Застінні слинні залози

Назва		Топографія		Місце відкриття протоки
Привушна (gl. parotis)	позаду краю нижньої щелепи під вушною раковиною		в защічний простір на рівні 3-5 корінних зубів
Під нижньощелепна (gl. mandibularis)	під гілкою нижньої щелепи		на дні ротової порожнини в під’язиковій (голодній) бородавці
Під’язикова (gl. sublingvalis): а) довгопротокова (однопро-токова); б) короткопротокова (багато-протокова)	під язиком		- на дні ротової порожнини (довгопротокова в під’язиковій бородавці)

Треба зазначити, що в слизовій оболонці щоки щічні залози (glandulaе buccales) розміщена в декілька рядів.

У великої рогатої худоби вона розміщена в три ряди: дорсальні – на рівні верхніх кутніх зубів, нижче – середні, проміжні на рівні нижніх зубів – вентральні.

У свиней та коней є лише дорсальні та вентральні щічні залози.

У собак дорсальні щічні залози розташовані медіально від виличної дуги біля орбіти і мають назву – виличних залоз.

Мікроскопічна будова застінних слинних залоз.

Застінні слинні залози побудовані зі сполучнотканинної строми й паренхіми. Сполучнотканинна строма утворена пухкою сполучною тканиною. Вона формує капсулу, що вкриває залозу зовні, й трабекули. Останні відгалужуються від капсули і ділять залозу на часточки, які становлять паренхіму. В сполучнотканинній стромі розміщені сплетення кровоносних, лімфатичних судин і нервів та міжчасточкові вивідні протоки.

У часточках знаходяться кінцеві (секреторні) відділи залоз і внутрішньочасточкові вивідні протоки, між якими є ніжні прошарки пухкої сполучної тканини з судинами.

Залежно від будови та функції кінцеві відділи й відповідно залози поділяють на слизові – виділяють слизовий секрет, серозні – виділяють серозний (білковий) секрет та змішані – виділяють серозно-слизовий секрет.

За формою кінцевих відділів залози бувають альвеолярними, трубчастими й трубчасто-альвеолярними, всі вони розгалужені, а за типом секреції – мерокринові. Кінцеві відділи серозного типу утворені двома шарами клітин, які розміщені на базальній мембрані. Поверхневий шар утворюють залозисті епітеліоцити – сероцити. Вони продукують серозний секрет. Ці клітини мають переважно конічну форму і добре розвинені синтезуючі органели. В ділянці їхнього базального полюса знаходиться ядро, цитоплазмі апікального полюса – секреторні включення. Глибокий шар клітин представлений міоепітеліоцитами. В цитоплазмі цих клітин, яка утворює численні відростки, що охоплюють залозисті клітини, знаходяться скоротливі елементи. Скорочення міоепітеліоцитів забезпечує виведення секрету з просвіту кінцевого відділу у вивідні протоки.

Кінцеві відділи слизового типу також представлені двома шарами клітин. Клітини поверхневого шару називають мукоцитами. В них утворюється слизовий секрет. Мукоцити мають конічну форму з добре розвиненими синтезуючими органелами. Цитоплазма цих клітин світла і має пінистий вигляд, якого надають їй секреторні гранули. Ядра мукоцитів при накопиченні секрету в цитоплазмі сплющуються і зміщуються в базальний полюс клітин. У глибокому шарі розміщені міоепітеліоцити. Змішані кінцеві відділи утворені трьома шарами клітин. Поверхневий шар представлений мукоцитами, середній – сероцитами і глибокий – міоепітеліоцитами.

Внутрішньочасточкові протоки починаються з кінцевих відділів вставними протоками. Вони мають будову, подібну до такої кінцевих відділів. На відміну від останніх їхній поверхневий шар представлений клітинами плоскої або кубічної форми. Вставні протоки продовжуються в посмуговані. Їхня стінка утворена базальною мембраною, на якій знаходиться шар стовпчастих епітеліоцитів з базальною посмугованістю. Посмугованість утворена впинаннями оболонки клітин у цитоплазму. Між впинаннями в цитоплазмі епітеліоцитів є багато мітохондрій. Посмуговані протоки виходять із часточок, об’єднуються і утворюють міжчасточкові протоки, які дають початок загальній протоці. Отже, за особливостями формування вивідних проток усі застінні слинні залози складні.

