Аналіз взаємодії теоретичних категорій

„майстерність” та „професійність”

	Характеристика професійності та її компонентів	Зв'язок з характеристиками профмайстерності
Професійність (Кузьміна Н.)	Наявність знань, умінь та навичок, які дозволяють спеціалісту здійснювати свою діяльність на рівні сучасних вимог науки і техніки. Діяльність є рішенням багатьох завдань, а професійність в ній проявляється в умінні бачити і формулювати завдання використовувати методологію та методи спеціальних наук для діагнозу та прогнозу при вирішенні завдань. Показником якості підготовки спеціаліста є професійність у вирвшенні спеціальних завдань (в галузі інтелектуальної діяльності і творчості).	Майстерність є оволодінням професійними знаннями, уміннями та навичками, які дозволяють спеціалісту успішно досліджувати робочу ситуацію, сформулювати професійні завдання, виходячи з ситуації, та успішно вирішувати їх у відповідності до цілей. Критеріями майстерності є алгоритми продуктивного вирішення професійних завдань, які знайдені в процесі попередніх досліджень.
Професійність (Буткевіч В.)	Відображення вимог професії до особистості та діяльності спеціаліста, які проявляються у способах формулювання та вирішення професійних завдань, аналізі результатів рішення, діагностики причин отриманих результатів, у здібності до саморозвитку та самокорекції.	У відмінності від майстерності, яка може бути накопичена у досвіді та наслідуванні, професійність як стійка якість особистості та діяльності закладається у процесі загальної та професійної освіти.
Професійна придатність (Воробйова Т.)	Профпридатність містить у собі особистісні характеристики, загальну культуру, загальний розвиток., систему життєвих цінностей, морально-психологічну готовність до професійної діяльності. Профпридатність є складовою професійності, але є ширшою за суму знань, умінь та навичок, які набуваються під час професійного навчання.	Становлення профпридатності здійснюється в ході набуття професійної майстерності (3-5 років), коли закріплюються отримані уміння та навички, здібність самостійно та оперативно вирішувати профзавдання і спеціаліст звикає до вимог професії.

В результаті наведених порівняльних підходів виділені наступні загальні теоретичні основи у розгляді характеристика професійно як інтегративної якості особистості:

а) у визначення професійності підкреслюється професійна компетентність, моральність, ініціатива та майстерність, як стійка якість особистості та діяльності і як здібність до саморозвитку та самокорекції;

б) у визначенні професійної готовності виділяється професійна спрямованість, знання та уміння; мотиваційний, орієнтаційний, емоційно-вольовий, особистісно-операційний та оцінно-рефлективний компоненти (Соглаєв В.);

в) у структурі професійної спрямованості виділяється праксичний (поведінковий) та емоційно-когнітивний компоненти (Платонов Ю.).

Поняття „майстерність” належить не до окремого (навіть досконалого уміння), а до деякої сукупності умінь, які можуть бути сформованими на різних рівнях, і які роблять сам процес діяльності якісно своєрідним, індивідуалізує його. Найбільш високим проявленням майстерності є мистецтво, творчість (Деркач А.)

В процесі професійної діяльності людина стає фахівцем, частиною професійного співтовариства. З досвідом приходять професійна зрілість й майстерність, які виявляються не тільки у високих показниках професійної діяльності, але й в динаміці життєвих цілей і мотивації. Хоча майстер-професіонал завжди прислухається до оцінки „значущого оточення”, можна вважати, що по мірі зростання майстерності потреба у самоповазі, яка заснована на професійній компетентності, упевненості, свободі та незалежності, стає для нього більш значущою, ніж потреба у визнанні його заслуг і досягнень з боку оточення. Разом з тим, висока самооцінка майстра пов’язана з критичним ставленням до себе, критичною оцінкою своїх думок, дій та вчинків [24].

На основі аналізу професійних біографій соціальних працівників можна виділити декілька чинників, що заважають розвитку майстерності:

• невміння чітко сформулювати свої потреби у сфері професійної діяльності, якщо вони не стосуються соціальних і матеріально-технічних умов праці;

• норми, що склалися в професійному середовищі, принципи, ціннісні уявлення далеко не завжди узгоджуються з самобутністю того або іншого соціального працівника;

• власний життєвий та професійний досвід, що становить багатство соціального працівника, стає бар’єром для сприйняття нового.

При цьому професійні стереотипи характеризують не тільки працівників з низьким рівнем професіоналізму, а й властиві фахівцям, що досягли високого рівня майстерності.

В оволодінні професійною майстерністю можна виокремити кілька рівнів [12]:

Елементарний рівень. У соціального працівника наявні лише окремі якості професійної діяльності. Найчастіше – це володіння знаннями для виконання педагогічної дії. Проте через брак спрямованості на розвиток клієнта, техніки організації діалогу продуктивність його виховної діяльності є невисокою.

Базовий рівень Соціальний працівник володіє основами педагогічної майстерності педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, стосунки з клієнтами і колегами розвиваються на позитивній основі. Цього рівня, як правило, досягають наприкінці навчання у вищому навчальному закладі.

Досконалий рівень Характеризується чіткою спрямованістю дій соціального працівника, їх високою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні. Фахівець самостійно планує й організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, маючи головним завданням розвиток особистості клієнта.

Творчий рівень. Характеризується ініціативністю і творчим підходом до організації професійної діяльності. Соціальний працівник самостійно конструює оригінальні педагогічне доцільні прийоми взаємодії. Діяльність будує, спираючись на рефлексивний аналіз. Сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності.

Отже, майстерність соціального працівника залежить від його культури, від отриманого їм загальної і професійної освіти. Особливу значущість має теоретична і практична психологічна і педагогічна підготовка [7].