4.Тенденції взаємодії культури і цивілізації на сучасному етапі

Цивілізація - це соціокультурне утворення. Якщо формація включає систему суспільних зв'язків, обумовлених способом виробництва, безвідносно до культури, то цивілізація є ключовим поняттям, що характеризує локально-історичні утворення, що відрізняються неповторними рисами. Тому в рамках однієї формації можуть існувати кілька цивілізацій з різними характерними рисами, і навпаки, цивілізація може зберігати стійкість і відмінні ознаки, характерні саме для неї, проходячи послідовно через кілька формацій. Таким стійким утворенням, відомим всім, була, наприклад, єгипетська цивілізація, яку ми сприймаємо як цілісність на усіх етапах розвитку.

Розвиток цивілізації повен протиріч, очевидних людим, що утворюють її. Причому протиріччя явлені у повсякденному житті, в практиці людей, в існуванні суспільно-економічних утворень, але причина їх прихована від повсякденної свідомості. Тому для людини на перший план виступають руйнівні сили цивілізації, що знищують безумовно прекрасне - як культуру, так до людське життя. Насильство, що супроводжує будь-який рух суспільства, загибель духовного надбання, протиріччя між бідністю і багатством супроводжують ріст цивілізацій - як локальних, так і вселюдської. Але парадокс полягає в гом, що для розвитку і відтворення цивілізації необхідний суб'єкт. Цим суб'єктом є людина, здатна відтворювати і розвивати цивілізацію. А для формування такої людини необхідною умовою є існування культури. Без культури немає цивілізації, а й цивілізація впливає на розвиток культури як безпосередньо - звільняючи тимчасові, матеріальні та людські ресурси для занять непродуктивною працею, корисність якого віднесена в якусь умовну сферу, так і опосередковано, даючи можливість використовувати для створення культурних цінностей досконаліші матеріали й інструменти.

У кожен даний момент часу на нашій планеті можуть співіснувати як безліч цивілізацій в рамках земної цивілізації, так і безліч культур в рамках конкретних цивілізацій. Їх своєрідність припускає як унікальність кожної культури, так і наявність спільних рис, обумовлених загальними передумовами виникнення і розвитку. Такими передумовами можна вважати і біологічні й еволюційні закони, і загальні в найширшому сенсі геофізичні умови існування культур і цивілізацій. Тому при всій відмінності в культурах можна знайти щось спільне, що дозволяє встановлювати продуктивні зв'язки між ними. Будь-яка культура включає і себе принцип подолання й засвоєння чужого, завдяки чому можливі процеси взаємопроникнення, взаємообміну культур. Складність цих процесів не зменшує їхньої значущості для розвитку цивілізації.

В даний час спостерігається можливість побачити остаточну дегуманізацію суспільства, дегуманізацію особистості, що само по собі, кажучи загальними словами, є процес і результат відриву функції якої-небудь з систем від її основи, що веде до виродження її (системи) сутності. Таким чином, виникає проблема відчуження людини від культури, мистецтва, виробництва. І все це наслідок кризи техногенної цивілізації і втрати системи цінностей людини і суспільства. Цілком очевидно, що при цьому руйнується цілісність особистості, відбувається самовідчуження людини та її знеособлення. В кінцевому рахунку, це результат панування ідеалів раціоналізму, культу науки і техніки, втрати багатьма людьми приватної власності. Хоча останнє можна вважати наслідком переважання ідеалів раціоналізму.

Культ науки і техніки можна назвати побічним явищем цивілізації. Результатом культу науки може стати народження так званої псевдонауки, тобто області незатребуваних практикою знань, або знання заради знань, і нічого більше.

Тут необхідно поговорити і про освіту, так як вона є основою для науки і розвитку людства взагалі. Сьогодні освіту хочуть отримати багато людей. І серед них чимало тих, хто робить це лише для отримання "корочок", "плюса" при пошуку роботи. Але й з тієї частини молоді, яка прагне стати освіченою, культурною, високоморальною система освіти здатна зробити людей, які втратили інтерес до пізнання та творчості, за допомогою формалізму знань.

