3. Доба Просвітництва в культурі Західної Європи Загальна характеристика ідеології Просвітництва

Наприкінці XVII — початку XVIII ст. у Європі практично повсюдно складаються буржуазні відносини. Це спричиняє широке розповсюдження в суспільстві цінностей буржуазного способу життя і побудованого на їхній основі світогляду «третього стану».

Епоха, у яку відбулося самовизначення буржуа, твердження їхніх ціннісних переваг у якості домінуючих настільки, що саме з ними стали ототожнюватися «природні», нібито самим Богом людині визначені і природою йому покладені властивості і якості, одержала назву епохи Просвітництва.

Її стали називати так, щоб характеризувати XVIII ст. як період торжества розуму, освіти, науки над феодально-церковним схоластичним світоглядом як пізнім пережитком середньовіччя. Початок становлення просвітительських ідей у європейській культурі відбувся саме в XVII ст. В одній з найбільш розвинутих країн того часу — Голландії — філософ Уріель Акоста виступив у дусі помірного раціоналізму проти «священних книг», в Англії просвітительські ідеї формулювали Ф. Бекон і Т. Гоббс. Найяскравіше ідеї про­світительства в Англії продемонстрував Дж. Локк (1632 -1704). Він доводив, що буржуазний розум є нормальний людський розум, котрий спирається на «здоровий глузд». З цих позицій станова ієрархія, що визначає для буржуа роль третього стану, не є нормальною. Локк був прихильником буржуазної монархії і вбачав обов’яз­ком монарха охорону « природних прав » людини, під якими мав на увазі, в першу чергу, право приватної власності і різні суспільні свободи.

Найбільшого розвитку просвітительська ідеологія досягла у XVII ст. у Франції. Ідеологи Просвітництва критикували феодаль­ні звичаї, релігію, абсолютистську державу.

Рококо — ідейна протилежність Просвітництва

На початку XVIII ст. мистецтво бароко переживає занепад. Йому на зміну у Франції, Німеччині, Австрії й інших країнах Європи приходить новий напрямок, що одержав назву рококо (фр. гососо). Це слово позначало мотив ліпного, різьбленого, кутого або графіч­ного орнаменту у формі стилізованої мушлі, на звичай в обрамленні зі сплетіння завитків, вигадливо вигнутих ліній і т. ін. Він широко застосовувався в оздобленні приміщень і інтер’єрів стилю рококо і поступово став синонімом цієї назви.

Просвітницький класицизм

Тривалий процес формування буржуазних націй і національних держав був соціальною основою розвитку класицизму протягом XVII ст. Спільність національної культури, що складається, і ви­облення єдиних норм художньої діяльності відбувалися в контек­сті загальних зусиль утвердження абсолютизму, що ототожнювали націю з державою, монархією й особистістю короля. Усе це обумовило глибокі протиріччя в мистецтві класицизму.

Цей напрямок класицизму був у першу чергу звернений в опозицію мистецтву рококо — зніженому, вигадливому і поверхневому. Просвітительський класицизм висував волелюбні і шляхетні демократичні ідеали мистецтва Древньої Греції і республіканського Риму. Одягаючи просвітительські ідеали «третього стану» у «загальнолюдські» шати класичної стародавності, класицизм затверджував нові суспільні цінності, що стали в XVIII ст. різко відмінними від абсолютистських орієнтирів XVII ст. У мистецтві класи­цизму епохи Просвітництва проявилося прагнення до ясності і простоти, до «природної людяності».