6.6. Світова та міжнародні валютні системи

Світова валютна система

це спільно розроблена державами світу й закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин, що включає в себе сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий обіг у межах світового господарства [39].

Складовими світової валютної системи є:

• форми міжнародних засобів платежу (золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці - СДР, ЕКЮ, євро);

• уніфікований режим валютних паритетів та курсів;

• умови взаємної конвертованості валют;

• уніфікація правил міжнародних розрахунків;

• режим валютних ринків та ринків золота;

• міжнародні валютно-фінансові організації;

• міжнародне регулювання валютних обмежень.

Етапи розвитку світової валютної системи наведені у додатку Е

Розглянемо коротко зміст цих етапів.

1 етап – система золотого стандарту (золотомонетний стандарт, золото зливковий і золотодевізний стандарти (доларовий та стерлінговий)).

Перша світова валютна система стихійно сформувалася в 1816 році у Великобританії. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції в 1867 році, яке визнало золото єдиною формою світових грошей. Дана організація системи грошового обігу й міжнародних розрахунків припускала закріплення за золотом грошових функцій і офіційне встановлення фіксованого золотого паритету національної грошової одиниці. Установлений золотий паритет був і офіційною ціною золота. Золоті монети були в обігу й мали чинність законного платіжного кошту. Центральні банки були зобов'язано обмінювати паперові гроші на золото по номіналу. Був дозволений вільний ввіз і вивіз золота в будь-якому виді. Валютні курси країн фіксувалися на базі золотих паритетів національних грошових одиниць і коливалися лише у вузьких межах «золотих крапок», які визначалися видатками (в основному на транспортування й страхування), пов'язаними з переміщенням золота між країнами.

В умовах золотого стандарту регулювання платіжного балансу здійснювалося в основному стихійно шляхом переливів золота з одних країн в інші через приватні канали. Держава практично не брала участь у процесі регулювання міжнародних розрахунків, а офіційні золоті резерви були головним регулятором незбалансованості платіжного балансу.

Структурні принципи:

Основа — золотомонетний стандарт.

Кожна валюта мала свій золотий вміст (Великобританія — з 1816 р., США — з 1937 р., Німеччини — з 1875 р., Франція — з 1878 р., Росія — 1895—1897 рр.). Відповідно до золотого змісту валют установлювалися їхні золоті паритети. Валюти вільно конвертувалися в золото.

Склався режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих крапок.

У 1913 р. провідну роль у міжнародних розрахунках відігравав фунт стерлінгів — 80 %.

З кінця ХІХ ст. простежується тенденція до зменшення долі золота в грошовій масі (у США, Франції, Великобританії з 28 % у 1972 р. до 10 % у 1913 р.). Міжнародні розрахунки здійснювались, головним чином, з використанням тратт (переказних векселів), виписаних у національній валюті, переважно в англійській.

Регулюючий механізм золотомонетного стандарту припиняв діяти під час економічних криз (1825 р., 1836—1839 рр., 1847 р., 1855 р. та ін.).

Після валютного хаосу, що виник у результаті першої світової війни, був установлений золотоедевізний стандарт, заснований на золоті й провідних валютах, конвертованих у золото. Платіжні кошти в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, стали називатися девізами. Друга світова валютна система була юридично оформлена міждержавною угодою, досягнутим на Генуезькой міжнародної економічної конференції в 1922 році. Її основою з'явилися золото й девізи – іноземні валюти. Після першої світової війни валютно-фінансовий центр перемістився із Західної Європи в США. Це було обумовлено наступним. Значно зріс валютно-економічний потенціал США, збільшився експорт капіталу. В 1924 року відбувся перерозподіл офіційних золотих резервів: 46% золотих запасів капіталістичних країн зосередилися в США. США розгорнули боротьбу за гегемонію долара, однак статус резервної валюти він одержав лише після другої світової війни.

Досягнута валютна стабілізація була висаджена світовою кризою 30-х років.