Глобалізація є однією з найбільш істотних особливостей розвитку сучасної цивілізації. Прояв її багатограний: від все більшої ролі транснаціональних компаній у розвитку економіки різних країн до поширення на такі сфери як культура, спорт та ін. Власне вже зараз внутрішній валовий продукт (ВВП) ряду корпорацій і фірм істотно перевищує ВВП середніх і навіть великих держав, а виникнення Інтернету, розвиток сучасних засобів транспорту, зв'язку та телекомунікацій суттєво стирає грані між державами.

Сучасна цивілізація знаходиться на переломному етапі, етапі переходу від індустріального суспільства до постіндустріального. Вона характеризується своїми особливостями і протиріччями. Основу сучасної цивілізації становить науково-технічний і інформаційний прогрес. Науково-технічний прогрес справив революційний переворот у системі продуктивних сил суспільства, провідними напрямками в яких стали мікроелектроніка, інформатика, робототехніка, біотехнологія, лазерна техніка, приладобудування, ядерна енергетика та ін. Все це призвело до безпрецедентного підвищенню продуктивності праці. Був час, коли всі жителі повинні були займатися виробництвом і добуванням продуктів, необхідних для забезпечення життя. Потім на 15 працюючих могла не працювати 1 людина. Рівень продуктивності праці в сучасному виробництві дозволяє 1 людині виробляти стільки, що 15 можуть не працювати. Характер і рівень сучасного виробництва такі, що людство вперше за всю свою історію має матеріальну можливість створити нормальні умови для життя кожної людини. Правда, ця можливість поки що залишається нереалізованою. Розвиток сучасного виробництва веде до колосального збільшення маси і асортименту продуктів і товарів, матеріальних благ і послуг, потрібних для життя людей. Все це робить життя людини більш багатим і багатогранним.

Науково-технічний прогрес викликає зміни в соціальній структурі суспільства. У ній все більше місце займають соціальні верстви і групи, пов'язані з розвитком виробничих галузей і сфер життя, що визначають стан і розвиток сучасної цивілізації. Змінюються характер і зміст праці, здійснюється перехід до більш складних видів праці, що створює в одиницю часу значно більше продукції.

У сформованій ситуації істотно зростають вимоги до людини як агенту виробничого процесу і головною продуктивною силою суспільства. Необхідно істотне підвищення загальної культури, що сприяє формуванню широкого світогляду особистості. Таким чином, процеси, що відбуваються в сучасному світі, пред'являють до людини нові вимоги, змінюють її.

3 тема 1.антична культура як колиска європейської цивілізації.

Античність – це доба цивілізації Стародавньої Греції та Стародавнього Риму. В ті часи були закладені основи майбутньої європейської цивілізації. Розвинулися ремесла та техніка, науки та мистецтво.Архимедом були закладені основи фізики, Гіппократом – медицини. Піфагором – основи математики, а Евклідом, зокрема – геометрії. Розвинулося мистецтво риторики (Демосфен, Цицерон). Були закладені основи також гуманітарних наук – соціології, політології, філософії (Платон, Аристотель). Роботи античних географів також дали наступним поколінням цінні відомості з приводу світоустрою.В античності суспільство вперше винайшло демократичну форму державного устрою, визначило статус, права та обов`язки громадянина грецького полісу чи римської республіки. З'явився інститут виборів політиків в органи влади.Мистецтво античності базувалося в першу чергу на міфології. Давні греки та давні римляни були політеїстами, тобто, вірили у велику кількість різноманітних богів та напівбогів. Боги давньогрецького пантеону – це Зевс, Гера, Гефест, Гермес, Афродіта, Афіна, Артеміда, Арес, Аполлон та інші. Давні римляни вірили фактично в тих же самих богів, тільки називали їх по-іншому: Юпітер, Юнона, Венера, Меркурій, Марс...Міфи, пригоди людей та богів стали темою античної скульптури, античної архітектури, а також античної літератури (Гомер, Софокл, Аристофан). В добу античності розвинулося театральне мистецтво, для якого драматурги писали п`єси, трагедії та комедії.Найвищими цінностями античної культури були земна краса та гармонія: природи, мистецтва, людського тіла. Недарма, в античному суспільстві так розвинулася фізична культура, спортивні тренування. Мистецтво та література античності намагалися в першу чергу відтворити цю красу та гармонію. Античність оспівала культ моральності, шляхетності, правильної поведінки, які ведуть людину до гармонії фізичної та духовної досконалості.