2.Основні типи цивілізацій в історії людства

Термін «Цивілізація» (від лат. Civilis - «громадянин») порівняно вища щабель культури, яка слідувала відразу після варварства.

Відзначають доіндустріальний, індустріальний і постіндустріальний типи цивілізації.

Доіндустріальна («традиційна») цивілізація (охоплювала всі країни приблизно до XVII-XVIII ст.) Розвивалася на основі аграрно-ремісничого виробництва з переважанням ручних знарядь праці. Основним енергетичним джерелом була м'язова сила людини або тварини.

Форма соціальної організації - громада, всередині якої мали місце відносини ренти - податку, особистої залежністю працівника від власника засобів виробництва (феодала чи держави). Культура ґрунтувалася на стійких традиціях соціальної ієрархії. Людина слідувала стереотипам групової поведінки, шанувала влада, більше була орієнтована не на зовнішні перетворення, а на внутрішній самоконтроль, саморегуляцію.

Промислова діяльність стає провідною сферою життя суспільства. В основі Індустріальної («техногенної») цивілізації лежить машинно-технологічний тип, пов'язаний з енергетикою різноманітних сил природи, науковими інформаційними програмами.

Відбуваються спеціалізація виробництва, синхронізація суспільних процесів на основі централізації управління, стандартизації та максималізації матеріальних і духовних потреб. Форми соціальної організації засновані на приватній власності на засоби виробництва, економічної незалежності виробника, ринкової конкуренції, політичному плюралізмі. Цій цивілізації властива культура динамічного типу, орієнтована на активне освоєння зовнішньої реальності, пошук нового, критицизм стосовно віджилим соціально-культурним регуляторам.

Передбачення такої («інформаційної») цивілізації містяться в марксизмі, у росіян космістів (Н. Ф. Федорова, В. І. Вернадського) гуманістів XX в. (етика ненасильства Л. І. Толстого, М. Ганді). Така цивілізація відрізнялася особливою енергетичної міццю інформації, що сприяє створенню принципово нових знарядь праці і технологій, що звільнює всі сфери людську діяльності від рутини. За умови затвердження форм життя, заснованих на стійкої демократії та культурі нового типу, - глобальної, планетарної, з її ідеалами космізму, комунікації, взаєморозуміння, інформаційна технологія здатна дати ефект.

Стадіями ЕКОТЕХНОЛОГІЧНОГО розвитку є:

1) товариство з технологіями видобутку;

2) панування аграрно-ремісничих технологій;

3) пріоритет індустріальних технологій;

4) товариство з сервісними технологіями.

Інтелектуалізація технологій дає можливість планувати технологічний розвиток. Професійна диференціація виступає замість класової. Знання стає феноменом постіндустріалізму. Замість матеріальних стимулів до праці (як головних) на перший план висуваються мотиви, пов'язані зі зростаючими вимогами до творчого змісту праці, до екологічної та міжособистісної культурі. Постіндустріальне суспільство в основному вирішує проблеми матеріального, благополуччя та соціальної захищеності людини.