Казначейські зобов’язання України

вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошей (грошових коштів) до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу (Глава 4 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу») [110].

Цікавий факт

Міністерство фінансів України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2009 року № 362 «Про випуск казначейських зобов’язань» з 23 вересня 2009 року розпочало реалізацію казначейських зобов’язань в документарній формі серії А із датою випуску 14 вересня 2009 року, строком обігу 12 місяців, номінальною вартістю 500 гривень, відсотковою ставкою 16% річних та щоквартальною виплатою купонного доходу. Погашення здійснюється разом із виплатою за останнім купоном. Продаж казначейських зобов’язань фізичним особам здійснюється в установах ВАТ «Державний ощадний банк України» на всій території України. Зокрема, з 23 вересня 2009 року розпочато продаж казначейських зобов’язань в київських районних філіях - відділеннях ВАТ «Державний ощадний банк України», з 28 вересня 2009 року –   в регіональних управліннях та відділеннях ВАТ «Державний ощадний банк України» за вартістю продажу, що встановлюватиметься Міністерством фінансів України на щотижневій основі.

Вартість продажу казначейських зобов'язань залежить від часу їх продажу, зокрема, чим ближчий час купонної виплати, тим вища ціна продажу казначейських зобов'язань.

Перевагами такого інструменту інвестування коштів, як державні казначейські зобов’язання, для населення є: надійність, гарантована державою; доступна номінальна вартість; щоквартальні купонні платежі; випуск у документарній формі на пред’явника, що значно спрощує процедуру купівлі, обігу та погашення; відсутність оподаткування доходів, отриманих в результаті купонних виплат за казначейськими зобов'язаннями; можливість заощадити кошти із одночасним запобіганням можливих втрат від росту інфляції.

Ощадний сертифікат

письмове свідоцтво банку про депонування грошей (грошових коштів), яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому (Глава 5 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).

Слід мати на увазі, що права власника ощадного сертифіката та обов’язки банку регулюються також ст. 1065 «Ощадний (депозитний) сертифікат» ЦК. Згідно із ч. 3 ст. 18 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним. Позаяк ця особливість іменного ощадного сертифіката суперечить одній із основних ознак цінного папера (ст. 194 «Поняття цінного паперу» ЦК), то з дня набрання чинності ЦК такий сертифікат втрачає статус цінного папера [110].

Угоди з ощадними сертифікатами на пред’явника не характерні для ринку цінних паперів. Природа цього цінного паперу більш індивідуалізована за суб’єктним складом: банк – власник ощадного сертифіката.

Абсолютний розмір доходу за сертифікатом визначається таким чином:

а) якщо в умовах позики визначена річна процентна ставка, то абсолютна сума доходу за сертифікатом складає:

, (3.9)

де: Р_н – номінальна ціна сертифікату;

m – термін позики у місяцях;

і_с – річна відсоткова ставка.

б) якщо сертифікат розміщений за дисконтною ціною, а погашається за номінальною, дохід визначається різницею ціни погашення і покупки:

, (3.10)

Прибутковість сертифікату розраховується за формулою 3.11.

, (3.11)

Депозитні сертифікати банків видаються, головним чином, юридичним особам. Строк обігу депозитного сертифіката – це період від дня видачі до дати, коли власник може повернути депозит. Якщо сертифікат прострочений, то він перетворюється на документ до запитання й за ним нараховуються не строкові, а звичайні проценти.

Протягом трьох останніх десятиріч іпотечне кредитування є невід'ємною складовою світового ринку цінних паперів. За цей чималий строк у відповідь на потреби інвесторів з'явилась велика кількість різноманітних цінних паперів на базі іпотечного кредиту.

Найбільш узагальнено іпотечні цінні папери, які в англомовній літературі називаються MBS (Mortgage-Backed Securities), являють собою права вимог за іпотечними кредитами, що забезпечені заставою об'єктів нерухомості.

В Україні іпотечні цінні папери з'явилися після прийняття і введення в дію цілої низки законодавчих актів, зокрема законів «Про іпотеку», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» та «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

Згідно з цими законодавчими актами, виділяють такі види іпотечних цінних паперів: заставні, іпотечні облігації та іпотечні сертифікати.

Закон України «Про іпотеку» виводить на ринок новий вид цінних паперів – заставні та обумовлює їхній обіг, форму та зміст. Згідно зі ст. 20 цього закону, «Заставна – це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання – право звернути стягнення на предмет іпотеки». Заставна складається за згоди кредитора і позичальника. Останній зможе повернути її собі, виконавши всі свої зобов'язання. У противному випадку заставну можна буде продати, закласти, передати іншому кредиторові. До речі, зобов'язань у позичальника чимало.

Приклад

Він зобов'язаний підтримувати своє майно в належному стані (за власний рахунок), тобто він не повинен допускати його псування або зносу. У цьому випадку кредитор має законне право зажадати розірвання договору і повернення своїх грошей. Взагалі, процес продажу заставних, передачі їх в заставу надасть брокерам нові можливості заробити комісійні, а інвесторам – нові можливості для вкладення капіталу.

Іншим видом іпотечних цінних паперів є іпотечні сертифікати. Згідно із Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», іпотечний сертифікат – особливий вид цінного папера, забезпечений іпотечними активами або іпотеками.

Іпотечні сертифікати підлягають вільному обігу, тобто юридичні та фізичні особи можуть вільно купувати та продавати сертифікати, здійснювати з ними будь-які правочини як на біржовому, так і на позабіржовому ринках цінних паперів. Обслуговуються іпотечні сертифікати Національною депозитарною системою.

Встановлено два види сертифікатів залежно від обсягу прав, що ними посвідчуються: сертифікати із фіксованою дохідністю та сертифікати участі (рис.3.6).

Отже, іпотечні сертифікати є борговими цінними паперами, оскільки власник сертифіката з фіксованою участю має право на повернення йому номінальної вартості сертифіката. Сертифікати не дають права на участь в управлінні справами емітента і права на частку у майнових активах емітента.

В основному в іпотечні цінні папери вкладають інституційні інвестори: пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні банки, пайові інвестиційні фонди та хедж-фонди.

Основним завданням, яке покликані вирішувати іпотечні цінні папери, є рефінансування довгострокових іпотечних кредитів. Це не тільки забезпечить надходження додаткових фінансових ресурсів у реальний сектор економіки, але і сприятиме певною мірою реалізації частини незадоволеного попиту на інвестиційному ринку, який має місце на даний час. Крім того, цей інструмент не лише сприяє залученню ресурсів для кредитування, а й забезпечує взаємодію кредиторів, позичальників, фінансових посередників та інвесторів, тобто формує цілісність іпотечної системи.

Рис. 3.6. Обсяг прав відносно градації сертифікатів