(

Сертифікат фонду операцій з нерухомістю

далі – сертифікат ФОН) – цінний папір, що засвідчує право власника цього сертифіката на отримання частки чистих активів ФОН у грошовій формі після закінчення строку, на який створений відповідний ФОН, та право вимагати дотримання обмежень прав довірчої власності управителем. Вимоги до сертифікатів ФОН, етапи та умови їх емісії, умови обігу сертифікатів ФОН визначаються нормами розділу ІV Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

Під похідним фінансовим інструментом розуміють контракт, вартість якого залежить (є похідною) від вартості одного чи декількох активів, що лежать в його основі, відсоткових ставок або фондових індексів, які мають узагальнюючу назву «базові активи». Термін «похідний фінансовий інструмент» як аналог англійського «derivative» (похідний) часто зустрічається у вітчизняній літературі в його прямій транскрипції – дериватив [94].

Похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів. З дня набрання чинності ЦК втрачає чинність визначення похідних цінних паперів, дане у ст. 1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні». До похідних цінних паперів теоретично можна віднести конвертовані облігації. Однак законами України наразі не надано цим документам статусу цінного папера.

В розвинених країнах існують такі види похідних цінних паперів.

я

Опціон

вляє собою цінний папір, що є результатом опціонного контракту, відповідно до якого один з його учасників придбаває право купівлі або продажу певної кількості цінних паперів по обумовленій ціні протягом деякого періоду часу, а інший за грошову премію зобов'язується при необхідності продати або купити цінні папери по певній ціні, за договором [42]. Як правило, опціон виставляється на звичайну акцію, на привілейовані акції вони взагалі не використовуються. Під опціонним контрактом мають на увазі контракт, який зобов'язує пропонуючу сторону тримати пропозицію в силі протягом обумовленого періоду часу. Власник опціону має право вибору: реалізувати його, або відмовитися від цього. Він не несе по ньому ніяких інших зобов'язань, крім сплати премії.

Цікавий факт

Початок торгівлі цими деривативами можна датувати 1967 р., коли було зареєстровано перші трансакції з бар’єними опціонами. Однак до кінця 80-х років минулого століття трансакції з екзотичними інструментами здійснювалися надзвичайно рідко. Тільки на початку 90-х років розпочалося динамічне зростання оборотів цими деривативами та виникли нові, більш складні їх форми. На сьогоднішній день це – один із сегментів ринку похідних інструментів (деривативів), який найшвидше розвивається, і його частка у загальному обсязі операцій на позабіржовому ринку деривативів становить 15 % – 20 %. Його розвиток фундаментально змінив світові фінансові ринки.

Класифікацію опціонів наведено на рис. 3.7.

Рис. 3.7. Класифікація опціонів

Якщо інвестор очікує зниження вартості базового активу, він купує опціон пут, що дає право продати базовий актив. Опціон колл, навпаки, надає можливість купити актив за ціною, обговореною в момент укладення угоди.

Український фондовий ринок сьогодні лише тестує перші похідні інструменти, у т. ч. ф’ючерси та опціони. Хоча їх частка у загальному обороті ще невелика і, згідно з даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, становить близько 1 % (у т. ч., опціонів – 0,16 %), однак у триваліший перспективі вони мають велике майбутнє [50; 128].

Відповідно до п. 8, 13, 14 Положення № 632 опціон повинен мати такі реквізити:

• назва контракту;

• вид опціону (з поставкою або без поставки базового активу);

• сторони опціону;

• різновид опціону (опціон на придбання, опціон на продаж);

• базовий актив опціону та його характеристики (емітент, вид та кількість цінних паперів, його номінальна вартість, строк обігу, інші відомості для цінних паперів, вид та кількість валюти – для коштів, кількість, асортимент – для товарів);

• ціна виконання (ціна придбання або продажу базового активу, зафіксована в контракті);

• строк виконання (для опціону з виконанням протягом строку дії) або день виконання (для опціону з виконанням на встановлену дату);

• порядок оплати придбаного (проданого) базового активу;

• розмір премії опціону;

• відповідальність продавця опціону у випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язань, встановлених опціоном;

• порядок розгляду суперечок, які виникають під час укладання та виконання опціонів;

• адреса, підписи, зразки печаток, реквізити банківських рахунків (для юридичних осіб) і паспортні дані (для фізичних осіб) сторін опціону.

Згідно з Законом про прибуток перший продавець опціону (емітент) несе безумовну та безвідкличну відповідальність відносно продажу базового активу на умовах укладеного опціонного контракту. Будь-який покупець опціону має право відмовитись в будь-який момент від придбання базового активу.

Претензії відносно неналежного виконання або невиконання зобов’язань опціонного контракту можуть бути пред’явлені тільки емітенту опціону.

Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії [64].