Видові особливості:

Позаду краю нижньої щелепи розміщена привушна слинна залоза.

У СБ і СВ вона має округло-трикутну форму.

У ВРХ та КОНЯ видовжену.

Колір залози залежить від виду тварин: від червоного до жовтувато-сірого. Тип виділяємого секрету слизовий або серозно-слизовий.

Вивідна протока проходить у ВРХ, СВ та КОНЯ біля краніального краю великого жувального м’язу (масетера), разом з лицьовою артерією та веною. У СБ проходить упоперек масетера відкриваючись в защічний простір.

Між крилом атланта і під’язиковою залозою, в під щелеповому просторі знайдіть піднижньощелепову залозу, частково вкриту привушною слинною залозою та крилоподібним і двочеревцевим м’язами. Величина залози та форма залежить від виду тварин – від округлої (СБ, СВ) до подовженої (ВРХ, КІНЬ). Колір залози від жовтавого до червонуватого. Протока відкривається на дні ротової порожнини в під’язиковому сосочку.

У під’язиковій складці слизової оболонки дна ротової порожнини збоку від язика знайдіть під’язикову залозу. Під’язикова залоза поділяється на дві частини: а) багатопротокову (короткопротокову) та б) однопротокову (довгопротокову). Короткопротокова залоза є у всіх тварин, складається з окремих часток, розміщених під слизовою оболонкою дна ротової порожнини і прилягає медіально до бічного язикового м’язу, вивідні протоки якої відкриваються на поверхню слизової оболонки, а також можуть відкриватися в протоку однопротокової під’язикової піднижньощелепної слинних залоз. Однопротокова під’язикова залоза розміщена позаду багатопротокової, у коня вона відсутня, а вивідна протока відкривається разом з протокою піднижньощелепної залози у під’язиковому сосочку.

СБ: є лише дорсальні щічні залози, що розташовані медіально від виличної дуги біля очної ямки і мають назву – виличних залоз.

СВ: є дорсальні і вентральні щічні залози.

ВРХ: щічні залози розміщені в три ряди: дорсальні – на рівні верхніх кутніх зубів, нижче – середні, проміжні; на рівні нижніх зубів – вентральні.

КІНЬ: є дорсальні та вентральні щічні залози.

глотка (pharynx) – перетинчасто-м’язовий, лійкоподібний орган, що розміщений позаду носової та ротової порожнин, в якому перехрещуються дихальний і травні шляхи: повітря із хоан через глотку проходить в гортань, розміщену в її вентральній частин, мускулатура просуває корм із глотки в стравохід, що розміщений над гортанню.

Стінка глотки складається з чотирьох основних шарів: слизової оболонки; м’язового шару; фасції та адвентиції (пухкої сполучної тканини).

В слизовій оболонці глотки розрізняють дві частини: а) верхню – дихальну (носоглотку), вистелену миготливим псевдо епітелієм, б) нижню – травну (ротоглотку), вистелену багатошаровим плоским зроговілим епітелієм. Межею між ними є піднебінно-глоткова дужка, що тягнеться від основи м’якого піднебіння до глотки і продовжується глотково-стравохідною. В слизовій оболонці розташовані слизові залози та лімфатичні фолікули, які в задній стінці глотки поміж отворів слухових труб формують непарний глотковий мигдалик – tonsilla pharyngea impar.

Треба зазначити, що в глотку відкриваються 5 отворів: непарний отвір з ротової порожнини – зів для проходження кормової грудки з ротової порожнини; парні отвори з носової порожнини – хоани для проходження повітря в гортань, яке прикрите зверху надгортанником; отвір стравоходу, що розміщений вище входу в гортань; вхід в гортань та парні отвори слухових труб, що сполучають глотку з порожниною середнього вуха.

Мускулатура глотки складається з парних посмугованих м’язів, які закінчуються на дорсальному сухожилковому шві глотки. Розрізняють три групи м’язів-стискачів глотки (констрікторів) та один розширювач (ділятатор) глотки (табл. 3).

Таблиця 3