9.2. Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії

Сучасний монетаризм — один із найвпливовіших напрямків західної економічної думки, який від кінця 1970 — початку 1980 pp. багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу — США, Англії та інших.

Вважається, що своїм відродженням монетаризм, як і в цілому неокласичний напрямок економічної думки, зобов'язаний опублікованій в 1956р. книжці «Кількісна теорія грошей», яка вийшла під редакцією М. Фрідмана [16]. Важливе значення у становленні монетаризму мала також книжка «Історія грошей Сполучених Штатів. 1868 — 1960», написана М. Фрідманом і А. Шварц та видана в 1963 р. Публікацією цих книг фактично завершилось формування монетаризму в самостійну течію західної економічної теорії. Слід назвати також опубліковану в 1982 р. книгу М. Фрідмана і А. Шварц «Монетарні тенденції в Сполучених Штатах і Великобританії», в якій ідеї монетаризму, викладені у двох названих книгах, набули подальшого розвитку.

Приклад

Яскравим прикладом практики монетаризму можна назвати політику, яку в 80-ті рр. провів президент США Р.Рейган. Він суттєво зменшив податки на корпорації, що дало їм 750 млрд. дол. Водночас було здійснено скорочення державного апарату на 100 тис. чол. «Рейганоміка». Фрідмен як радник президента Ніксона запропонував проект реформи «План допомоги сім’ї» на 1969—1971 рр., який, проте, не було затверджено конгресом. Адже принципове значення для реалізації рекомендацій монетаристів мала ідея контролю над грошовою масою, яка визначала напрямок конкретних заходів у сфері грошово-кредитного регулювання. Та через труднощі, зв’язані з особливостями кредитно-грошової системи США і обмеженими повноваженнями ФРС (впливати на пропозицію грошей ФРС може лише непрямими методами), прямий контроль над грошовою масою був значно ускладнений. Після кризи 1974—1975 рр., уряд США відмовився від кейнсіанської концепції глобального регулювання економіки. Рекомендації Фрідмена починають давати відповідний ефект. Цілковитого тріумфу його економічна теорія зазнала за президента Р. Рейгана, коли було досягнуто високого рівня стабілізації американської економіки, послаблено інфляцію, зміцнено долар. Програма Р. Рейгана створена під сильним впливом економічних доктрин монетаризму та «економіки пропозиції», передбачала зосередження основних реформаторських зусиль на проблемі оподаткування, але на відміну від уряду М. Тетчер, заходи якої було спрямовано на подолання дефіциту державного бюджету, уряд Рейгана намагається обмежити регулюючий вплив держави, скорочуючи податки з метою використання дефіциту федерального бюджету як важеля впливу на витрати. У такий спосіб уряд мав на меті: побороти інфляцію, позбувшись політики пристосування до неї; змінити характер раціональних очікувань; подолати споживацьку психологію, яка склалась у період стимулювання попиту; сформувати розуміння того, що суспільство мусить припинити жити в кредит, що обмеження витрат є необхідним для відновлення розбалансованої фінансової системи. Економічна програма Рейгана включала чотири компоненти: реформування податкової системи з метою стимулювання заощаджень та розширення інвестиційних фондів; зменшення державних витрат (крім витрат на оборону) з метою скорочення дефіциту бюджету; обмеження регламентації економічної діяльності з метою пожвавлення підприємництва та відновлення ринкових механізмів; проведення монетаристської політики контролю за грошовою масою. Засадною ідеєю нової економічної політики було те, що зменшення податків збільшуватиме заощадження та інвестиції і сприятиме зростанню виробництва. Податкова реформа, яка розпочалась у США 1981 р., передовсім зменшила ставки податків на особисті доходи. Згодом було запроваджено індексування оподаткування з метою запобігти інфляційному впливу на доходи та ліквідувати зв’язок між розвитком інфляції і зростанням надходжень до державного бюджету. Одночасно вводились для корпорацій нові пільгові правила прискореної амортизації та оподаткування інвестиційного кредиту, що сприяло збільшенню розмірів прибутків за незмінних податків і забезпечувало прискорення процесу капіталізації, розширення виробництва та зайнятості. Для малоприбуткових корпорацій ставка податку знижувалася. Важливим кроком уряду було створення позитивних стимулів формування заощаджень та інвестицій. Цьому, зрозуміло, сприяло вже саме тільки зниження податків. Іншими стимулами стали нові, неоподатковувані ощадні сертифікати та персональні пенсійні рахунки. Не оподатковувались ні кошти, вкладені в ці сертифікати, або покладені на такі рахунки, ні проценти на них за умови, що ці суми залишатимуться на рахунках протягом певного строку. Це стало могутнім стимулом до заощаджень, а отже, до інвестицій. З 1983 р. починається економічне пожвавлення за одночасного спаду рівня інфляції. Хоч зменшилися державні субсидії, обсяги інвестицій зросли майже вдвоє, як і передбачали автори теорії «економіки пропозиції». Реальні доходи зросли, але збільшився і розрив між їхніми рівнями. Ще однією ознакою стабілізації економіки стало зростання курсу долара, що, не в останню чергу, відбувалось завдяки довірі суспільства до економічної політики уряду. Одночасно лібералізувались зовнішньоекономічні відносини, що дало змогу країні взяти участь у міжнародному поділі праці, спростило процес вивезення капіталів та отримання інвестицій, гарантувало доступ до нових технологій та розвиток власного виробництва під впливом міжнародної конкуренції [46].