Система золотого стандарту відповідала умовам ринку вільної конкуренції. Функціонування механізму міжнародних грошових розрахунків, що базувався на золотому стандарті, мало велике значення для розширення міжнародних економічних зв'язків, утвору єдиного світового господарства. Разом з тим грошово-валютна система золотого стандарту стала протидіяти концентрації й централізації капіталу, створювати перешкоди практиці ціноутворення, перешкоджати покриттю різко зрослих внутрішніх і зовнішніх державних видатків шляхом емісії паперових коштів, нарешті, утрудняти міжнародну торгівлю й вивіз капіталу за кордон. Маніпулювання валютним курсом шляхом девальвації або ревальвації валюти, зміна облікової процентної ставки, проведення інфляційної або дефляционной політики для регулювання руху товарів, послуг і капіталу, використання міжнародних позик і кредитів – усе це дозволяло підтримувати платіжні баланси певною мірою тимчасово врівноваженими й відсувати погашення негативного сальдо ( за рахунок резервів золота) на невизначений час. У слідстві цього ставало ясно, що регулярне поновлення економічних відносин між партнерами різних країн уможливлює й необхідним нагромадження ними іноземної валюти як у наявній так і в безготівковій формах у якості своєрідного резерву для швидкого погашення своїх зобов'язань перед партнерами країни з даною національною валютою. Звідси виникнення структурної кризи, а потім, у період світової економічної кризи 1929-1933 рр., і руйнування механізму золотого стандарту.

2 етап. Бреттон-Вудська валютна система.

В роки 2-ї світової війни система міжнародної торгівлі та валютних відносин фактично зазнала повного краху. Аби виправити становище, 1944 р. в м. Бреттон-Вудс (СІЛА) зібралася міжнародна валютно-фінансова конфе­ренція, на якій було створено міжурядову установу при ООН з регулювання валютних відносин — Міжнародний валютний фонд (МВФ). Відповідно до статуту МВФ було визначено найважливіші принципи нової валютної систе­ми, що дістала назву Бреттон-Вудської. На відміну від золотого стандарту її підвалиною стала система золото­валютного стандарту, яка перегодом трансформувалась у систему золотодоларового стандарту. Бреттон-Вудська валютна система функціонувала до середини 1970-х рр. і відіграла важливу роль у поглибленні міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва, інтенсивному розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

Визначальні принципи функціонування Бреттон-Вудської валютної системи були такі:

1. В новій системі збереглася роль золота як загального еквівалента, платіжного засобу та розрахункової одиниці в міжнародному обігу. В тексті Бреттон-Вудської угоди (ст. IV, розділ І статуту МВФ) з приводу цього було записано: «паритети валют всіх держав-учасниць мають виражатись у золоті, яке є загальним еквівалентом, а також у доларах США за його золотим вмістом на і липня 1944 р.». Однак фактично цього положення валютної угоди не дотримувалися. На практиці зв'язок усіх валют із золотом здійснювався опосередковано. Серед країн, що входили до МВФ, лише долар США зберігав зовнішню конвертованість (для центральних банків інших держав) у золото. В цьому полягала його докорінна відмінність від усіх інших валют, які такої конвертованості не мали. Завдяки тому, що паритети майже всіх валют було зафіксовано в МВФ у доларах США, їхній зв'язок із мо­нетарним товаром здійснювався за системою: золото — долар — національні валюти. У цьому поєднанні долар виступав як знак золота, як різновид світових грошей.

2. Бреттон-Вудська валютна система, як і система золотого стандарту, додержувалася принципу фіксованих валютних курсів, що мало важливе значення для розвитку зовнішньої торгівлі. Офіційні курси валют установлюва­лися визначенням їхнього золотого вмісту (масштабу цін) і відповідно до цього твердо фіксувалися відносно долара. Вони не могли відхилятися більш як на 1% в обидва боки без відповідної згоди МВФ.

3. Долар, функціонуючи в режимі золотого стандар­ту, прирівнювався до золота за визначеним паритетом на основі фіксації ринкової ціни на золото: він містив 0,888 грама золота: ціна однієї унції (31,1 грама) золота становила 35 доларів.

4. Важливою нормою Бреттон-Вудської системи була заборона вільної (приватної) купівлі-продажу золота. Вка­зані операції могли здійснюватися лише на рівні центральних банків за фіксованою ціною — 35 доларів за унцію. Ця норма була спрямована на забезпечення відповідної стабілізації валютної системи.

Упродовж тривалого періоду ефективність функціонування Бреттон-Вудської системи (золото — долар — національна валюта) забезпечувалася високим рівнем стійкості й довіри до долара, який виконував функцію міжнародної засобу платежу та резервної валюти.

