1.1. Теоретичні основи професіоналізму в соціальній роботі.

На сучасному етапі розвитку соціальної роботи в Україні як фахової діяльності підвищився інтерес не тільки до проблем розвитку теорії та практики соціальної роботи, але і до особистості професіонала, його особливостей та якісних характеристик. В цьому контексті особливу актуальність отримують проблеми розвитку професійної майстерності соціальних працівників, розширення кадрового потенціалу соціальних служб та шляхів його посилення підготовки та перепідготовки спеціалістів соціальної сфери.

Перш ніж перейти до вивчення питання професіоналізму та професійної майстерності, необхідно звернутися до такої категорії як „професія”.

У розмаїтті людських діяльностей особливе місце посідає професійна діяльність. Дефініція „професія” визначається як рід занять, трудової діяльності, що вимагає певних знань і навичок та є для когось джерелом існування; фах, спеціальність, ремесло, кваліфікація, вона потребує певної підготовки і є зазвичай джерелом існування, відображає стійкий розподіл праці за основними напрямками виробництва, службової діяльності” [4, с. 59].

На думку Є. Холостової, професія – це готовність до виконання соціально-доцільної діяльності, що змінює соціальний світ людини та максимально мобілізує потенціал кожної людини для вирішення складних проблем, адекватної реакції на зміни в суспільстві й особистісному житті [17].

Простіше кажучи, професія – це рід діяльності, занять людини, що володіє комплексом спеціальних знань і практичних навичок, придбаних в результаті поглибленої загальної і спеціальної підготовки та досвіду роботи.

Логіка розвитку професій є такою, що спочатку вони виникають з конкретних потреб людей, потім відбувається накопичення практичного досвіду і його глибоке осмислення; формується теоретична база професійної діяльності, розв’язується завдання підготовки кадрів. Практичній діяльності фахівця дається наукове обґрунтування, що зовні виражається в появі професійних журналів, монографій, навчально-методичної літератури; створюються професійні організації.

Інституціоналізація соціальної роботи як професії в Україні відбулася з моменту введення її до тарифно-кваліфікаційного довідника професій, і соціальна робота, як професія, номінована посадовими обов’язками соціального працівника (спеціаліста з соціальної роботи).

Як і будь який інший вид професійної діяльності соціальна робота має такі категорії, як „спеціальність”, ”кваліфікація” та „посада”, розглянемо їх більш детально.

Спеціальність – це вид трудової діяльності в рамках тієї або іншої професії. Найяскравіше можна продемонструвати спеціальності на прикладі лікарів: терапевт, хірург, офтальмолог, педіатр, анестезіолог і т. д. У соціальній роботі оформлення спеціальностей ще не завершено, проте вже зараз можна визначити два варіанти майбутньої диференціації.

Перший – розділення за категоріями клієнтів соціальних служб або сферами: соціальна робота з дітьми, ґеронтологічна робота (соціальна робота з громадянами літнього віку), соціальна допомога у сфері зайнятості і т. п.

Другий – виділення в професійній соціальній роботі спеціальностей, суміжних з іншими професіями: психосоціальна робота, соціально-правова підтримка, соціально-медична допомога [11, с. 14].

Кваліфікація є рівнем професійної підготовленості фахівця. Оскільки від рівня підготовки залежить складність проблем, які вирішує даний працівник, кваліфікація визначає і можливість кар’єрного росту фахівця, і розмір оплати праці. Згідно закону про освіту кваліфікація привласнюється після отримання Державного освітнього стандарту відповідного рівня. Для встановлення кваліфікації працюючих фахівців використовується також процедура атестації, в ході якої працівник повинен продемонструвати ступінь своєї підготовленості у вирішенні професійних завдань.

В сучасній професійній соціальній роботі існують два види кваліфікації:

1) соціальний робітник;

2) фахівець з соціальної роботи.

Виконання обов’язків соціального робітника не вимагає тривалої професійної підготовки (він надає соціально-побутові послуги клієнтам), в той час, як для фахівця з соціальної роботи необхідна вища професійна освіта (здійснює соціальний захист, опіку та піклування).

Посада – місце працівника в системі тієї або іншої організації. Яскравим прикладом набору посад в професійній соціальній роботі можуть служити працівники центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (ЦСССДМ). Очолює дану установу директор, в підпорядкуванні у якого знаходяться завідувачі окремими підрозділами. У даних підрозділах центру працюють фахівці з соціальної роботи, соціальні робітники, педагоги-психологи, лікарі-реабілітологи та інші фахівці. Окрім працівників, виконуючих функції у сфері професійної соціальної роботи, в центрах соціальних служб є: водії, слюсарі, технічні працівники і т. д.

