9.2. Кладка на розчинах із протиморозними добавками

Введення у розчин протиморозних хімічних добавок знижує температуру замер­зання рідинної фази розчину та прискорює процес його твердіння. Розчин з протиморозними хімічними добавками після його укладання встигає добре ущільнитися, віддати надлишкову воду та набрати розра­хункової міцності, потрібної на початок замерзання. За розрахункову беруть міцність не менш як 20 % проектної. Це забезпечує набрання розчином проектної міцності (без її зниження) після його відтавання і твердіння протягом 28 діб при температурі вище +5 °С.

Як протиморозні добавки використовують солі лужних і лужнозе­мельних металів та деякі органічні сполуки, які додають від 2 до 12 % від маси в'яжучого: нітрит натрію (НН), нітрит кальцію (НК), поташ (П), хлориди натрію (ХН) і кальцію (ХК), сполуки нітриту кальцію і сечо­вини (НКМ) та нітрит-нітрат-хлорид кальцію із сечовиною (ННХК+М) тощо. Нітрити натрію і кальцію, поташ та сполуки нітриту кальцію і сечовини застосовують для армованої та неармованої кладки, а хлори­ди натрію і кальцію та нітрит-нітрат-хлорид кальцію із сечовиною тільки для неармованої.

Нітрит натрію та хлориди натрію і кальцію застосовують при темпе­ратурі зовнішнього повітря до -15°С; НКМ - до -20°С; поташ, комплексну добавку ННХК+М та суміш поташу і нітриту натрію - до -30°С. Кількість протиморозної добавки, що додають у воду під час приготування кладочного розчину, нормують залежно від виду хімічної добавки та середньодобової температури повітря за прогнозом на найближчу декаду.

Оскільки протиморозні хімічні добавки є гігроскопічними речови­нами, а деякі з них є окислювачами органічних речовин, вони токсичні (НК, ННХК, П), отруйні (НН) або при окисленні органічних сполук виділяють отруйний газ окисі (NО) і двоокисі азоту (NO₂).

Тому кладка із протиморозними добавками має обмежене застосу­вання при зведенні стін житлових будинків, а також конструкцій, роз­ташованих під водою або які експлуатуються у вологих умовах, конст­рукцій, на поверхні яких не допускається поява висолів тощо. Обмежене застосування має ця кладка й під час зведення конструкцій, що експлу­атуються в умовах агресивного газового середовища, у зоні дії блукаючих струмів постійної напруги. Для конструкцій, що експлуатуються при температурі вище 40°С (димові труби, вентиляційні канали) або в зоні дії електричного струму постійної напруги, застосування хімічних протиморозних добавок заборонено.

Із протиморозними добавками готують цементні, цементно-глиняні та цементно-вапняні розчини маркою не нижче М50. Перевагу віддають портландцементу тонкого помолу із вмістом у клінкері трикальцієвого алюмінату до 8 %. Дозволяється використання пуцоланового і шлако­портландцементу .

Готують розчини централізовано на заводах, або на об'єкті, або у дорозі в авторозчиновозах. Спосіб приготування вибирають залежно від терміну придатності розчину. Так, розчини із добавкою поташу збе­рігають свої властивості не більше ніж 1,5 год, тому ці розчини доцільно готувати у дорозі або на будівельному майданчику. Розчини з добавками НН, НК, ННХК+М, ХК і ХН зберігають свої властивості протягом 6 год, тому їх можна готувати централізовано на заводах. Підвищити легкоукладальність розчинів можна введенням добавок-пластифікаторів (сульфітно-дріжджова бражка (СДБ), пластифікатор адипіновий (ПАЩ-1), технічні лігносульфонати тощо).

Для перевезення розчинів із протиморозними добавками застосовують спеціалізовані транспортні засоби, які утеплюють так, щоб зниження температури розчину було не більше ніж 5°С.

Треба слідкувати за тим, щоб приготований розчин був використаний до того, як він почне тужавіти (тоді розчин стане непридатним для використання).

Розчин із протиморозними добавками укладають на основу без відігрівання арматури. Основу (кам'яна кладка, залізобетонне перекриття) очищують від снігу, льоду; при цьому не можна використовувати гарячу воду або продув теплим повітрям, щоб не знизити зчеплення розчину з основою.

У тепляках виконують кладку фундаментів. Температура повітря, яку створюють за допомогою повітряних калориферів, не повинна бути нижче +5°С доти, доки розчин не набере проектної міцності, потрібної на початок замерзання. Після цього тепляк розбирають і переносять на нове місце. Пазухи траншей засипають талим ґрунтом.

Прогрівання (обігрівання) з використанням електроенергії застосовують для забезпечення проектної міцності окремих конструкцій (ділянок фундаментів, нижніх частин стін, кутів, стовпів та інших конструктивних елементів), якщо перелічені вище способи не створюють потрібних умов затвердіння. При цьому розчин у швах має бути незамерзлим, без хімічних добавок, марка не нижче М10. Прогрівають кладку поодинокими або груповими електродами (окремі стрижні або сітки з арматурної сталі діаметром 4...6 мм), що укладають у горизонтальні шви кладки з каменів правильної форми, або обігрівають електродами, закріпленими до опалубки бутобетонної кладки, які вмикають до різних фаз перемінного струму напругою 220 В. Конструкції прогрі­вають або обігрівають при температурі 30...35°С до набирання розчином 20 % проектної міцності.

При виконанні кам'яних робіт у зимових умовах обов'язково ве­дуть журнал, у якому не менше трьох раз на добу відмічають температуру зовнішнього повітря і розчину в момент його укладання, температуру кладки, що замірюють у швах (у разі кладки із штучним прогріванням), і можливі зміни у конструктивних елементах будівлі (тріщини, нерівномірне осідання тощо).