І так, під тиском США в рамках Бреттон-Вудской системи ствердився доларовий стандарт – світова валютна система, заснована на пануванні долара. Долар – єдина валюта, конвертована в золото, стала базою валютних паритетів, що переважає коштом міжнародних розрахунків, валютою інтервенції й резервних активів. Таке положення долара обумовила економічна перевага США й послабило їхніх конкурентів. Опорою панування долара служила гостра нестача доларів, викликувана дефіцитом платіжного балансу, особливо по розрахунках зі США, і недоліком золотовалютних резервів.

Економічний, енергетичний, сировинний кризи 60-х років дестабілізували Бреттон-Вудскую систему, зміну співвідношень чинностей на світовім тлі підірвало її структурні принципи. З кінця 60-х років поступово ослабнула економічна, фінансово-валютна, технологічна перевага США над конкурентами. Західна Європа і Японія, зміцнивши свій валютно-економічний потенціал, сталі тіснити американського партнера. Оскільки США використовували долар для покриття дефіциту платіжного балансу, а не золото, це привело до величезного збільшення короткострокової зовнішньої заборгованості у вигляді доларових нагромаджень іноземних банків.

Криза Бреттон-Вудской системи досягся кульмінації навесні й улітку 1971 року, коли в його епіцентрі виявилася головна резервна валюта. Криза долара збіглася із тривалою депресією в США послу економічної кризи 1969-1970 рр. Криза американської валютної системи виразилася в масовому продажі її за золото й за сталі валюти, а так само в падінні курсу долара. Самої стабільної виявилася валютна зона французького франка, яка існує й по теперішній час, поєднуючи ряд країн Центральної Африки.

Цікавий факт

Пошуки виходу із кризи завершилися компромісною Вашингтонською угодою “групи десяти” 18 грудня 1971 року. Була досягнута домовленість по наступних пунктах: 1. Девальвація долара на 7,89% і підвищення офіційної ціни долара на 8,57% до 38 доларів за унцію. 2. Ревальвація ряду валют. 3.Розширення меж коливання валютних курсів і встановлення центральних курсів замість валютних паритетів. 4. Скасування 10%-й митного мита США. Вашингтонська угода тимчасово згладила протиріччя, але не знищило їх. У лютомулберезні 1973 року валютна криза знову обрушилася на долар, і ціна за унцію впала до 42,22%.

Можна зробити висновок, що розвалом другої світової валютної системи послужив недолік резервних коштів (доларів, фунтів стерлінгів, золота), який вів до гальмування світової торгівлі, у той же час надлишок привів до дестабілізації системи фіксованих валютних курсів.

3 етап. Ямайська валютна система.

Контури нової валютної системи, що функці­онує й розвивається у світовій економіці й понині, були визначені на нараді представників країн—членів МВФ, що відбулася у м. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 р. Кінгстонська угода започаткувала створення Ямайської валютної системи. Ця система почала функціонувати після відповідних ратифікацій зазначеної угоди державами-учасницями з квітня 1978 р. Зміст визначальних принципів Ямайської валютної системи:

1. Кінгстонською угодою проголошено повну демонети­зацію золота у сфері валютних відносин. Анульовано офіційний золотий паритет, офіційну ціну на золото та фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць, знято будь-які обмеження у його приватному використанні. МВФ припинив публікацію даних про золотий вміст окремих валют. Внаслідок цих дій золото перетворилося на звичайний товар, ціна якого в паперових (кредитних) грошах визначається на ринку попитом і пропозицією. Відповідно до цього у Нью-Йорку, Чикаго, Токіо та інших центрах світової торгівлі сформувалися міжна­родні ринки золота.

2. Кінгстонська угода поставила за мету перетворити визначену ще 1969 р. МВФ колективну міжнародну оди­ницю – спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights – СДР) на головний резервний актив та міжнарод­ний засіб розрахунків і платежу. Йдеться про те, що система: золото – долар – національна валюта, на фундаменті якої функціонувала Бреттон-Вудська угода, трансформувалась у нову систему: СДР – національна валюта. У цій структурі СДР отримувала статус альтернативи не лише золота, а й долара як міжнародних грошей.

3. Впровадження «плаваючих» валютних курсів національних грошових одиниць.

