3. Гіпотеза в соціологічному дослідженні. Вибірка

Гіпотеза в соціологічному дослідженні – обґрунтоване припущення про структуру, про механізми функціонування і розвитку досліджуваного об’єкта.

Види гіпотез:

1. За змістом:

• описові (містять припущення про фактичний стан об’єкта, його функціонування);

• пояснюючі (орієнтовані на встановлення причин, чинників, що пояснюють механізми функціонування об’єкта);

• прогнозні (передбачають тенденції та напрямки функціонування і розвитку об’єкта).

2. За рівнем аналізу:

• теоретичні (існують у формі теоретичних припущень);

• статистичні (формулюються як система показників й індексів статистики);

• емпіричні (постають як операційні поняття, індекси, показники).

3. 3 огляду на завдання дослідження:

• основні;

• другорядні.

4. За послідовністю виникнення:

• первинні (робочі гіпотези, висунуті під час розробки програми дослідження);

• вторинні (висунуті замість первинних, якщо ті не підтверджуються під час дослідження).

У процесі дослідження гіпотеза має бути чи підтвердженою, чи спростованою. Гіпотези, що підтвердилися під час дослідження, стають теорією, збагачують науку новими знаннями та можуть бути використані у практичній діяльності. Якщо гіпотеза виявилася спростованою, це не означає, що дослідження було марним. Отримані знання можуть стати поштовхом до формування нових гіпотез або для розробки нових напрямків дослідження.

Розрізняють такі основні процедури побудови гіпотез: висунення гіпотез, формування гіпотез та їх перевірка.

Гіпотези розробляються у два етапи: у процесі розробки програми, а також після «пілотажу» – пробного дослідження, коли гіпотези уточнюються, корегуються, доповнюються чи висуваються нові.

Вимоги, котрим повинна відповідати гіпотеза:

• гіпотеза не може містити понять, які не мають емпіричних індикаторів (тобто попередньо непроінтерпретованих), інакше вона не може бути перевіреною;

• гіпотеза не повинна суперечити отриманим раніше знанням і встановленим фактам;

• гіпотеза має бути простою та не містити умов і припущень, які утруднюють її розуміння;

• гіпотеза повинна бути такою, що перевіряється за сучасного рівня знань та методичних можливостей;

• гіпотези в дослідженні мають бути об'єднані в систему доведень висунутого пояснення.

Гіпотези класифікують за різними підставами. Так, виходячи із завдань дослідження, розрізняють основні й неосновні гіпо­тези; за ступенем узагальненості виокремлюють висхідні гі­потези та гіпотези-наслідки; за порядком висунення розріз­няють первинні та вторинні гіпотези; за змістом гіпотези можуть бути описові, пояснювальні й гіпотези на прогноз.

Гіпотетичне знання має ймовірний характер і потребує все­бічного обгрунтування та перевірки, що й має бути досягнуто в процесі емпіричного соціологічного дослідження.

Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки у процесі попереднього системного аналізу об’єкта. Під час соціологічного дослідження вона може бути підтвердженою або спростованою. Перевірка робочих гіпотез можлива тільки за умови, що всі поняття і терміни, за допомогою яких вона сформульована, будуть теоретично та емпірично інтерпретовані, визначені за допомогою індикаторів і знайдуть своє місце в соціологічному інструментарії.

Об’єкт дослідження становить та або інша спільність людей, що відображають якусь соціальну проблему. Вся спільність, на яку поширюються дослідження, носить назву генеральної сукупності.

Генеральна сукупність – обмежений територіально та у часі об’єкт дослідження.

Але оскільки абсолютна більшість досліджень носить не суцільний характер, а вибірковий, то дуже важливо грамотно, за певними правилами відібрати необхідну кількість людей для опитування, тобто провести вибірку. В цьому випадку мікромоделлю генеральної сукупності є вибіркова сукупність, тобто відібране за суворо заданим правилом певне число елементів генеральної сукупності, що підлягає безпосередньому дослідженню.