Монетаристи – прихильники теорії, відповідно до якої кількість грошей у обігу визначає рівень цін і економічну активність у коротко­строковому проміжку економічного розвитку країни.

Монетаризм у вузькому (конкретнішому) визначенні трактується як відповідна «система теоретичних поглядів», згідно з якою регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів.

Мета монетарної політики – зміна сукупного попиту за допомогою збільшення або зменшення грошової маси з наступним скороченням або підвищенням процентної ставки. Таким чином, досягнення стабілізації припускає використання наступних інструментів: фіскальної політики, монетарної політики, регулювання сукупної пропозиції.

Сучасний монетаризм виник як опозиція, насамперед, кейнсіанству.

Головна ідея М. Фрідмена зводилася до того, що ринкова економіка найкраще функціонує тоді, коли відсутня система грошової регламентації. У своїй книзі «Грошова історія Сполучених Штатів» Фрідмен звернув увагу на те, що Велика депресія зовсім не свідчила про нестійкість економіки і не була її ознакою, а пішла на користь приватному підприємництву. Депресія зайвий раз доводить, що вона може нанести шкоду певній групі людей, що мають необмежену владу над грошово-кредитною системою країни. Фрідмен також бачив, що реформи економічної політики в остаточному підсумку слугують не інтересам суспільства, а приватному інтересу. Він звернув увагу на те, що під час Великої депресії за період з 1929 до 1933 років Федеративна резервна система допустила стиснення пропозиції грошей на 33%. Якби Федеративна резервна система не допускала катастрофічного падіння грошей у обігу, то не було б кризових явищ.