т

Ф'ючерс

иповий біржовий терміновий контракт, купівля і продаж якого означають зобов'язання поставити або отримати вказану в ньому кількість продукції по ціні, яка була визначена при завершені операції [110]. Принцип в тому, що первинний покупець укладає з виробником (або продавцем) типовий контракт з відповідною специфікацією на певну передбачувану суму. При цьому контракт стає цінним папером і може на протязі всього терміну дії перекуповуватися багато разів. Держатель контракту може як вгадати, так і не вгадати коливаючиюся вартість товару, програти або отримати прибуток. Торгівля ф’ючерсами ведеться на організованих біржах.

Цікавий факт

Історично ф’ючерсним угодам передував певний вид угод, що їх укладали на середньовічних ярмарках Фландрії та Шотландії у ХІІ ст. Вони укладалися на основі взірців на цілу партію товарів до того, як товар надходив морським траспортом. Ціна на товари узгоджувалась на момент укладання угоди так, щоб покупець був застрахований від підняття цін, яке могло відбутися до поставки товару [23]. У XVI ст. в Японії імператорська династія Шоган запровадила систему карток, що надавали право власності на врожай рису, який ще не був зібраний з полів, або навіть не сіявся. Ці картки фактично були першими ф'ючерсними (строковими) контрактами, їх купували і багаторазово перепродавали торговці в розрахунку на майбутні потреби рису. Були відпрацьовані правила, які уточнювали строки поставки рису, визначали сорт і кількість для кожного контракту. І найголовнішим було те, що торговці обов'язково користувалися кредитом у кліринговій палаті, через яку ці картки поширювалися. Упорядковані та добре організовані японські ф'ючерсні ринки рису були офіційно визнані у 1730 р., однак розповсюдження цей досвід не отримав. У 1608 р. на Амстердамській біржі вперше були встановлені середні норми, які характеризували якість товарів. Виникнення внутрішніх біржових стандартів дозволило не поставляти товари на біржові торги. З 1720 р. тут запроваджуються ф'ючерсні угоди [101]. Коли в XIX ст. почала розвиватися торгівля зерном та бавовною між США і Європою, то виникла необхідність встановити систему угод, аналогічну середньовічним ф’ючерсам. Поставки товарів потребували багато, часу, тому товари продавалися та купувалися за договірними цінами в той час, коли вони ще перебували в дорозі. У формі, близькій до сучасної, вперше організована торгівля строковими контрактами відбулася в США в 1751 р. на Нью-Йоркській продовольчій біржі, а перша строкова біржа – Чиказька торгова палата, де провадилися торги ф'ючерсними контрактами на сільськогосподарську продукцію, – була відкрита в 1848 р. Поява цієї біржі сприяла формуванню інфраструктури ринку, в тому числі і строкового, і відіграла вирішальну роль у становленні ф'ючерсної торгівлі [91]. Незважаючи на існування в давнину прообразів сучасних деривативів, а також розвиток ф'ючерсної торгівлі в другій половині XIX ст., всесвітніх масштабів обсяги їх використання досягають тільки в другій половині XX ст. Цьому сприяло те, що після Другої світової війни розвиток світової економіки отримав новий зміст та якісні характеристики. Протягом 1970-х років нового імпульсу отримав розвиток фінансового ринку, зокрема, валютного, внаслідок послаблення державного регулювання у фінансовій сфері, краху Бреттон-Вудської валютної системи, переходу до вільно плаваючих валютних курсів, зародження інноваційних тенденцій в економіці та прискорення темпів міжнародної торгівлі товарами та послугами [32].

Отже, поява строкових інструментів пов'язана з прагненням суб'єктів господарювання до стабільності у середовищі постійних економічних змін. Стихійні строкові угоди, які регулювались лише договірними відносинами між контрагентами, в процесі своєї еволюції поступово перетворювались на організовані ринки і були врегульовані правилами, що надавало операціям зі строковими інструментами більшої захищеності від ризиків невиконання угод та підвищувало ліквідність їх [23].

Ф'ючерсний контракт повинен мати наступні обов'язкові реквізити:

• назва контракту;

• вид контракту (з поставкою або без поставки базового активу);

• сторони контракту;

• базовий актив контракту та його характеристики (емітент, вид та кількість цінних паперів, його номінальна вартість, строк обігу, інші відомості для цінних паперів, вид та кількість валюти – для коштів, кількість, асортимент – для товарів);

• обсяг контракту;

• розмір початкової маржі;

• механізм визначення ціни на момент виконання;

• ціна виконання;

• одиниця виміру ціни;

• строк виконання;

• відповідальність сторін у випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язань, встановлених цим контрактом;

• порядок розгляду суперечок, які виникають під час укладання та виконання контракту;

• адреса, підписи, зразки печаток, реквізити банківських рахунків (для юридичних осіб) і паспортні дані (для фізичних осіб) сторін контракту.