Новизна й особливість Ямайської валютної системи полягали в наступному: уведений стандарт СДР або спеціальні права запозичення, тобто це міжнародний резервний актив, емісія якого здійснюється МВФ і розподіляється між країнамиичленами пропорційно їх квотам у МВФ. СДР не мають матеріально-речовинної форми існування й фігурують лише у вигляді бухгалтерського запису на рахунках центральних банків, а також на спеціальному рахунку МВФ”. СДР був уведений замість золотовдевізного стандарту. Скасована офіційна валютна ціна золота, а також заявлене про неприпустимість установлення державного або міждержавного контролю над світовими ринками золота з метою штучного заморожування його ціни. Одночасно були прийняті й рішення, що стосуються використання золота, яке перебувало в розпорядженні МВФ. Одну шосту частину золотого запасу (а це становило 25 млн. тройский унцій, або 777,6 т.) МВФ повернув старим членам в обмін на їхні національні валюти по існуючій до Ямайської угоди офіційній ціні (35 ед. СДР за одну унцію) пропорційно їх квотам у капіталі Фонду. Таке ж кількість золото було продано протягом чотирьох років, починаючи із червня 1976 року по травень 1980, на вільному ринку шляхом відкритих аукціонів, що регулярно проводилися.

Таким чином, центральні банки одержали можливість вільно купувати золото на приватному ринку по складних там цінах і робити угоди в золоті між собою на базі його ринкової вартості. Так само було скасовано існуюче до того часу зобов'язання країнаучасниць МВФ робити внесок у капітал Фонду в золоті. Було ліквідоване право МВФ вимагати від країнаучасниць золото в рахунок їх внесків у капітал Фонду або при здійсненні яких-небудь операцій із цими країнами.

Ямайська угода остаточна скасувало золоті паритети національних валют, так само як і одиниці СДР. Тому воно розглядалося на Заході як офіційна демонетизація золота, позбавлення його всяких грошових функцій у сфері міжнародного обороту. Був покладений початок фактичного витисненню жовтого металу із системи міжнародних валютних відносин.

Відповідно до цього положення статуту МВФ, що ставляться до механізму СДР, були внесені певні зміни.

Прив'язка вартості СДР до золота припиняє своє існування.

КраїнамаУчасницям надається можливість вступати по взаємній згоді в угоди один з одним з використанням СДР без попереднього прийняття Фондом якого-небудь загального або спеціального рішення по даному питанню.

МВФ може дозволяти країнамаучасницям провадити між собою операції по використанню СДР. У травні 1979 року директорат МВФ прийняв резолюцію, що надала країнамаучасницям право здійснювати різні операції, такі як, погашення будь-якого договірного зобов'язання без перекладу валюти, у якій зроблена угода, надання кредитом у СДР, використання їх як застави при одержанні позик і т.п.

Право володіти коштами в СДР може бути надане міжнародним валютно-фінансовим організаціям, спеціалізованими установами ООН і т.д.

СДР заміняють золото й національні валюти при здійсненні платежів країнамиичленами Фонду й Фондом країнаммчленам, і їх можливе використання в операціях угодах, вироблених у рамках загального департаменту МВФ, повинне бути розширене.

Але, підсумки функціонування СДР свідчать про те, що вони виявилися далекі від світових грошей. Більше того, виникли проблеми емісії й розподілу, забезпечення, методу визначення курсу й сфери використання СДР. Всупереч задуму СДР не стали еталоном вартості, головним міжнародним резервним і платіжним коштом.

Уведення плаваючих замість фіксованих валютних курсів у більшості країн у березні 1973 року не забезпечило їхньої стабільності, незважаючи на величезні витрати на валютну інтервенцію. Цей режим виявився нездатним забезпечити вирівнювання платіжних балансів, покінчити з раптовими переміщеннями “гарячих грошей”, з валютною спекуляцією.

Ямайська валютна реформа не забезпечила валютної стабілізації. Кредитні можливості МВФ, незважаючи на збільшення кредитів, залишилися скромними в порівнянні з величезними международноофінансовими потоками й дефіцитом платіжних балансів.

4 етап. Європейська валютна система

У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄВС створили власну міжнародну валютну систему з метою стимулювання процесу економічної інтеграції. 13 березня 1979 року була створена Європейська валютна система (ЄВС).

ЄВС базується на ЕКЮ – європейської валютної одиниці. Умовна вартість ЕКЮ визначається по методу валютного кошика, що включав валюти всіх 12 країн ЄС. Європейська комісія щодня розраховувала вартість ЕКЮ в різних валютах країн-членів ЄС на основі обмінних курсів. Перегляд складу валютного кошика проводиться один раз в 5 років, а також на вимогу країни, курс до ЕКЮ валюти якої змінився більше, чим на 25%. Це наступні валюти: німецька марка, французький франк, англійський фунт, італійська ліра, голландський гульден, бельгійський франк, іспанська песета, датська крона, ірландський фунт, португальський ескудо, грецька драхма й люксембурзький франк.