Цікавий факт

Зіставлення ефекту двох головних методів економічної політики провели Л.Андерсен і Дж. Джордан із федерального резервного банку Сант-Луїса. Вони прагнули перевірити обгрунтованість трьох важливих тверджень кейнсіанської школи, а саме: 1) фіскальні заходи чинять сильніший вплив на стан економічної активності, ніж грошові; 2) реакція економічної кон’юнктури на фіскальні заходи більш передбачувана, ніж реакція на грошову політику; 3) вплив фіскальних заходів на економічну ситуацію виявляється швидше, ніж вплив грошової політики. У результаті проведений розрахунків виявилося, що реакція економічної кон’юнктури на заходи грошової політики сильніша, передбачувана, швидша, ніж на фіскальні заходи. Тим самим висновки кейнсіанської теорії про роль бюджету були поставлені під сумнів. Сант-Луїська модель багато в чому сприяла зміцненню позицій монетаризму і росту його популярності. Протягом багатьох років монетаристи виступають з пропозиціями про кардинальну перебудову традиційних грошово-кредитних і банківських інститутів, які у процесі еволюції пристосувалися до кейнсіанських методів економічного регулювання. Вони намагаються скоротити до мінімуму можливості урядів впливати на кредитну експансію і відповідно на емісію платіжних засобів. Звідси багаторічни пошуки способу поставити жорсткі межі використанню урядами емісійного механізму для фінансування бюджетних дефіцитів. Програму кардинального реформування кредитно-грошової системи США розробив М.Фрідмен у книзі «Програма для монетарної стабільності» (1960). Один з найголовніших елементів цієї реформи ? «грошове правило», згідно з яким центральний банк США повинен взяти зобов’язання підтримувати, наскільки це можливо, стійкі темпи зростання кількості грошей, не припускаючи сезонних коливань грошового запасу. М.Фрідмен вважав, що при виборі темпів зростання кількості грошей необхідно орієнтуватися на стабільний рівень цін кінцевого продукту протягом тривалого періоду. Він пропонував ввести правило механічного приросту грошової маси в середньому на 4% за рік. Ця цифра складається із 3% приросту реального продукту і 1% довготривалого зниження швидкості обігу грошей. Багато економістів пропонували встановити «вилку» допустимих коливань річних темпів приросту кількості грошей. Проте жодна із капіталістичних країн не застосувала правила М.Фрідмена у «чистому вигляді». Керівники грошової політики намагалися зберегти за собою свободу маневру, вважаючи, що в умовах вкрай нестійкої кон’юнктури механічний приріст грошей в обігу може порушити нормальний хід платежів і викликати дезорганізацію ринків позичкового капіталу. Тому на практиці таргетування всюди поєднувалося із принципом дискреції (тобто прийняття рішень залежно від власних міркувань). Обраний в 1979 р в Англії консервативний уряд М.Тетчер взяв на озброєння монтаристські рецепти і став проводити політику грошового гальмування, що незабаром дало повний оздоровчий ефект (зниження інфляції). Було підготовлено грунт для ряду важливих структурних реформ, поліпшилися зовнішні позиції фунта стерлінгів.

У 1963 році вийшла у світ «Історія грошей США 1868 – 1960», яку написали А. Шварц і М. Фрідмен. Між 1864 і 1985 роками економіка США пройшла через 30 ділових циклів. Монетаристи зосередили основну увагу на аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах.

Типовий діловий цикл (рис. 9.4.) у своєму розвитку проходить чотири фази, серед них:

Рис. 9.4. Діловий цикл

фаза стиснення – супроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стиснення, що продовжується більше шести місяців, називають спадом;

дно – це точка ділового циклу, у якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня;

розширення – це фаза циклу, протягом якої реальний обсяг виробництва зростає відносно дна циклу;

пік (вища точка) – це точка ділового циклу, у якому реальний обсяг виробництва досягає максимального рівня.

Досліджуючи поводження грошей у діловому циклі, М. Фрідмен і А. Шварц звернули увагу на закономірність, згідно з якою темпи збільшення грошової маси, що існують в обігу, проходять за циклічною схемою, випереджаючи загальні тенденції розвитку ділового циклу [34].

Кількість грошей, що перебувають в обігу, досягає свого піку і починає падати до вищої точки ділового циклу; у такий же спосіб кількість грошей, що перебувають в обігу, досягає нижньої точки і починає збільшуватися до того моменту, коли діловий цикл досягає дна. Графічно збільшення грошової маси, що є в обігу, наведено на рис. 9.5. [37].

Рис. 9.5. Темпи зростання пропозиції грошей

М. Фрідмен і А. Шварц показали, що існує взаємозвязок між зміною темпів збільшення грошової маси і точками екстремуму в діловому циклі. У період з 1908 до 1961 років пропозиція грошей почала зменшуватися приблизно за 12 місяців до настання піку циклу. Пропозиція грошей починає зростати до моменту досягнення дна ділового циклу, а це, відповідно, впливає на реальний обсяг виробництва, у свою чергу, з деякою затримкою реальний обсяг виробництва впливає на темпи зміни абсолютного рівня цін:

Зміна темпів збільшення грошової маси, що перебувають в обігу, впливає на реальний обсяг виробництва швидше, ніж на абсолютний рівень цін. Ця зміна може впливати на швидкість обігу грошей. Швидкість обігу грошей у процесі ділового циклу змінюється – то прискорюється, то сповільнюється.

Усі ці висновки лягли в основу одного з основних напрямків сучасної теорії грошей і грошового обігу – школи монетаризму.

