Тема 4. Сутність процесу соціалізації особистості

1. Людина як об'єкт і як суб'єкт соціалізації.

2. Людина як жертва соціалізації.

3. Мегафактори соціалізації.

4. Мезофактори соціалізації.

5. Мікрофактори соціалізації.

Література

1. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. – К., 2001.

2. Битинас Б.П. Введение в философию воспитания. – М., 1996.

3. Василькова Ю.В. Лекции по социальной педагогике. – М., 1998.

4. Гуров В.Н., Селюкова Л.Я. Социализация личности: социальній педагог, семья и школа. – Ставрополь, 1993.

5. Кон И.С. Ребенок и общество. – М., 1988.

6. КовальЛ.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка. Навч. посібник. – К., 1997.

7. МардахаевЛ.В. Социальная педагогика. Курс лекций. – М., 2002.

8. Мудрик А.В.Социальная педагогика. – М., 1999.

9. Мустаева Ф.А. Основы социальной педагогики. – М., 2002.

10. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. – М., 2001.

11. Социальная педагогика: Курс лекций / Под общ. ред. М.А. Галагузовой. – М., 2000.

12. Социальная педагогика: учеб. Пос. /Под общ. ред. В.А.Никитина. – М., 2000.

13. Соціальна педагогіка. Підручник /За ред. А. Й. Капської. – К., 2004.

14. Харчев В.Г. Социология воспитания. – М., 1990.

Основні поняття: об'єкт соціалізації, суб'єкт соціалізації, жертва соціалізації, мегафактори соціалізації, мезофактори соціалізації, мікрофактори соціалізації

Поняття соціалізації є базовою дефініцією соціальної педагогіки. Це процес послідовного входження індивіда в соціальне середовище, що супроводжується засвоєнням та відтворенням культури суспільства, внаслідок взаємодії людини з стихійними та цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх її вікових етапах. Соціалізація неможлива без активної участі самої людини в процесі засвоєння широкого кола цінностей, понять та навичок, на грунті яких складається її повсякденне життя.

Мета соціалізації полягає в тому, щоб допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій — екологічній, енергетичній, інформативній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, визначити власне місце в суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення вл ньому.

Соціально-психологічні механізми соціалізації підростаючих поколінь виявляються в процесі ідентифікації та інтеріоризації. Ідентифікація (лат. ототожнювати) — процес ототожнення індивідом себе з іншими людьми, групою, колективом, який допомагає оволодівати різними видами діяльності, засвоювати соціальні норми та цінності, приймати соціальні ролі. Виділяють три форми ідектифікації:

а) пряме емоційне ототожнення з реальною або нереальною людиною (наприклад) уподіблення одному з батьків у ранньому дитин-стві або кіногерою у підлітковому віці). Ця форма домінує на початкових етапах соціалізації особистості;

6) прирахування до певної номінальної соціальної групи (вікової, національної тощо). Наприклад, соціальні межі поведінки у зв'язку із зарахуванням себе до тієї чи іншої вікової групи (порівняно з реальним віком особи) можуть проходити між інфантилізмом та акселерацією, "дорослістю";

в) зарахування (з відчуттям належності) себе особою певної соціальної групи, колективу, малої групи. Активне засвоєння індивідом соціальної поведінки, групових норм і цінностей здійснюється у спільній діяльності, насамперед, у трудових колективах. Тому цей механізм соціалізації діє на більш свідомих етапах розвитку людини.

Інтеріоризація суспільних ідеалів у молодіжному середовиїці пов'язана з пошуками реальних "прикладів для наслідування" та з характером уявлень про шляхи реалізації ідеалів. Кризова обстановка в державі, крах сформованих раніше суспільних ідеалів сприяють розвитку у молодіжному середовищі аморальних явиш, дармоїдства. Бажання "жити не гірше за інших" нерідко ототожнюється у свідомості молоді не з працею, як головним джерелом матеріального добробуту, а з "тіньовою" діяльністю.

