1. Борзова Е. П. История мировой культуры / Е. П. Борзова. – СПб. : Лань, 2002. – 672 с.

2. Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ-ХХ вв. / под ред. Г. Косикова. – М. : МГУ, 1987. – 510 с.

3. Ильина Т. В. История искусства. Западноевропейское искусство / Т. В. Ильина. – М. : Высш. шк., 2000. – 368 с.

4. Історія української та зарубіжної культури : навч. посіб. / за ред. С. М. Клапчука, В. Ф. Остафійчука. – К. : Знання-Прес, 2004. – 358 с.

5. Козловски П. Культура постмодерна : Общественно-культурные последствия технического развития / П. Козловски. – М.: Республика, 1997. – 240 с.

6. Куликова И. С. Философия и искусство модернизма / И. С. Куликова. – М. : Политиздат, 1980. – 272 с.

7. Культурология : учеб. пособ. для вузов / под. ред проф. А. Н. Марковой. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 319 с.

8. Мировая художественная культура / под ред. проф. Б. А. Эренгросс. – М. : Высш. шк., 2001. – 767 с.

9. Петрушенко В. А. Культурологія : навч. посіб. / В. А. Петрушенко. – Львів. : Магнолія, 2006. – 360 c.

10. Подольська Є. А. Культурологія : навч. посіб. / Є. А. Подольська. – К. : ЦНЛ, 2005. – 392 c.

11. Полевой В. Малая история искусств. Искусство ХХ века / В. Полевой. – М. : Искусство, 1991. – 304 с.

12. Мировая художественная культура / под ред. проф. Б. А. Эренгросс. – М. : Высш. шк., 2001. – 767 с.

13. Словарь по мировой художественной культуре / под ред. А. П. Садохина. – М. : Академия, 2001. – 408 с.

14. Українська та зарубіжна культура : навч. Посіб. / за ред.. М. М. Заковича. – к. : Знання, 2001. – 550 с.

1. Проблеми культури к. Хіх – п. Ххі ст.

Культура к. XІX – п. ХХІ ст. - одне з найскладніших явищ в історії світової культури. По-перше, це пояснюється великою кількістю соціальних потрясінь, страшних світових війн, революцій, які витиснули духов­ні цінності на периферію людської свідомості і дали поштовх розви­тку примітивних націонал-шовіністичних ідей, посилення культу тотального руйнування старого. По-друге, відбуваються суттєві зміни в галузі економіки та засобів виробництва. Поглиблюється індустріаліза­ція, руйнується традиційний сільський устрій життя. Маси людей від­чужуються від звичного природного середовища, переїжджають до міст, що призводить до урбанізації культури. По-третє, поступове пере­творення суспільства на комплекс різних об’єднань та угрупувань веде до процесу загальної інституціоналізації, результатом якої є позбавлен­ня людини власного “Я”, втрата індивідуальності.

Характерною рисою культури XX ст. є її інтегративність, тобто сполучення окремих складових культури в нові комбіновані види мистецтва. Цей процес почав виявлятися наприкінці XIX ст. у зв’язку з появою кінематографу (1895-1896) - специфічної форми інтеграції досягнень науки у фіксації реальності в русі з подальшою її проекцією на екран. XX ст. інтегрува­ло науково-технічний вина­хід із просторово-часовими можливостями художнього образу й започаткувало по­яву кіномистецтва (див. на мал. кадр зі звукового філь­му “Нові часи”, режисер Ч.Чаплін, США, 1935).

2. Модернізм як культурний феномен хх ст. Модернові напрями.

Специфічним культурним феноменом XX ст. називають моде­рнізм. Модернізм (від “modern” - новий) - термін сумарний, який позначає велику кількість не схожих між собою, різноманітних і су­перечливих художніх напрямів у світовій культурі XX ст. Модер­нізм - це культура, яка заздалегідь протиставляє себе будь-якому різновиду традиційної культури (і передусім культурі реалістичній).

Першою стадією розвитку модернізму став згадуваний у попере­дньому розділі декаданс - напрямок культури кінця XIX - початку XX ст., який характеризується переважно занепадницьким настроєм, песимізмом, тугою за втраченими суспільством духовними ідеалами, самодостатнім естетизмом. Відчуваючи дисгармонію світу, антигуманність відносин у суспільстві, декаденти відмовляються від пропагування активної соціальної діяльності. Історичний досвід попередніх революцій і невтішна оцінка морального стану сучасного їм людства підірвали їх віру в можливість прогресивного соціального перевороту.