Основні принципи побудови ЕВС:

1. країниаучасниці ЄВС зафіксували курси своїх валют стосовно центрального курсу ЕКЮ;

2. на основі центрального курсу до ЕКЮ розраховані всі основні паритети між курсами валют країнаучасниць;

3. країниаучасниці ЄВС зобов'язано підтримувати фіксований курс валют за допомогою інтервенцій. На початку створення системи курс валют не міг відхилятися більш ніж на +/- 2,25% від паритетного, у цей час допускається коливання в межах +/- 15% від паритету.

У рамках ЄВС європейська валютна одиниця виконує ряд функцій:

1. рахункової одиниці, тому що за допомогою ЕКЮ визначаються взаємні паритети валют Співтовариства. Крім того, вона уможливлює визначення величини бюджету ЄС, сільськогосподарських цін, видатків і т.п.;

2. платіжного інструмента, тому що ЕКЮ дозволяє центральним банкам визначати й оплачувати взаємні борги, виражені в ЕКЮ;

3. інструмента резервування, тому що кожний центральний банк вносить 20% своїх авуарів золотом і доларами в Європейський фонд валютної кооперації, який, у свою чергу, постачає банк сумою в ЕКЮ, відповідної до внесених авуарів.

Завдяки введенню фіксованих курсів валют на території Західної Європи з'явився так званий феномен валютної змії. Валютна змія, або змія в тунелі, - крива, що описує спільні коливання курсів валют країн Європейського співтовариства щодо курсів інших валют, які не входять у дане валютне угруповання.

Роль МВФ стосовно ЄВС виконує Європейських фонд валютного співробітництва. Доларові нагромадження утворюють кредитний фонд ЄВС. Його обсяг для короткострокового кредитування становить 14 млрд. ЕКЮ, а для середньострокового кредитування – 11 млрд. ЕКЮ.

Незважаючи на наявні у функціонуванні ЄВС протиріччя, вона виконала поставлене перед нею завдання. До 1992 р. в ЄВС спостерігалася стабільність обмінних курсів. За 5 років ( 1987-1992 рр.) центральні курси основних валют не змінилися, тоді як у це ж час долар встигнув втратити й знову набрати 30% своєї вартості стосовно французького франка й німецькій марці. До початку 90-х років передбачалося перейти від зони стабільності в Європі до більш високого рівня інтеграції. Ці настрої одержали своє вираження в тексті Маастрихтского договору, який передбачав перехід до Валютно-економічного союзу до 1999 р.

За результатами Брюсcельського самміту 1998 р. до «євро-зони» увійшли 11 країн ЄС: Австрія, Бельгія, Iрландія, Iспанія, Iталія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія і Франція. Національні валюти цих країн були котировані у євро за офіційним обмінним курсом на 1 січня 1999 року.

Водночас, з 1 січня 1999 року припинила своє існування європейська розрахункова грошова одиниця ЕКЮ, яка була замінена на євро у співвідношенні 1:1.

1 січня 2000 року до Європейського валютного союзу приєдналась Греція. Курс грецької драхми до євро був встановлений на рівні 340,75 грецької драхми. Дані конверсійні курси євро залишались незмінними до 1 січня 2002 року. Курс євро до валют інших держав, не є фіксованим і визначається ринковими механізмами на світових валютних біржах. Євро отримала свій логотип і код за ISO (International Standart Organization) - EUR | 978, та з її появою до світових базових міжбанківських процентних ставок почала додаватися ставка EURIBOR (Euro Interbank Offered Rate). Обсяг першого випуску валюти євро склав 75 млрд. [7].

Таким чином, створення єдиної грошової системи зробило Європейський валютний союз – найбільшим у світі єдиним ринком, який зараз динамічно розвивається та вдосконалює власну інфраструктуру з огляду на ситуацію викликану старінням населення в Європі, а також великою кількістю соціальних програм і гарантій.

Європейський валютний союз – це друга в світі економічна система за розміром ВВП та досить відкрита економічна спільнота.