Між посадою, яку займає працівник, його спеціальністю і кваліфікацією, як правило, існує прямий зв’язок, який обумовлений його безперервною професійною освітою та самоосвітою [11, с. 15], що є невід’ємною умовою на шляху до професіоналізму.

Поняття „професіоналізм в соціальній роботі” не одразу було введено в обіг і спочатку знайшло своє застосування в США та країнах Західної Європи. Ще на початку ХХ ст. стверджувалося, що соціальна робота – це не професія, а соціальний працівник – це другорядна посада. Проте поступово статус і соціальної роботи, і соціальних працівників змінився. Авторитет цієї професії значно підвищився, що знайшло відображення як в наукових дослідженнях, соціальній практиці, так і в законодавстві багатьох країн, що мають в своєму розпорядженні державний, муніципальний та приватний сектори соціального обслуговування населення [17, с. 363].

Поняття „професіоналізм в соціальній роботі” на сьогодні ще недостатньо розкрито через об’єктивні та суб’єктивні причини. Одні дослідники переконані, що професіоналізм соціального працівника – це ступінь оволодіння працівником соціальних служб професійними навичками; інші вважають, що „професійна підготовка” і „професійна кваліфікація” – це обов’язкові компоненти професіоналізму; треті додають до цих компонентів „етичні знання” як невід’ємну частину професійної діяльності соціального працівника; четверті вважають, що професіоналізм в соціальній роботі неможливий без схильності до виконання соціальної роботи, певної схильності до роботи з людьми.

На початку 90-х рр. різні автори – Н. Давакін, І. Зимня, Л. Топчій, Н. Шмельова, О. Яблокова та ін. – намагалися дати визначення професіоналізму в соціальній роботі.

Кожне з цих визначень має свої переваги:

• соціологи акцентують увагу на елементах, що пов’язують професіоналізм, елементах, що історично сформувалися і чітко проявляються; прихованих аспектах професіоналізму в соціальній роботі, в які входять: професійні цінності, способи соціальної дії, професійне покликання, глибока мотивація до професійної діяльності соціального працівника, професійна підготовка, професійна майстерність, професійна культура, професійна спеціалізація (профілізація), трудові навички, кваліфікація;

• психологи, акмеологи приділяють увагу таким аспектам становлення професіоналізму соціальних працівників, як престижність цієї професії; професійна майстерність; соціальна престижність, успішність професійної діяльності; динаміка, етапи, рівні розвитку професіоналізму; знання, уміння, навички професійної діяльності; певні індивідуально-психологічні властивості та стани особистості соціального працівника; спрямованість особистості, ієрархія мотивів, ціннісних орієнтацій. На цій основі вони виділяють три компоненти професіоналізму:

1. професіоналізм діяльнісний,

2. професіоналізм особистісний,

3. професіоналізм стосовно іншого (інших);

• педагоги акцентують увагу на таких пріоритетних, на їхню думку, якостях, як мотиваційно-ціннісне ставлення до професії, професійна свідомість та самосвідомість, професійно обумовлені якості та властивості особистості, готовність до професійної діяльності. Велику увагу педагоги приділяють дослідженню таких компонентів професійно-особистісного розвитку фахівців соціальної роботи, як „готовність до розвитку та саморозвитку”, „самопізнання та самопроектування”, „самоуправління”, „самокорекція”, „самопрезентація”. Існують й інші точки зору [17, с. 364].

Сутність та традиції розвитку професіоналізму в соціальній роботі визначаються безліччю чинників, як економічного, соціологічного, так і психологічного, етичного, культурологічного й іншого характеру. Професіоналізм відбиває радикальні зміни ролі соціальної роботи у суспільстві, яка сприймається як реакція на негативні перетворення в країні.

Зміст професійної діяльності соціального працівника визначається її функціями, що виконуються відповідно до законів, підзаконних актів і, звичайно, відповідно до розподілу праці у сфері соціального захисту населення, в цілому соціальної сфери суспільства в широкому її розумінні. Професійна праця спеціаліста соціальної сфери складається зі взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих особистісних, функціональних і матеріалізованих, речових компонентів [17].

З погляду спеціалізації соціального працівника (сьогодні соціальні працівники спеціалізуються більш ніж за 20 напрямами) можна виділити наступні групи спеціалістів:

- спеціалісти зайняті переважно управлінською працею (менеджери соціальних служб і органів соціального захисту);

- спеціалісти зайняті контактною соціальною роботою в рамках основних видів соціального обслуговування (соціально-економічні, соціально-медичні, соціально-педагогічні, соціально-психологічні, соціально-правові та соціально-побутові послуги);

- спеціалісти зайняті профілактичною роботою і т. д.

