлення свого соціального статусу та ідентифікації його з „Я-реальним”, „Я-досягнутим” та „Я-перспективним”.
Введення поняття „професійна діяльність” відображає той реальний життєвий факт, що в результаті залучення особистості в професійне поле діяльності, сама її позиція по відношенню до оточуючого світу, мислення, поведінки відповідно до цієї діяльності.
О. Деркач під професійною діяльністю розуміє те, що вона відображає той факт, що вразі включення особистості майбутнього фахівця у професійну діяльність саме його ставлення до світу, сприйняття, мислення, поведінка набувають професійного характеру. Професійна ментальність є „складним багатомірним утворенням”, в якості найважливіших її складових О. Деркач називає:
- мотивацію;
- систему ціннісних орієнтацій;
- професійну соціальну установку [3, с. 231].
Структурні компоненти феномену „професійний менталітет” на всіх рівнях обов’язково включає в себе ознаки національного менталітету (універсалізм, естетизм, толерантність, індивідуалізм, спонтанність, повага до традицій, емоційність, жвавість, інтровертивність та рефлексивність).
Національний менталітет відображає загальнолюдські погляди на життя, морально-ціннісні орієнтації, проявляє універсалізм народу та національну відмінність від інших націй і народів, та є формуючим компонентом у становленні професійного менталітету.
Рис. 1.1. Структура професійного менталітету
Ментальність як характеристика особистості є сукупністю певних соціально-психологічних установок, ціннісних орієнтацій, особливостей сприйняття й осмислення дійсності, що відображають ставлення людини до світу та визначають її вибір способу поведінки в повсякденних життєвих ситуаціях. Ментальність інтегрує в собі весь попередній соціокультурний досвід індивіда та визначається приналежністю людини до тієї або іншої соціальної групи за ознакою статі, віку, національності, професії та ін.
Професійна ментальність у наукових дослідженнях характеризується як комплекс глибинних, часто неусвідомлених і невідрефлексованих особистісних якостей людини, які властиві представникам певних професій [16, с. 36].
У наявних публікаціях менталітет трактується по-різному:
- як система образів, уявлень (Ж. Дюбі),
- основа способу життя (В. Барулін),
- рівень індивідуальної і суспільної свідомості (А. Гуревич),
- пам’ять народів минулого (І. Пантин),
- національний образ світу (Г. Гачев),
- сукупність поглядів, думок, стереотипів, форм і способів поведінки (А. Петровский),
- людська активність, яка об’єктивувалася в пам’ятниках культури (В. Шкуратов),
- національний спосіб бачення світу (В. Колесов),
- характер інтелекту (Вебстер) та ін.
Розбіжності в розумінні сутності менталітету сприяє невизначеності в методології його дослідження, що утрудняє теоретичне й емпіричне опрацьовування проблеми [21].
Менталітет є інтеграційною характеристикою особистості, що дозволяє найповніше представити мотиви поведінки й особистісні якості суб’єкта певної професії. Достатньо стійкі системи відносин в професійній діяльності (до справи, до праці, до себе, до колег) утворюють професійний менталітет людини та визначають її професійні позиції, професійні інтереси, професійну спрямованість, задоволеність професійною діяльністю.
Професійний менталітет можна дефініціювати як „банк” усвідомлених і неусвідомлених уявлень про професію (одержуваних „зсередини”, в ході оволодіння нею), способи та форми професіоналізації, професійні цінності, про специфіку професійної репрезентації і т. д. Це робоче визначення застосовують і до професії соціального працівника [23, с. 65-71].
Професійний менталітет – це спосіб мислення та поведінки, який відповідає високим критеріям моралі та вимогам відповідного етичного кодексу та забезпечує належну ефективність виконання службового обов’язку.
Професійний менталітет соціального працівника – це спосіб самоздійснення особистості у професійній діяльності на основі психологічних новоутворень, які відповідають високим критеріям моралі та містить у собі такі компоненти як: розум, воля, емоції, життєві та професійні настанови, високий рівень соціалізації, особистісне світосприйняття та правосвідомість, професійні цінності, знання та досвід, соціальну зрілість особистості та необхідні професійні особистісні якості які притаманні соціальному працівнику.
Процес становлення професійного менталітету соціального працівника починається під час спеціальної підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери у навчальному закладі та продовжується протягом всієї його професійної діяльності.
Серед структурних компонентів процесу становлення професійного менталітету соціального працівника визначаються:
Професійний менталітет соціального працівника є визначальною умовою реалізації духовно-творчого потенціалу особистості в професійній соціально-педагогічний діяльності, що робить працю соціального працівника відмінною від усіх інших виробничих, культурних та інших сфер діяльності.
