1. Борзова Е. П. История мировой культуры / Е. П. Борзова. – СПб. : Лань, 2002. – 672 с.

2. Ильина Т. В. История искусства. Западноевропейское искусство / Т. В. Ильина. – М. : Высш. шк., 2000. – 368 с.

3. Історія української та зарубіжної культури : навч. посіб. / за ред. С. М. Клапчука, В. Ф. Остафійчука. – К. : Знання-Прес, 2004. – 358 с.

4. Культурология : учеб. пособ. для вузов / под. ред проф. А. Н. Марковой. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 319 с.

5. Мастера классического искусства Запада : сб. ст. / ред.-сост. В. Н. Прокофьев. – М. : Наука, 1983. – 287с.

6. Мировая художественная культура / под ред. проф. Б. А. Эренгросс. – М. : Высш. шк., 2001. – 767 с.

7. Петрушенко В. А. Культурологія : навч. посіб. / В. А. Петрушенко. – Львів. : Магнолія, 2006. – 360 c.

8. Подольська Є. А. Культурологія : навч. посіб. / Є. А. Подольська. – К. : ЦНЛ, 2005. – 392 c.

9. Мировая художественная культура / под ред. проф. Б. А. Эренгросс. – М. : Высш. шк., 2001. – 767 с.

10. Словарь по мировой художественной культуре / под ред. А. П. Садохина. – М. : Академия, 2001. – 408 с.

11. Українська та зарубіжна культура : навч. Посіб. / за ред.. М. М. Заковича. – к. : Знання, 2001. – 550 с.

1. Проблеми європейської культури наприкінці ХVІ - ХVІІ ст.

Протиріччя ренесансної культурної спадщини.

Епоха Відродження виявилася однією з найглибших духовних криз в історії Європи, однією найсуперечливіших за своїми проявами історичних епох. Тому наступна за нею епоха, що одержує назву Нового часу (її умовні календарні рамки позначаються 1640 – 1917 рр.: від англійської буржуазної до Жовтневої соціалістичної революцій), мала осмислити ці протиріччя і вирішувати проблеми, які дісталися в спадщину від Відродження.

Їхня суть полягає в тому, що на перший план європейського культурного розвитку вийшов індивідуалізм. Він проявився в добу Відродження настільки різнобічно, глибоко, принципово і послідовно, що в європейському мисленні виявилася повна відсутність скільки-небудь осмислених уявлень про межі його можливостей. Тим самим логічним завершенням епохи Відродження стала нагальна потреба самовизначення європейського індивідуалізму, з’ясування меж його можливостей, організації такого культурного простору, щоб індивідуальності, які самоутверджуються, могли досягати і реалізовувати свої цілі й устремління, при цьому зводя­чи до мінімуму взаємний збиток один одному.

2. Художня культура Західної Європи XVII ст.

Художня панорама XVII ст. відзначена плюралістичністю та одночасним існуванням різних художніх бачень світу. Плюралістичність художньої панорами XVII ст. обумовлена й тим, що кожна з національних культур відповідно до особливостей свого історичного шляху не тільки продовжує формування власних художніх шкіл, а й складає своє жанрове, тематичне, стилістичне коло. Окрім цього, ці національні школи формують і дуже жвавий та плідний діалог — обмін художніми досягненнями. Тому XVII ст. в європейському мистецтві є періодом паралельного існування художніх стилів — у різноманітності їх національних втілень, яке приводить до взаємозбагачення (на відміну від попередньої послідовної зміни художніх орієнтацій). Інакше кажучи, XVII ст. є часом зміни епохальних стилів світоглядними, рамки яких не завжди є сталими у контексті національних художніх шкіл та індивідуальних мистецьких втілень.

Барокове мистецтво спиралося на протиставляння, антиномії, контраст — на противагу ясності та гармонійності, домірності Ренесансу. Бароко відбилося в усіх європейських національних школах (але в першу чергу в тих країнах, де особливо значущими та стійкими були позиції католицької церкви) та в усіх видах мистецтва, набу­ваючи жанрової, образної, тематичної своєрідності.

Художня культура класицизму

Мистецтво класицизму, створивши певну світоглядну опозицію бароко домінуванням раціонального, гармонійного, домірного, звернулося до наслідування античних форм практично в усіх видах мистецтва.

Архітектура класицизму спиралася на принцип раціональності, який панував і в розташуванні споруд — складових архітектурного ансамблю, і у формуванні «раціоналізованого» природного оточення, яке «перетворено» розумом людини. Впорядкування ландшафту, формування садово-паркового ансамблю з геометрично правильними формами дерев, кущів, доріжок, алей стало однією з іманентних ознак класицизму (еталон цього художнього напрямку — Версальський палац).