Натомість, слід однак відзначити, що економічний розвиток регіонів ЄВС не є рівномірним. В цілому по ЄС нараховується 42 несприятливих регіони – деякі депертаменти Франції, південь Iталії, острови Сардинія та Сицилія, центральна Iспанії, а також Греція, Iрландія і Португалія. Рівень життя в найбідніших районах ЄВС в 2,5 рази нижчий, а ніж в найрозвинутіших. Для найменш розвинутих економічних регіонів ЄВС створення відкритого ринку і посилення конкуренції поки що загрозливо соціально – економічними негараздами. Але загальноєвропейські темпи економічного розвитку дедалі швидше нівелюють ці розбіжності.

Розглядаючи економічні відносини між Україною і Європейським Союзом у контексті введення євро, слід здійснити аналіз можливих вигод та переваг, які Україна може здобути завдяки орієнтації на європейський ринок. Позитивний вплив від поширення євро на країни з перехідною економікою, до яких відноситься й Україна, полягає в тім, що із запровадженням євро в країнах, котрі не входять до Європейського валютного союзу, для них відкриваються нові перспективи. ЄС стане головним партнером держав Східної Європи, в тому числі й України, в сфері укладання комерційних і фінансових угод, а також здійснення безготівкових операцій.

Отже, використання євро в країнах з перехідною економікою може відбуватися в межах таких функцій грошей, як:

• засіб платежу (укладання комерційних і фінансових угод з країнами-членами ЄС);

• розрахункова одиниця (прив'язка до євро та деномінація фінансових інструментів у євро);

• засіб накопичення (приватні інвестиційні портфелі та валютні резерви центральних банків).

Запровадження євро також справлятиме позитивний вплив на країни з перехідною економікою, які мають зовнішній борг, деномінований у доларах США: підвищення в ціні євро буде вигідним, наприклад, для України, якщо буде вирішено прив'язати гривню до євро. Це пов'язано з тим, що зменшаться витрати в національній валюті на обслуговування зовнішнього державного боргу, деномінованого в доларах США. А оскільки проблема зовнішнього боргу є однією з основних для України, то валютна курсова політика потребує пильної уваги й розгляду можливих позитивних змін для забезпечення стабільного валютного курсу. Отже, зважаючи на перспективи розвитку співробітництва та інтеграції з ЄС, ідею й умови прив'язки національної валюти України до євро доцільно вивчати.

1. У чому різниця між поняттями «валюта» та «гроші»?

2. Надайте порівняльну характеристику валют.

3. Визначити чинники, які впливають на величину валютного курсу та викликають його коливання.

4. Що таке конвертованість валюти, які види конвертованості валюти Ви знаєте?

5. Що означає поняття «повна конвертованість валюти»?

6. Що означає поняття «частково конвертована валюта»?

7. назвіть країни, валюта яких є повністю конвертованою.

8. Дайте визначення неконвертованій валюті і поясніть, за яких умов валюта отримує такий статус?

9. Що таке валютний курс, які види валютних курсів Ви знаєте?

10. Основні напрямки курсової політики.

11. Розкрийте найбільш поширені способи визначення валютного курсу.

12. Перелічіть основні чинники, зміна яких може вплинути на курс валюти.

13. Що таке золотий паритет?

14. Охарактеризуйте вплив інфляції на валютний курс.

15. Розкрийте переваги і недоліки фіксованого курсу валют.

16. Дайте визначення плаваючого курсу і назвіть його різновиди.

17. Що таке валютний ринок, які види валютних ринків Ви знаєте?

18. Охарактеризуйте об’єкт і суб’єкти валютного ринку.

19. У чому полягають переваги децентралізованого валютного ринку перед централізованим?

20. Які функції виконують валютні ринки?

21. У яких випадках використовується валютна інтервенція.

22. Охарактеризуйте механізм, цілі і наслідки валютних інтервенцій центрального банку.

23. Що таке валютний демпінг?

24. Що таке «валютна система», «валютна політика», «валютне регулювання»?

25. Які органи валютної політики і валютного регулювання в Україні?

26. Назвіть основні інструменти валютної політики. Чому серед них є інструменти грошово-кредитної політики?

27. Охарактеризуйте основні етапи розвитку світової валютної системи.

28. Чим відрізняються Бреттон-Вудська та Ямайська валютні системи?

29. Які переваги країнам-учасникам давала Бреттон-Вудська угода?

30. У чому полягає значення регіональної валютної системи?

31. Розкрийте теоретичні засади сучасного валютного регулювання.

32. Які органи державного управління здійснюють валютний контроль?

33. Коли і як було введено євро? Які основні причини введення євро?

34. Які переваги може надати для України введення євро в обіг?

35. Охарактеризуйте найбільш важливі складові валютної політики НБУ.