Виходячи з вищесказаного можна зробити висновок, що професіоналізм в соціальній роботі – це постійно підтримувані на високому рівні знання, уміння та навички фахівця, що забезпечують кваліфіковану підтримку та допомогу людям у вирішенні їх життєвих проблем, досягнення високої якості праці та результатів.

Професіоналізм соціального працівника характеризується наявністю у нього:

• професійного покликання;

• глибокої мотивації до виконання праці в різних її соціальних модифікаціях;

• духовно-етичних якостей та соціально-генетичної схильності до роботи з людиною;

• професійних знань та професійних умінь;

• професійної майстерності;

• об’єктивно-критичного ставлення до своєї діяльності;

• здатності все життя вчитися та досягати самореалізації;

• професійної гордості як соціально-психологічного стану особистості [17].

Соціальна робота об’єднує в собі і покликання, і професію, тому професіоналізм може вимірюватися ступенем гармонізації цих складових, їх цілісністю та системністю.

Поняття професіоналізму соціального працівника тісно пов’язане з професійною компетентністю.

За словником іншомовних слів, компетентність визначається як: поінформованість, обізнаність, авторитетність.

Компетенція (лат. „competentia”, від „competo” – взаємно прагну, відповідаю, підходжу) – коло повноважень будь-якої організації, установи або особи; коло питань, в яких дана особа має певні повноваження, знання, досвід” [8, с. 345]. Цей термін у своїй більшості випадків вживають чисто інтуїтивно. Частіше ним визначають високий рівень кваліфікації та професіоналізму спеціаліста [5].

За думкою М. Чошанова [15], компетентність як специфічна якість сукупності професійних знань та вмінь, полягає в тому, що:

1) знання компетентної людини оперативні та мобільні, вони постійно оновлюються;

2) компетентність включає як змістовний компонент – знання, так і процесуальний – уміння;

3) компетентність передбачає вміння вибирати оптимальні рішення, аргументувати вибір, тобто володіти критичним мисленням.

Отже, структура компетентності включає: мобільність знань, гнучкість методу та критичність мислення.

Професійну компетентність соціального працівника можна розділити на два види:

• управлінська компетентність: містить теоретичні знання та практичні уміння (соціальний досвід) спеціаліста, необхідні як для роботи з конкретними клієнтами, так і для організації соціального захисту прав людини. Базу цього виду компетентності складають знання наукових основ організації відповідних державних структур. Сюди також відносяться знання технології соціальної роботи, основ теорії організації управління, зокрема етики, психології керівництва, культури мови і т. д.;

• психолого-педагогічна компетентність формується знаннями психології та педагогіки. Психологічна компетентність спеціаліста повинна бути достатньо високого рівня, оскільки в процесі діяльності йому доводиться вирішувати загальнопсихологічні, диференціально-психологічні, соціально-психологічні й інші проблеми [17].

Становлення компетентності та професіоналізму завжди починається з професійної підготовки та виховання фахівців, поетапного формування системи практичних навичок системи соціальної роботи та професійної майстерності.

За акмеологічного підходу (Е. Зеєр) шлях особистості до вершин професіоналізму має п’ять стадій (ступенів): оптацію, професійну підготовку, адаптацію, власне професіоналізацію і досягнення майстерності в обраній справі [10, с. 242]:

• „оптація” (лат. optatio – бажання, обрання) – формування особистих намірів, усвідомлений вибір професії з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей;

• „професійна підготовка” – формування професійної спрямованості та системи професійних знань, умінь та навичок, набуття досвіду теоретичного та практичного вирішення професійних ситуацій і завдань;

• „професійна адаптація” – входження в професію, освоєння нової соціальної ролі, професійне самовизначення, формування особистісних і професійних якостей, досвід самостійного виконання професійної діяльності;

• „професіоналізація” – формування професійної позиції, інтеграція особистісних і професійно важливих якостей та умінь у відносно стійкі професійно значущі утворення, кваліфіковане виконання професійної діяльності;

• „професійна майстерність” – повна реалізація, самоздійснення особистості в професійній діяльності (творчо-креативний принцип) на основі рухомих інтегральних психологічних новоутворень.

Без високого рівня професіоналізму в соціальній роботі неможливими є здійснення соціального захисту, опіки та піклування, надання соціальних послуг клієнтам на належному рівні з метою вирішення їх складних життєвих ситуацій. Саме тому кожний соціальний працівник повинен постійно саморозвиватися та самоудосконалюватися на своєму шляху до професіоналізму.