МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ ТА СУСПІЛЬСТВОЗНАВСТВА

ІНДЗ зі «Вступу до мовознавства»

на тему:

«МОВИ НАРОДІВ І НАРОДНОСТЕЙ УКРАЇНИ»

студентки 14 групи I курсу

факультету іноземної філології

Федорової Анни Олександрівни

Умань ­- 2013

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ I. Українська мова – мова солов’їна……………………………………..5

1.1 Українська мова – мова українського народу………………………………5

1.2 Українська мова у сучасному світі………………………………………….6

1.3 Роль української мови в морально-етичному та мовному вихованні нового покоління. Престиж мови………………………………………………..8

Розділ II. Історія української мови.

2.1 Мова – серце нації

2.2 Культурна спадщина української мови

Розділ III. Мови народностей України.

3.1 Українська мова для діаспори

3.2 Правове становище української мови.

3.3 Теперішня мовна ситуація в України

Висновок

Використана література

ВСТУП

Найбільший скарб народу – це його мова. Саме мова, яка віками, тисячоліттями складалася, шліфувалася на землі предків, передавалася з покоління в покоління, дедалі точніше і повніше відображаючи душу народу й водночас формуючи її. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що мова об’єднує народи в нації й змінює державу. Занепадає мова – зникає і нація. Коли ж мова стає авторитетною, перспективною, необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає як нація так і держава.

Після незліченних жертв і втрат піднімається з колін народ Русі-України, він здіймається на повен зріст, щоб оголосити на весь світ: “Ще не вмерла Україна!”, бо живе наша мова. Отже, живий наш дух, жива наша пісня, наша історія, наша єдність. Наша мова – це ми, українці, – добрий, чесний, працьовитий народ. Сини і доньки рідної неньки України.

Українська мова – це мова великого народу, великої культури, нашої історії. Українською мовою написані невмирущі твори Котляревського і Шевченка, Франка і Лесі Українки, Нечуя-Левицького і Коцюбинського. Мова народу – показник його свідомості. Вона дзвінкова криниця на середохресній дорозі нашої свідомості.

Окрім того, мова – це саме життя. Не буде мови – не буде народу; не буде народу – не буде нації, не буде нації – не буде держави. Відберіть у народу все, і він все може повернути, відберіть мову – і він ніколи вже не зможе створити її.

Нашому поколінню випало складне, але почесне завдання – відродження української мови, держави, нації. Мова дається одвіку й довіку, це – спадкоємність не лише в межах роду, а й цілого народу. Українська мова – це святі скрижалі нашої нації, тому її слід берегти, пишатися нею, завжди пам’ятаючи про її значення, про її рятівну, цілющу, відроджуючу силу.

«Заговори, щоб я тебе побачив». Цей символічний вислів, з глибоким змістом доносить до нас одну важливу цінність. Якими побачать українців інші народи, залежить від самих українців. Ми хочемо бути багатомовними та освіченими, хочемо, щоб про нас знав увесь світ. Для цього ми маємо засвітитися любов’ю передусім до рідної мови як до найсвятішого скарбу нашої нації.

Розділ I. Українська мова – мова солов’іна

1. Українська мова – мова українського народу

Мова – явище суспільне. Вона виникає, розвивається, живе і функціоную в суспільстві. Між мовою і суспільством існує взаємний зв’язок: не лише загибель суспільства призводить до загибелі мови, але й загибель мови веде до зникнення суспільства, що не вберегло свою мову. Мова – не тільки витвір історії, але й активний чинник цієї історії.

Українська мова є мовою українською народу, отже, вона і тільки вона повинна бути рідною для кожного, хто вважає себе приналежним до української нації. «Без мови нашої, юначе, й народу нашого нема» (В. Сосюра). Історія розпорядилася так, що чимала кількість українців як в Україні, так і поза її межами, зберігаючи свою духовну спорідненість з українською нацією, не мала можливості опанувати рідну мову. Щоб уникнути повної денаціоналізації – власної і своїх дітей, – ці люди перш за все мають оволодіти українською мовою як найголовнішим каналом зв'язку з рідним народом, його культурою та устремліннями. Рівень розвитку рідної мови відображає рівень духовного розвитку нації: словник – це те, що нація знає про світ, а граматика це те, як вона про цей світ говорить. Занепад рідної мови є наслідком духовного зубожіння народу. Звичайно, такий великий народ як ми, українці, не може допустити цього, якщо вважає себе цивілізованою нацією. Ставлення до рідної мови є свідченням національної свідомості і рівня культури народу, його цивілізованості. Воістину справедливі слова О. Гончара: “Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе”.

Отже, одним з головних завдань кожного розвинутого суспільства, показником його самосвідомості і визначником розвитку культури є, поряд з турботою про збереження природних багатств і примноження цінностей духовної культури, постійна турбота про екологію мовного середовища. Українська мова своєю красою і багатством давно привертала увагу вчених.

Сучасна українська літературна мова виконує різноманітні суспільні функції ─ комунікативну, естетичну, мислетворчу, культуроносну та інші. Комунікативна функція полягає в тому, що мова використовується для спілкування, інформаційного зв’язку між членами суспільства. Українська мова – національне надбання українського суспільства, вона повинна охоронятися та підтримуватися державою. Мовна політика як одна із складових частин державної має бути спрямована на забезпечення оптимального функціонування української мови в усіх сферах життя українського суспільства, їх подальшого розвитку та взаємодії. Українська мова, виконуючи інтеграційну функцію, є важливим чинником зміцнення державності, забезпечення культурного та економічного розвитку нашої країни. Тарас Шевченко був переконаний, що поки жива мова в устах народу, доти живий і народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти народу спадщину, створену численними поколіннями його предків. Ці Кобзареві думки перегукуються з роздумами визначного педагога К. Ушинського: "Відберіть у народу все – і він усе може повернути; але відберіть мову – і він ніколи вже більш не створить її; вимерла мова в устах народу – вимер і народ. Та якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж повинна почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової особистості народу?"

Нашому поколінню випало складне, але почесне завдання – відродження української мови, держави, нації. І виконати його – наш громадянський обов’язок.