1.3. Педагогічна майстерність як складова професіоналізму в соціальній роботі

У сучасній науковій та методичній літературі з проблем теорії і методики професійної освіти та практики професійної підготовки спеціалістів соціальної сфери використовуються багато термінів, які описують сутність професіоналізму: професійну компетентність, професійну майстерність, професійне становлення, професійне самовизначення, професійну готовність, професійну спрямованість, професійну підготовку, професійне самовдосконалення, професійну адаптацію, професійну природність, професійну ідентифікацію та ін..

Традиційно педагогічна майстерність розглядається як сукупність психолого-педагогічної ерудиції професійних здібностей та педагогічної техніки. Педагогічна техніка в соціальній роботі при цьому розуміється як різноманітні прийоми особистісного впливу спеціаліста на клієнта.

У якості основного підходу визначаючи сутність діяльності професіонала-майстра слід розглядати її як професійно доцільну, індивідуально-творчу та оптимальну. В цьому випадку професійна майстерність є якісним рівнем професійної діяльності яка має творчий характер зорієнтований на соціально-значущий кінцевий результат (ціль) та оптимальний процес його досягнення.

Професійна майстерність як складова частина професіоналізму в соціальній роботі є сукупністю наступних якостей фахівця, що відображають ступінь його кваліфікації, рівень знань та навичок у здійсненні комплексу заходів із надання соціальних послуг населенню:

• висока кваліфікація працівника, який пройшов спеціалізовану підготовку та навчання, володіння стійкими навичками в області роботи з різними категоріями населення, ефективне застосування на практиці сучасних технологій в області соціальної роботи;

• висока компетентність та відповідність дій вимогам державних стандартів в області соціального обслуговування;

• максимальне використання знань та умінь в області соціальної роботи у поєднанні з індивідуальними здібностями;

• надійність та відповідальність, адекватна реакція на соціально-економічні зміни у суспільстві;

• компетентне використання досягнень соціальних наук і соціальних технологій для гармонізації відносин у соціумі;

• уміння завойовувати довіру у клієнтів і колег, проявляти чуйність, вплиати на людей, знаходити підхід рефлексії до клієнта та його проблем [17, с. 370].

Іншими словами, професійна майстерність – це рівень оволодіння індивідом своєю спеціальністю, своєю професією; це показник залучення працівника соціальної служби до професіоналізму в соціальній роботі.

Професійна майстерність повинна розглядатися не тільки як високий ступінь оволодіння професійними знаннями, уміннями та навичками, але і як відповідність визначеної сукупності вимог, які висуваються до фахівців соціальної сфери конкретною системою соціальної роботи. Умовою вдосконалення професійної майстерності соціального працівника є підвищення його кваліфікації − отримання додаткових знань та вдосконалення професійних умінь на основі осмислення особистісної професійної діяльності.

У професійній спрямованості особистості проявляється позитивне ставлення до професії бажання вдосконалюватися. Сформована професійна спрямованість, яка стала якістю особистості, має вплив на рівень мотивів, підвищує ефективність діяльності.. визначають чотири стадії розвитку професійної спрямованості:

1. Виявлення інтересу до професії, яка відображає потреби її отримання.

2. Формування стійкого інтересу до професійної діяльності.

3. Формування цілеспрямованості в оволодіння основами професійної майстерності.

4. Становлення комплексу якостей, професійно-значущих для спеціалістів.

Узагальненими або базовими професійними здібностями є:

- гностичні − здібності до вивчення, дослідження (діагностування) соціально-педагогічних об’єктів, явищ та процесів;

- проектувальні − здібності визначати, формувати цілі та завдання соціально-педагогічної діяльності;

- конструктивні − здібності у плануванні соціально-педагогічної діяльності у відповідності з цілями та завданнями;

- організаційні − здібності організовувати свою особистісну діяльність та діяльність клієнтів, створювати колектив як інструмент формування особистості;

- перцептивнщ-рефексивні − здібності які дозволяють розуміти суб’єкт або об’єкт соціально-педагогії взаємодії без вербальної (словесної) інформації на основі чуттєвого сприйняття іншого; відчуття міри та такту, відчуття причетності;

- сугестивні − здібності емоційно-вольового впливу на особистість, переважно прийомами навіювання;

- комунікативні − здібності до ефективного спілкування з різними віковими групами клієнтів;

- мовленнєві − здібності виражати думки та почуття адекватно своїм бажанням;

- креативні − здібності до творчості;

- академічні − здібності до професійного саморозвитку та самовдосконалення;

- дидактичні − здібності адаптувати технології та методи соціальної роботи до успішного розуміння їх клієнтами.

Структурними елементами відносно самостійної системи, яка формує свої стійкі внутрішні взаємозв’язки і взаємодії висуваючи на перший план то одну то іншу групу складових елементів є: професійна майстерність, здібності спеціаліста, професійний досвід, рівень освіти, кваліфікація, загальнокультурний рівень, ерудиція, професійна стійкість, включеність у професійну діяльність, ціннісні орієнтації, якість життя, соціальне походження, стать та національність.

Професійна майстерність виростає з професійного досвіду, хоча сам по собі багаторічний труд не є майстерністю. Професійний досвід формується у спеціаліста, який є незадоволеним своєю професією, але чесно виконує свої обов’язки. У такого спеціаліста, навіть якщо він володіє значним досвідом роботи, практично відсутній один з суттєвих елементів майстерності „творче самопочуття” як особливий психічний та психічний стан фахівця. В американській соціології подібний стан фахівця назвали „відчуття потоку”, тобто повне занурення у свою професійну діяльність та отримання задоволення від самого процесу діяльності, що в свою чергу свідчить про високу внутрішню мотивацію спеціаліста. Професійний досвід без творчості та задоволення часто розвиває інертність, стомленість, роздратування. Іншими словами, професійна творчість є і показником, і характеристикою, і умовою становлення професійної майстерності спеціаліста.

Професійна освіта і кваліфікація − принципові елементів системі об’єктивно-особистісних чинників, які не тільки мають вплив на професійну діяльність, а й визначають її. У взаємозв’язку „освіта − кваліфікація” освіта виступає постійною величиною, організуючою та змістовою її складовою, а кваліфікація − перемінною, більш рухомою величиною. Чим є вищою освіта, тим є вищою кваліфікація, і навпаки.

Вік і стаж роботи − об’єктивно-особистісні фактори, які відображають різні етапи процесу самореалізації особистості спеціаліста: від становлення до зрілості та угасання творчої енергії.

Проблема віку в професійній діяльності відображає свої „піки” професійного підйому, кризи, розчарування, періоди „заспокоєння”. Справа не в досвіді роботи. А у вікових особливостях, які об’єктивно впливають на різні сторони життєдіяльності особистості, змінюючи її відчуття життя, професії, себе та своїх духовних цінностей і ідеалів. Цей аспект проблеми ще чекає на своє подальше вивчення.

У сучасних теоріях виділяється поняття „професійність”, сутність якого тісно пов’язана з категорією „професійна майстерність”. Наскільки цей зв’язок прослідковується у різних теоретичних підходах, дозволить визначити наведена нижче порівняльна таблиця.