А. Мудрик виділяє 3 групи завдань соціалізації: природньо-культурні, соціально-культурні, соціально-психологічні. Вирішення завдань усіх трьох груп є об'єктивною необхідністю для розвиттку людини.

Вирішальне значення у формуванні поведінки, яка б відповідала суспільному ідеалу, в переорієнтації та перебудові свідомості особи має самовиховання. Воно починається з осмислення себе як члена суспільства, своїх позицій в ньому, ставлення до природи, Батьківщи-ни, людей, сім'ї, ровесників. Процес самовиховання стає успішним лише тоді, коли дитина починає розуміти себе, осмислювати своє місце в світі, замислюватись над своїм майбутнім.

Засвоєння певних норм, оцінок, типових соціальних ситуацій, вирішення нагальних проблем шляхом використання засобів стимулювання соціальної поведінки та дій називається соціальною адаптацією.

Процес і результат соціалізації містить у собі внутрішні протиріччя. Ефективна соціалізація передбачає певний баланс між адаптацією у суспільстві та обособленням у ньому.

Людина, повністю адаптована у суспільстві, яка не здатна протистояти йому,тобто конформіст, може розглядатись як жертва соціалізації. І з іншої точки зору, людина, яка не адаптована у суспільстві, також стає жертвою соціалізації тобто дисидентом.

Завдяки дії цього механізму індивід виявляє свою соціальну активність (або пасивність), виробляє навички творчої спрямованості в соціальній ситуації, тобто процес соціалізації здійснюється більш активно і динамічно.

Типові соціальні небезпеки соціалізації також чекають на людину на певних вікових етапах. Це сімейне неблагополуччя, алкоголізм, тютюнопаління, наркоманія, аморальний спосіб життя батьків, хвороби та емційні травми, зловживання телепереглядом, неблагоприємний статус у колективі тощо.

Розрізняють кілька видів соціалізації. Стихійна соціалізація людини відбувається внаслідок впливу на особистість різноманітних спеціально не створюваних обставин суспільного життя. Відносно спрямована соціалізація має на меті організацію в суспільстві певних економічних, законодавчих та інших передумов, які впливають на розвиток та життєвий шлях особистості (наприклад початок навчання в школі, мінімальний освітній рівень, віковий ценз початку трудового життя тощо). Соціально контрольована соціалізація (виховання) - це процес спеціально організованої передачі соціального досвіду особистості та розвитку її потенційних можливостей, якій відбувається в різних державних та недержавних організаціях (школа, позанавчальні заклади, дитячі та молодіжні організації тощо).

Соціалізація відбувається у взаємодії особистості з величезною кількістю різних умов та впливів середовища, які називаються факторами соціалізації. Серед них виокремлюють мегафактори (космос, планета, світ); макрофактори (країна, етнос, суспільство, держава); мезофактори (тип поселення, засоби масової інформації, субкультури ); мікрофактори (сім'я, сусідство, групи однолітків, виховні організації).

До соціально-педагогічних механізмів соціалізації відносять традиційний -засвоєння людиною норм, зразків поведінки, поглядів, стереотипів, які притаманні її найближчому оточенню (сім'я, сусіди, родичі, друзі); інституційональний -функціонує в процесі взаємодії людини з інститутами суспільства та різноманітними організаціями, а також засобами масової інформації. В процесі такої взаємодії особистість набуває знань та досвіду соціально схвалюваної поведінки та конфліктного чи безконфліктного дотримання певних соціальних норм; стилізований - діє в межах окремої субкультури, як комплекс певних цінностей та особливостей поведінки, притаманний для людей певного віку, професії, національної чи соціальної групи, що в цілому впливає на стиль життя та мислення особистості; міжособистісний - функціонує в процесі взаємодії людини з авторитетними для неї особистостями.

Таким чином, сутність соціалізації полягає в тому, що вона є процес і результат розвитку та самозміни людини під час набуття нею соціального досвіду.