6. Духовна культура україни в умовах нової соціальної реальності

Процеси перебудови 1987-1991 років у СРСР ознаменували закінчення «холодної війни», поставили крапку в протистоянні двох ідеологічних систем - радянсько-комунстичної та ліберально-капіталістичної, стали початком формування нової соціокультурної дійсності. Змістом формування нового культурного фарватеру розвитку суспільства стала критика, заперечення та подолання системи цінностей панівної офіційної культури радянського суспільства та стихійне народження й вихід на поверхню суспільного життя різного роду альтернативних культур та контркультур. Якщо контркультури були спрямовані лише на негативацію та заперечення цінностей, зразків та практик офіційної культури, то альтернативні культури висували та стверджували власні системи цінностей. Основною особливістю нової соціокультурної дійсності є насамперед те, що наше суспільство знаходиться в періоді перелому, зміни типу своєї організації існування, яке умовно визначається як «посттоталітарне суспільство». Базовою основою всіх змін в суспільній свідомості є структурні зміни у формах власності на засоби виробництва, у формуванні нових виробничих відносин, які породжують нові класи й верстви суспільства, нову психологію, мораль, людські взаємини, нові форми культурного буття, стилю й способу життя. Таким чином, культура в цей період все більше соціалізується, соціально-класово увиразнюється. Соціально-культурна структура українського суспільства стає більш різноманітною, підкреслюючи соціальну диференціацію суспільства. У загальнокультурному плані соціальне урізноманітнення культури та наявність у ній різних за своїм спрямуванням течій має сприяти поступу культури, створювати умови для їх творчого взаємозбагачення. Всі соціально-культурні зміни в суспільстві відбуваються в контексті нового соціального вибору, який визначився у своєму негативістському ставленні до соціалізму, але не кристалізувався у своєму позитивному означенні до нової соціальної реальності. У процесі складання нового профілю і структури культурного життя, насичення його національним змістом і постмодермістськими новаціями відбуваються важливі зміни в смаках, уподобаннях, у шкалі й критеріях оцінки явищ культури та мистецтва. Якщо в недавньому минулому переважали критерії, пов’язані з ідеологічною цінністю культури, то тепер все більше визначаються й виходять на перший план критерії художності, естетичної досконалості, інноваційності, авангардності справжньої народності. Примітною особливістю розвитку української культури, пов’язаною з її відкритістю, є розгортання діяльності ініціативно створюваних добровільних товариств, об’єднань, асоціацій різного спрямування, які поступово закладають важливе підгрунтя громадянського суспільства. Значна частина цих об’єднань плідно співпрацює з різними зарубіжними культурними, благодійними, науковими, освітніми інституціями, сприяючи входженню України в культурний європейський простір. Розвиток української культури на сучасному етапі знаходиться в великій залежності від Заходу та Росії. Інтегруючись після розпаду Радянського Союзу у світову міжнародну систему, постсоціалістична Україна швидко відчула на собі результат глобалізації світового інформа-ційного простору - інформаційно-культурний дисбаланс. Інформаційно-культурний дисбаланс не що інше, як значне інформаційне домінування розвинутих країн порівняно з країнами, що розвиваються, монопольний контроль над частинами інформаційної системи з боку розвинутих країн, відсталість у технічному й технологічному забезпеченні інформацією в країнах, що розвиваються, і так званий «культурний імперіалізм», коли представники одних культур активно споживають культурно-інформаційний продукт інших. Особливісю української «інформаційної залежності» є тe, що поряд з властивим всьому світові впливом американської культури вона відчуває сильний історично сформований інформаційно-культурний пресинг з боку Росії. Коли у 1991 році розвалився Радянський Союз, одним з перших законів, прийнятих новими правителями, був закон про засоби масової комунікації, в якому говорилося про «звільнення» мас-медіа від цензури та державного ідеологічного диктату.

Культурно-інформаційний дисбаланс включає економічну боротьбу за комунікації, розвиток яких потребує фінансових інвестицій. І тут можна сказати, що міжнародний інформаційний дисбаланс є складовою частиною міжнародного економічного дисбалансу.

Тема 1

1.Предмет і завдання курсу.

2.зміст поняття "культура".Структура, функції та основні форми культури.

3.Культурогенез та його сутність.

4.Первісна культура.

тема 2

1.Співвідношення понять "культура"і "цивілізація".

2.Основіні типи цивілізаціїв історії людства.

3.Давньосхідні цивілізації (Стародавні Китай, Індія,Межиріччя, Єгипет).

4.тенденції взаємодії культури й цивілізації на сучасному етапі.

тема3

1.антична культура як колиска європейської цивілізації.

2.основні етапи розвитку та характкрні риси давньогрецької культури.

3.культура стародавнього риму.

4.культура середньовіччя та доби відродження.

5.початкові етапи культури нового часу та епохи просвітництва.

6.культурна ситуація новітньої та постмодерної доби.

тема 4

1.витоки української культури.

2.культура київської русі.

3.культурні традиції українського ренесансу (15-16ст.).

4.духовна культура українського народу в 17-18 ст.

5.національно-культурне відродження української культури в 19-20 ст.

6.духовна культура України в умовах нової соціальної реальності.