Монетаристи внесли певні корективи в постулати класичної кількісної теорії (рис. 9.6).

Рис. 9.6. Корективи монетаристів внесені до кількісної теорії

Ідеї сучасного монетаризму не залишилися застиглими догмами. Вони постійно піддавалися жорсткій критиці, а зміни в економічній ситуації в країнах Заходу обумовлювали прагнення віднайти нові або вдосконалити старі положення монетаристської теорії, у тому числі і шляхом компромісів між її двома напрямами — кейнсіанством та монетаризмом.

Цікавий факт

На початку 80-х років минулого століття урядові органи західних держав вводили обмеження грошової маси, прагнули укріпити довіру до своєї політики і призупинити розвиток інфляції. Така урядова політика забезпечила монетаризму широку рекламу. З полеміки увузькому колі економістів-професіоналів монетаристські ідеї і рекомендації стали надбанням широкої публіки. Монетаристи охоче приймали участь у телевізійних диспутах, давали інтерв’ю, виступали на сторінках різноманітних видань. Пересічному жителю наполегливо нав’язували думку про першочергову роль грошей в процесах економічного розвитку. Хоча монетаристам вдалося привернути до себе багатьох прихильників, але більшість професійних економістів і політичних діячів не прийняли їх ідей. Серйозних втрат репутації монетаризму завдала спроба реалізувати окремі її положення на практиці. Глибокий економічний спад 1981–1982 рр., що набув особливо гострих форм в країнах, які проводили обмеження грошової маси за монетаристсь-кою схемою, показав недостатню пристосованість цієї теорії до практики. Багато оглядачів, і в першу чергу прихильники кейнсіанського напряму, передбачали близький кінець монетарної ери. Виникла потреба у новій концепції політики, якою видавалося відновлення вчення Кейнса. З посиленням потягу до теорії Кейнса, англійський економіст Дж. Бротуелл писав: «Іронія полягає в тому, що, в той час, як наше господарство, рівно як і економіка інших капіталістичних країн Заходу, кровно потребують кейнсіанських ліків, головні «ліки», що застосовуються сьогодні — це монетарні п’явки, які безперечно, посилили хворобу. Питання, яке задала Джоан Робінзон в 1972 р.: «Що стало з кейнсіанською революцією?» — зараз більше актуальне, ніж будь-коли»6. Багато економістів виразили впевненість, що монетаристи себе скомпрометували і що підготовлена основа для відродження кейнсіанського аналізу і політики [40].

Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей.

Протягом двох останніх сторіч боротьба проти таких нещасть, як масове безробіття й інфляція, була й залишається актуальною проблемою соціально-економічного розвитку держав з ринковою організацією й, звичайно, економічної науки. Як досягти стабільну й повну зайнятість і зростання реальних доходів населення? У чому полягають «секрети» безкризового економічного циклу?

Прагнення одержати відповідь на ці питання, необхідність правильного рішення пов'язаних з ними проблем, як пише в томі I свого всесвітньо відомого підручника «Економікс» П.Самуельсон, спонукає «сучасні демократичні країни», що володіють «як фіскальними й кредитно-грошовими інструментами, так і політичною можливістю, використати їх, щоб перебороти хронічні різкі спади й «галопуючі» інфляції. Це приводить нас, - пише він, - до неокласичного синтезу - класичні принципи ціноутворення, викладені в подальших главах, підтверджуються успішним використанням інструментів, аналізованих у попередніх главах».

Цю тезу П.Самуельсон розвиває потім у томі 2 того ж підручника, додавши до вищесказаного наступне: «Думаючи, що досягнення більше менш стабільної повної зайнятості є цілком здійсненним завданням, сучасні економісти можуть використати концепцію «неокласичного синтезу», засновану на сполученні сучасних принципів, що пояснюють процес утворення доходів, і положень класичної політичної економії». Але в п'ятому виданні «Економікс» (1961) ним наводиться уточнююча примітка: «Термін «неокласичний синтез» використовується.. у більш широкому сенсі, ніж він звичайно вживався в попередній період...».

Отже, за Самуельсоном, «неокласичний синтез» - це, власне кажучи, сполучення сучасних неокейнсианских і неоліберальних положень і «істин» з попередніми ранніми неокласичними, а також з деякими постулатами класичної політичної економії насамперед у зв'язку з «сучасними теоріями формування доходів».

