Словосполучення. Просте речення
Предмет синтаксису. Словосполучення
План
1. Предмет синтаксису. Синтаксичні одиниці.
2. Семантико-синтаксичні відношення у словосполученні.
3. Форми підрядного зв’язку у словосполученні.
Синтаксис – це розділ граматики, у якому вивчаються особливості будови, семантики і функціонування синтаксичних одиниць. Синтаксис від гр. syntaxis – побудова, устрій. Основними одиницями синтаксису є словосполучення і речення. Це одиниці різного рівня. Речення – найменша комунікативна одиниця, його будова повністю підпорядкована комунікації. Словосполучення – мінімальне смислове й граматичне об’єднання слів, що служить складним найменуванням явищ об’єктивної дійсності, тобто виконує номінативну функцію. Слова і словосполучення є матеріалом для побудови речень, тому вони виявляються на нижчому рівні, ніж речення. Основними одиницями вивчення синтаксису є словосполучення, речення (просте і складне), складне синтаксичне ціле. Це одиниці різного рівня. Словосполучення виконує номінативну функцію, воно є складним найменуванням явищ об’єктної дійсності. Речення − найменша комунікативна одиниця, яка виражає думку, тобто якесь повідомлення про предмет і явище дійсності.
Вивчення синтаксичних одиниць передбачає багатоаспектність підходів: формально-граматичного, логічного, семантичного; розрізнення мовного і мовленнєвого аспектів, статики й динаміки та ін.
Оскільки синтаксис вивчає закони функціонування взаємозв’язаних і взаємозумовлених одиниць різних рівнів, його зміст як наукової дисципліни включає такі розділи: 1.Синтаксис словосполучення. 2. Синтаксис речення (простого і складного). 3. Синтаксис складного цілого.
Словосполучення
Смислове й граматичне об’єднання двох або більше повнозначних слів називається словосполученням.
Словосполучення, як і слово, називає предмет, ознаку, явище, дію. Однак ця назва є більш конкретною, точнішою, ніж та, яку дає слово (учитель– перший учитель, мій учитель). Словосполучення складається не менше, як з двох повнозначних слів. Немає єдиної точки зору в поглядах на характер, роль і місце словосполучення в синтаксичній системі мови. За однією теорією, словосполучення розглядають як складову частину речення, за іншою – речення як різновид словосполучення.
Словосполучення має свою структуру, одне слово є головним (стрижневим), інше – залежним. Головним є те слово, від якого ставиться питання, ним можуть виступати різні повнозначні частини мови, залежне відповідає на питання: квітка (яка?) запашна, співати (як?) голосно, привітати (кого?) батьків. Словосполучення утворюється за різними схемами: прикметник + іменнник (синій олівець), іменнник + іменнник у родовому відмінку (олівець брата), дієслово + іменнник у знахідному відмінку (принести олівець), і ін. Слова поєднуються в словосполученні підрядним звязком. Словосполучення можуть бути простими й складними. Прості утворюються переважно з двох (струнка дівчина) або більше повнозначних слів, якщо означальна частина їх семантично неподільна (дівчина з зеленими очима). Словосполучення, що складається з трьох і більше слів і в якому один з його компонентів представлений як просте словосполучення, називається складним. Порівняйте: турбуватися про дітей – турбуватися про малих дітей.
Розрізняють іменні, дієслівні та прислівникові словосполучення. Іменними називаються такі словосполучення, у яких головне слово виражається іменником, прикметником, числівником або займенником (широкий шлях, широкий у плечах, шостий від початку, кожен з учнів). У дієслівних словосполученнях головне слово виражається дієсловом, дієприкметником, дієприслівником (поділити на два, задоволені відпочинком, поділивши на п’ять). Прислівникові словосполучення – це словосполучення, у яких головне слово виражається прислівником (дуже виразно). Словосполучення можуть бути означальними, додатковими й обставинними, залежно від того, які відношення між компонентами виражаються в них: високе дерево (залежне слово вказує на ознаку предмета, позначеного головним словом), виростити урожай (головне слово позначає дію, а залежне – об’єкт дії) , читати повільно (головне слово позначає дію, стан чи якість, а залежне – різні обставини, при яких відбувається дія).
Словосполучення залежно від ступеня злиття його компонентів поділяють на синтаксично вільні, у яких можлива заміна одного з компонентів іншим словом (цікава книга, дорога книга), та синтаксично невільні (нерозкладні), що складаються зі слів синтаксично несамостійних і виконують роль одного члена речення (працювати не покладаючи рук, хлопець з карими очима). Синтаксично невільні словосполучення слід відрізнять від фразеологізмів, які за своїм значенням відповідають слову і можуть бути замінені ним (замилювати очі – обманювати). Не слід змішувати їх з лексикалізованими сполученнями слів, що мають значення одного слова: Красний Луч, Біла Церква.
Словосполучення не має інтонаційної завершеності.