Якщо об’єкт дослідження (носій інформації) кількісно невеликий (не перевищує 300–500 одиниць), можна провести суцільне обстеження.

Але найчастіше об’єкт дослідження – великі соціальні групи. Тому вдаються до вибіркового методу як альтернативи суцільному обстеженню.

Вибірковий метод – науково обґрунтований підхід, за результатами якого роблять висновки про об’єкт дослідження як ціле, спираючись на дані аналізу його певної частини.

Використання методу вибірки передбачає опанування таких понять, як «генеральна сукупність», вибіркова сукупність», «одиниця відбору», «одиниця спостереження», «репрезентативність», «помилка репрезентативності» тощо.

Вибіркова сукупність – певна кількість відібраних за суворими правилами елементів генеральної сукупності.

Вона нібито є мікромоделлю генеральної сукупності, її структура повинна максимально збігатися зі структурою генеральної сукупності за основними якісними характеристиками і контрольними ознаками.

Виділимо основні методи вибірки:

– Метод механічної вибірки. З генеральної сукупності через рівні проміжки відбирається необхідну кількість респондентів (наприклад, кожен 10-й).

– Метод серійної вибірки. Генеральна сукупність розбивається на однорідні частини і з кожної частини пропорційно відбираються одиниці для обстеження (наприклад по 20 % респондентів з кожної частини).

– Метод гніздовий вибірки. В якості одиниць відбору виступають не окремі респонденти, а групи з наступним суцільним опитуванням їх. Ця вибірка буде представницька, якщо склад груп схожий між собою.

– Метод основного масиву. Представляє опитування 60–70 % генеральної сукупності.

– Метод квотної вибірки. Найбільш складний метод, застосовуваний при великій генеральної сукупності і вимагає для відбору респондентів використання не менше 4-х ознак.

Вибірка – метод дослідження, коли із загальної (генеральної) сукупності однорідних одиниць відбирається певна її частина (вибіркова сукупність); ця частина підпадає під обстеження.

Отже, термін вибірка застосовується у двох основних значеннях:

• метод відбору об’єктів дослідження (вибірковий метод);

• сукупність об’єктів дослідження, з яких ми зчитуємо інформацію (вибіркова сукупність).

Для побудови вибірки конкретного соціологічного дослідження потрібно:

• попередньо оцінити якість вибірки (визначити ймовірність і міру точності, з якими дані, отримані під час дослідження вибіркової сукупності, можна переносити на генеральну сукупність);

• обрати тип вибірки, найбільш адекватний меті й завданням дослідження;

• визначити обсяг вибірки, який, з одного боку, повинен бути статистично значущим, а з іншого – економним, забезпечуючи оперативне отримання якісної інформації.

Визначення якості вибірки означає оцінку її на предмет репрезентативності щодо всього об’єкта дослідження.

Репрезентативність – здатність вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної сукупності.

Вибірка не може абсолютно точно відтворювати генеральну сукупність, тому вона завжди матиме певні відхилення від неї.

Помилка репрезентативності – відхилення вибіркової сукупності за певними характеристиками від генеральної сукупності.

Репрезентативним вважається таке дослідження, при якому відхилення в вибіркової сукупності по контрольних ознаками не перевищує 5 %. Практика роботи соціологів дозволяє з достатньою надійністю проводити репрезентативні опитування, керуючись елементарними правилами. При пілотажному опитуванні невеликий генеральної сукупності (наприклад, в рамках факультету чисельністю до 100–250 осіб) Репрезентативним буде суцільне анкетування. У масштабах вузу достатньо буде опитати 25 % від загального числа студентів.

Чим більше значення відхилень, тим значніша помилка репрезентативності, тим нижча якість отриманих даних. Головне завдання на цьому етапі соціологічного дослідження – врахувати помилку репрезентативності під час інтерпретації та узагальнення результатів дослідження, проведеного із застосуванням вибіркового методу.

Значну роль у визначенні якості інформації, отриманої в результаті емпіричного дослідження, окрім репрезентативності, відіграють такі параметри, як надійність і валідність.