Почастішали за останні роки в економічній літературі - і особливо в навчальних цілях - згадування поняття «неокласичний синтез». Це одержало досить широкий спектр значеннєвого навантаження. Наприклад, С.Носова вважає, що «у зв'язку з появою неокласичного синтезу різні заходи щодо регулювання економіки стали носити змішану форму». Вона стверджує: «Таким чином, у цей час основою макроекономічного регулювання є симбіоз трьох основних теорій: кейнсіанство з його різними модифікаціями, теорія економіки пропозиції й монетаризм. Кейнсіанская доктрина виходить із властивої їй філософії активизма, енергійного втручання держави в господарські процеси для пом'якшення циклічного коливання кон'юнктури й досягнення високого рівня виробництва й зайнятості робочої сили. При цьому особливі надії покладають на бюджетні методи як на інструмент прямого регулювання платоспроможного попиту. Монетаристи ж відстоюють принцип невтручання в економічне життя».

Відповідно до окремих версій тлумачення поняття «неокласичний синтез», позначеними в спільній публікації С.Брагинского і Я.Певзнера, «Політична економія: дискусійні проблеми, шляхи відновлення», в їх формулювання підпадає коло питань не тільки державного регулювання економіки, але й моделювання загальної економічної рівноваги. У свою чергу згідно А.В.Анікіну, судячи з його книги «Люди науки. Зустрічі з видатними економістами», самуельсоновський неокласичний синтез - це, насамперед, поєднання «класичної мікроекономіки» з якоюсь «новою макроекономікою».

Таким чином, можна визнати, що з «подачі» самого автора поняття «неокласичний синтез» П.Самуельсона, що заявив про «більш широкий зміст» цього терміна, нині триває процес становлення ще однієї економічної концепції - «концепції неокласичного синтезу» як нової універсальної доктрини по багатьом проблемам сучасної економічної науки.

Взаємопроникнення ідей двох напрямків і формування єдиного кейнсіансько-неокласичного синтезу пов’язані з такими основними положеннями (рис.9.7).

Реалізація монетарної політики передбачає такі дії [37; 39]:

• створення і розвиток незалежної банківської системи;

• забезпечення вільної конкуренції і ціноутворення;

• зменшення податкового тиску на економіку;

• зменшення бюджетного дефіциту за рахунок зменшення дотацій, субсидій та витрат на соціальну сферу;

• контроль за обсягом грошової маси;

• струмування інфляції;;

• лібералізація зовнішньоекономічної діяльності;

• структурна перебудова економіки.

Рис. 9.7. Положення кейнсіансько-неокласичного синтезу

В 60-х рр. ХХ ст. гостро обговорювалася проблема, яка була фактично одним із останніх теоретичних досягнень представників кейнсіансько-неокласичного синтезу, що отримала назву ефект Філіпса. Англійський економіст Албан Вільям Філіпс (1914 – 1974), що народився в Новій Зеландії, на основі статистичних спостережень за 1861 – 1957 роки у Великобританії прийшов до висновку, що існує обернена залежність між темпом зміни номінальних ставок заробітної плати і рівнем безробіття [51].

На рис. 9.8. зображено графік, що отримав назву кривої Філіпса. За систему координат служить ΔW – зміна номінальних ставок заробітної плати та U – рівень безробіття.

Рис. 9.8. Крива Філіпса

До 1948 р. заробітна плата проявляла гнучкість в обох напрямках і в гору і вниз. В силу цього крива Філіпса перетинала горизонтальну вісь в точці, що відповідала рівню безробіття в 6%. В повоєнний період заробітна плата виявилась негнучкою в бік зниження і крива цього періоду лежала вище осі ОU. Розрахунки А. В. Філіпса показували, що збільшення безробіття в Англії понад 2,5 – 3% вело до різкого сповільнення зростання цін і заробітної плати.

Ричард Дж. Ліпсі теоретично обґрунтував криву Філіпса. Він припустив, що ступінь зміни номінальної заробітної плати є функцією величини надлишкового попиту на ринку праці. В свою чергу, П. Семюелсон створив модифіковану криву Філліпса, замінивши темп зміни номінальних ставокзаробітної плати на темп зростання товарних цін, або рівень інфляції. В його інтерпретації крива Філіпса показувала, що існує обернена залежність міжтемпами інфляції і рівнем безробіття. Чим вищою є інфляції тим нижчим є рівень безробіття.