Найбільш яскраво декадентські мотиви знайшли відображення у творчості символістів, які подекуди називали себе співцями зане­паду та загибелі відомого досі світу, хоча й проголошували можли­вість його майбутнього відродження з попелу руїн. Символісти при­діляють увагу внутрішньому світу людини, глибинам душі, які пов’язують з містичними уявленнями, таємними силами, потойбічним світом. Симво­лізм знайшов розвиток в літературі (Г.Гауптман, О.Уайльд, Д.Мережковський, В.Брюсов, К.Бальмонт, О.Блок, З.Гіппіус та ін.); у живописі (Е.Мунк, М.Чурльоніс та ін.); музиці (О.Скрябін).

Ще одна з особливостей модернізму - це розрив зв’язку з масо­вою художньою свідомістю, масовим художнім смаком. Культура модернізму є, по суті, елітарною, тобто орієнтованою на невелику групу людей, які володіють особливим художнім сприйняттям.

Виникнення розвиненого, вже “позадекадентського” модерніз­му більшість дослідників пов’язує з експресіонізмом (від франц. ехргеssiоn - “вираження”). Батьківщиною експресіонізму була Ні­меччина, де виникли перші спілки молодих художників, занепокоє­них долею культури напередодні першої світової війни. Художникам-експресіоністам світ вбачався абсурдним, негармонійним і хао­тичним, ворожим щодо “природної” людини. Тому ставлення до дійсності визначалось тим, що предмети і явища отримували влас­тивості особистих почуттів і рис художника. Свої почуття, світогля­дні установки, враження від буремних подій і спосіб художнього відчуття вони намагались донести з максимальною виразністю, гос­тротою, наполегливістю - з найбільшою експресивністю.

Близькою до експресіонізму вважається течія французького живопису, відома під назвою фовістів (від франц. fauve - “дикі”). До групи фовістів входили А.Матісс, Р.Дюфі, А.Марке, А.Дерен, М.Вламінк, Ж.Руо, К.Ван-Донген. У 1905 р. їх об’єднало прагнення до емоційної сили художнього вираження, стихійної динаміки ма­люнку, створення художніх образів за допомогою інтенсивних яск­равих кольорів. Основні кольори і моти­ви фовісти брали з природи, але посилю­вали й загострювали їх. Цікавлячись перш за все кольоровими контрастами і пошуком найбільшої інтенсивності, фові­сти прийшли до спрощення і умовності форм. Предметом їх зображення є най­більш прості мотиви: барвисті тканини і крісла, оголене і напівоголене тіло.

Кубізм виник у Парижі на початку століття і перш за все пов’язаний з творчістю Жоржа Брака та раннього Пабло Пікассо (на мал. - його картина “Три музи­канти”, 1921). Кубісти виходили у своїй творчості з того, що справж­ню сутність усіх предметів і явищ реального світу, включаючи люди­ну, може бути передано у вигляді розмаїтих поєднань простих геомет­ричних фігур.

Про утворення футуризму (від лат. futur “майбутнє”) заявив італійський письменник Філіппо Марінетті, наго­лошуючи на кончині мистецтва минулого і народженні мистецтва майбутнього. Батьківщина футуризму — Італія, тому більшість саме італійських імен пов’язана з цією течією: У.Боччоні, Н.Карра, Дж. Северіні, Дж.Баkла. Значна кількість футуристів пов’язували свою твор­чість з ідеологіями фашизму та комунізму. Футуристи також вважали, що мистецтво не повинне відображати дійсність. Об’єктом мистецтва на їх погляд, повинен бути не предметний світ, а рух, який вносить художник, поєднуючи час, місце, форми, колір.

Початок абстракціонізму (від лат. “далекий від дійсності”) припадає на 10-ті рр. нашого століття, а друга хвиля його розквіту почалася вже після Другої світової війни (супрематизм, неопласти- цизм тощо). Абстракціонізм - це безпредметне мистецтво, яке пов­ністю відмовляється від зображення реальної дійсності і людини. Вже з перших кроків існування абстракціонізм поділявся на два ос­новні різновиди. Для першого напряму характерним було прагнення до гармонізації безформених кольорових композицій; для другого - створення геометричних абстракцій.