Смислові відношення словосполучень виражаються за допомогою трьох способів граматичного зв’язку між словами – узгодження, керування, прилягання.
Узгодження – це такий спосіб підрядного зв’язку, при якому форма залежного слова (рід, число, відмінок) зумовлюється формою головного. Якщо залежне слово узгоджується з головним в усіх формах, то таке узгодження називається повним (дерев’яний стіл – і головне, і залежне слова стоять у формі чол. роду однини, у називн. відм.; дерев’яна парта – і головне, і залежне слово стоять у жін. роді однини, у називн. відм.). Коли граматичні форми членів словосполучення збігаються частково, тоді узгодження є неповним (місто Черкаси – узгоджуються тільки у відмінку). При узгодженні у словосполученні встановлюються означальні відношення.
Керування – це спосіб підрядного зв’язку, при якому стрижневе слово вимагає від залежного певної форми непрямого відмінка з прийменником або без нього (намалювати (що?) будинок, вітатися (з ким?) з братом). Головним словом при керуванні може бути як дієслово, так і інші самостійні частини мови – іменник, прикметник, числівник, займенник, прислівник (розмова з учителем, останній з нас, поруч з вами ). У словосполученнях з керуванням при зміні форми головного слова форма залежного лишається без змін (посадити дерево, посаджу дерево, посадимо дерево).
Керування може бути безприйменниковим (підписати листівку) і прийменниковим (зустрітися з братом). Керування є сильне і слабке. При сильному керуванні наявність залежного слова обов’язкова ( зустріти друга), при слабкому – семантико-граматичні особливості головного слова не потребують обов’язкової появи залежного слова: сидіти і сидіти за партою, подарунок і подарунок на день народження. У цих словосполученнях головне слово не вимагає від залежного обов’язково певної відмінкової форми. Наявність залежного слова тут зумовлена семантикою словосполучення. Головні слова сидіти, подарунок можуть сполучатися з іншими відмінковими формами залежних слів: сидіти на парті, сидіти біля парти, подарунок від сестри.
Прилягання – це спосіб підрядного зв’язку, при якому незмінне залежне слово пов’язується зі стрижневим тільки за змістом (одягатися охайно, стежити уважно). Найчастіше головними словами в таких словосполученнях бувають дієслова.
До словосполучень не належать предикативні словосполучення слів, тобто підмет і присудок. У предикативних сполученнях слів, наприклад, дівчатка малюють, ніч була теплою про щось повідомляється, вони мають модально-часовий план: перше − теперішній, другий − минулий, вони характеризують дію як реальну. Поза словосполученнями розглядаються й сурядні сполучення слів; слова, які входять до їх складу, поєднані між собою сурядним зв’язком.
Не є також словосполученнями: а) сполучення повнозначних слів зі службовими: поблизу будинку, біля будинку; б) аналітичні (складні) форми слів: буду малювати, більш уважний; в) сполучення іменних частин мови з дієсловами зв’язками: буду вихователем, будеш хоробрим.
Граматичними засобами вираження синтаксичних відношень у словосполученнях є: форми слів, службові слова й порядок слів. Найпоширенішим засобом є форма слова, бо всі змінні слова поєднуються в словосполученні закінченням. Включення в словосполучення залежних незмінних слів зумовлюється їх лексичним значенням: прийшов вчасно, йшов підстрибуючи.
Разом з формами слів прийменники (службові слова) диференціюють значення відмінкових форм і служать засобом вираження синтаксичних відношень у словосполученні: зустрівся з сестрою, намалював на картині.
Показником синтаксичних відношень у словосполученні в деяких випадках є порядок слів: а) якщо збігаються форми двох різних відмінків: дні змінюють ночі, ночі змінюють дні; б) якщо до складу словосполучення входить іменник із залежним від нього прикметником: сукня шовкова і шовкова сукня; в) якщо словосполучення складається з іменника й числівника: п’ять годин і годин п’ять, п’ять днів і днів п’ять. Інверсія зумовлена необхідністю надати словосполученню значення приблизної кількості.
Схема синтаксичного розбору словосполучення
1) словосполучення; 2) головне й залежне слово, указати, якими частинами мови вони виражені; 3) накреслити його схему; 4) тип словосполучення за морфологічним вираженням головного слова – іменне, дієслівне, прислівникове; 5) назвати, з кількох слів складається словосполучення та його тип за будовою – просте, складне; 6) указати спосіб синтаксичного зв’язку – узгодження (повне чи неповне), керування (безприйменникове чи прийменникове), прилягання.
Зразок синтаксичного розбору словосполучення
Квітневий день рік годує (Нар.тв.).
який?
день квітневий (ім.) (прик.) – повне узгодження;
1) день квітневий ; 2) головне слово – день, виражене іменником. День (який?) квітневий – залежне слово, виражене прикметником; 3) за морфологічним вираженням головного слова – іменне; 4) за структурою – просте; 5) синтаксичний зв’язок – повне узгодження .