Використання кривої Філіпса в якості аналітичного інструмента здійснення макроекономічної політики дало змогу розраховувати умови рівноваги між достатньо високим рівнем зайнятості і певною стабільністю цін. В 60-х рр. серед урядових кіл багатьох розвинутих країн утвердилася думка про можливість зменшення розмірів безробіття за умови, що доведеться змиритисяз дещо більш високими темпами інфляції. Саме ця теорія служила одним із обґрунтувань «війни з бідністю» Джона Кеннеді в США. Завдяки заходам грошово-кредитної та фіскальної політики вдалося знизити загальний рівень безробіття із майже 7% до 3,3%.

Проте, практика показала, що крива Філіпса може бути застосована лише до короткострокового періоду і лише для аналізу в умовах помірної інфляції, з постійними темпами. Кризові явища 70-х рр. кардинально змінили ситуацію. Статистичні дані вже не відповідали кривій Філіпса. Шоки пропозиції породили стагфляцію – поєднання економічного спаду, масового безробіття і високих темпів інфляції .

Проголошено курс на макроекономічну стабілізацію, прискорення ринкових реформ і формування ринкового механізму. У фіскально-бюджетній сфері відбулося переорієнтування на подолання бюджетного дефіциту, зменшення податкового тиску і переведення суб’єктів господарювання на засади самофінансування. У грошово-кредитній політиці започатковано курс на лібералізацію кредитного і валютного ринків.

1. Які існували різновиди абстрактної теорії грошей?

2. У чому суть металістичної теорії грошей та назвіть її представників.

3. У чому суть монетаризму?

4. Які основні положення монетаристської теорії грошей, у чому її відмінність від абстрактної теорії грошей?

5. Чому прихильниками металістичної теорії були представники меркантилізму?

6. Сформулюйте головний недолік монетаризм у як теорії.

7. Поясніть, що означає «грошове правило» М.Фрідмена.

8. У чому полягає зміст трудової теорії вартості?

9. У чому полягає сутність кількісної теорії грошей та її внутрішня єдність з номіналістичною теорією?

10. Кого вважають засновником кількісної теорії грошей?

11. Які постулати поклали в основу кількісної теорії грошей і які представники класичного періоду їх сформували?

12. Хто такі меркантилісти? Які їх основні постулати?

13. Які соціально-економічні події в історії Європи послугували базою для формування ідеї кількісної теорії грошей?

14. У чому полягають основні постулати класичної кількісної теорії грошей?

15. Як можна формалізувати «передатний механізм» впливу грошей на реальну економіку в кейнсіанському трактуванні, в чому його новизна та недоліки?

16. Дайте оцінку економічного змісту рівняння обміну. Що таке «нейтральність» грошей?

17. У чому різниця між трансакційним та кембріджським варіантами кількісної теорії грошей?

18. Розкрийте суть трансакційного варіанта кількісної теорії грошей І.Фішера.

19. Розкрийте основні недоліки трансакційного варіанта кількісної теорії грошей.

20. У чому суть Кембриджського версії трансакційного варіанта кількісної теорії грошей?

21. Як представники Кембриджської школи розглядали емісію грошей?

22. У чому новизна наукового підходу Дж. Кейнса до грошей і їх ролі в суспільному виробництві?

23. У чому виявляється зближення позицій монетаристів і кейнсіанців та чи можливий їх синтез з позицій практики економічного регулювання?

24. У чому полягає головна принципова відмінність монетаризм у від кейнсіанства?

25. У чому полягає відмінність між монетаризмом як теорією і монетаризмом як практикою державного регулювання?

26. В чому суть головного джерела нестабільності економіки і грошового обігу на думку монетаристів?

27. Розкрийте основні положення кейнсіанського та монетаристського трактування інфляції.

28. Які наслідки практичного використання кейнсіансько-неокласичного синтезу?

29. Якою повинна бути теоретична база для розробки й реалізації грошової політики в Україні?

30. Чи можлива повна реалізація політики монетаризму в Україні і чому?