Ментальне середовище відповідальності за професійну соціально-педагогічну діяльність якісно розширює любов до людини, що є домінуючою ознакою ментальності соціального працівника.
Динаміка професійного менталітету соціального працівника в умовах росту професійної майстерності визначається характером інверсії ціннісних орієнтацій особистості в системі „студент – починаючий соціальний працівник – соціальний працівник зі стажем”.
В професійній діяльності майбутнього соціального працівника у становленні його професійного менталітету особливу роль відіграє емоційний статус особистості, пов'язаний з першим враженням від обраної професії, врахування формуючих уявлень студента про його майбутню професійну діяльність, вибору свого життєвого шляху та подальшого його осмислення.
Процес входження майбутнього спеціаліста в свою професійну діяльність завжди пов’язаний із явищем соціальної адаптації (емоційної стабільності) особистості до умов своєї майбутньої трудової діяльності.
Важливою є соціально-педагогічна та виробнича практика протягом всього навчання майбутнього соціального працівника, адже саме вона формує перше уявлення про свою майбутню професію в першому періоді навчання, формує його як особистість, сприяє формуванню професійних навичок, комунікативної та професійної компетентності, вміння налагоджувати контакт із клієнтом, що є необхідними умовами становлення професійного менталітету працівника соціальної сфери.
Істотний вплив на становлення професійного менталітету соціального працівника має його комунікативна діяльність з клієнтом, з колегами та соціальними інститутами суспільства; розвиток мовленнєвої особистості майбутнього фахівця спрямований на формування вмінь та навичок здійснювати ефективну професійно-комунікативну діяльність.
Етносоціопсихолінгвістичними умовами становлення професійного менталітету фахівця соціальної сфери є стандартизація професійно-ролевої поведінки соціального працівника, яка спрямована на формування навичок надання клієнтам якісних соціальних послуг відповідно до своєї компетенції; розвиток професійно-важливих якостей соціального працівника – на формування умінь ефективно здійснювати соціальну роботу в умовах динамічних соціальних змін; розвиток правосвідомості майбутнього соціального працівника – на формування його правової культури.
У професійному менталітеті соціального працівника взаємодіють специфічні й складновзаємопов’язані системи як позитивні так і негативні якості. До позитивних якостей відносяться емпатійність і толерантність, інтелектуальні та емоційні особливості міжособистісної взаємодії, орієнтація на загальнолюдські цінності, професійна рефлексія, панорамне бачення проблемної ситуації клієнта, професійна антиципація. До негативних – завищена самооцінка, самовпевненість, зниження критичності мислення, догматизм поглядів, відсутність комунікативної гнучкості, прямолінійність, професійна соціально-педагогічна впертість, низька вмотивованість до обраної професії. Така амбівалентність професійних симптомокомплексів характерна саме для професійного менталітету соціального працівника.
У професійному менталітеті соціального працівника яскраво проявляється феномен когнітивного дисонансу. Дискомфорт суб’єкта соціально-педагогічної діяльності обумовлений, з одного боку, позитивним ставленням до професійної діяльності, розумінням її важливості для суспільства, держави, а з іншого – неможливістю самому виконати цю роботу в силу відомих трансформацій системи уявлень про обрану працю та реального усвідомлення свого професійного потенціалу.
Особливості проявів у соціальних працівників є головним детермінантом української ментальності. Вони пов’язані з такими глибинними рисами національного менталітету як універсалізм, естетизм, толерантність, індивідуалізм, спонтанність, повага до традицій, емоційність, жвавість, інтровертивність, рефлективність та ін.; що позитивно впливають на процес становлення професійного менталітету фахівця соціальної сфери.
Закономірностями становлення професійного менталітету соціального працівника є аксіологічні конкретизації елементів професійної діяльності, розгортання суб’єкт-суб’єктних відносин в ситуаціях прийняття відповідальних рішень актуалізація професійно-особистісних настанов, міждисциплінарний характер організації освітнього процесу. Вищезазначені закономірності взаємопов’язані між собою та повинні бути виконані на всіх етапах становлення професійного менталітету фахівця соціальної сфери.
Таким чином, професійне становлення особистості складний процес, які людина проходить, долаючи труднощі, знаходить вихід з кризових ситуацій у практичній діяльності, і тим самим отримує здатність, за підтримки зовнішніх та внутрішніх умов, ціннісно змінити саму себе або ціннісно-духовно підтримати іншу людину. Професійний менталітет соціального працівника є стрижневою спрямованістю його професійної діяльності, та являє собою цілефункціональну, когнітивну та аксіологічну основу професійного становлення особистості працівника соціальної сфери.