1. Борзова Е. П. История мировой культуры / Е. П. Борзова. – СПб. : Лань, 2002. – 672 с.

2. Гуревич А. Категории средневековой культуры / А. Гуревич. – М. : Искусство, 1984. – 350 с.

3. Дмитриева Н. А. Античное искусство : очерки / Н. А. Дмитриева, Л. И. Акимова. – М. : Дет. лит., 1988. – 256 с.

4. Ильина Т. В. История искусства. Западноевропейское искусство / Т. В. Ильина. – М. : Высш. шк., 2000. – 368 с.

5. Історія української та зарубіжної культури : навч. посіб. / за ред. С. М. Клапчука, В. Ф. Остафійчука. – К. : Знання-Прес, 2004. – 358 с.

6. Карсавин Л. Культура средних веков / Л. Карсавин. – К. : Символ, 1995. – 199 с.

7. Культурология : учеб. пособ. для вузов / под. ред проф. А. Н. Марковой. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 319 с.

8. Лихачева В. Искусство Византии IV – ХV веков / В. Лихачева. – М. : Искусство, 1986. – 310 с.

9. Українська та зарубіжна культура : навч. посіб. / за ред.. М. М. Заковича. – К. : Знання, 2001. – 550 с.

   1. Історичне, культурне, територіальне, часове поняття Середньовіччя.

Середньовіччям традиційно називають період в історії між античністю й епохою Відродження, який умовно тривав з У ст. (476 р. – падіння Західної Римської імперії) по XV ст. Тисячу років середніх віків прийнято розділяти ще на три періоди: раннє середньовіччя (від V до Х – ХІ ст.), високе середньовіччя (від Х – ХІ до XIV ст.), пізнє середньовіччя (XIV – XV ст.).

Середньовіччя, як правило, пов’язують з феодалізмом – соціально-економічним устроєм, для якого характерними є відносини покровительства.

Середньовічна культура визначається християнським світоглядом. Характерними для неї є відносини покровительства – залежності, ієрархічний суспільний устрій тощо. Але вона не розвивалася автономно. Християнська Європа протягом всього середньовіччя воювала з домусульманським та мусульманським Сходом. Водночас взаємний культурний вплив позначився на культурному розвитку десятків народів. Тому вивчати історичний культурний поступ європейських народів за часів середньовіччя слід не відокремлено, а в контексті тогочасних загальносвітових культурних процесів.

2. Феномен культури Візантії.

Друга половина IV – V століття позначилася піднесенням духовного й активізацією політичного життя західної та східної частин Римської імперії – тоді ще єдиного греко-римського світу. Основним чинником такого піднесення була всеохоплююча християнізація культури, а також заснування нової столиці (Константинополя), її роз­будова, у зв’язку з чим за досить короткий час було побудовано більше трьохсот храмів і немало адміністративних, приватних будівель найвишуканіших архітектурних форм, що потребувало мобілізації творчого, духовного потенціалу всієї імперії.

Культуру Візантії цілком визначало становлення і розвиток православ’я, починаючи з його офіційного визнання ще в Римській імперії (IV ст., імператор Костянтин) й до створення канонічної служби Божої, зокрема літургійного циклу, яка вже до середини XV ст. остаточно сформувалася. Еволюція християнського світогляду – від заперечення світу (у соціальному і космічному значенні) першими християнами до освячення і повного злиття з ним – стала позитивним фактором формування візантійської культури. Рушійною силою такої еволюції були ідея кафолічності (соборності) та усвідомлення Церквою себе як єдиного порятунку для світу. В період античності язичництво ототожнювалося з державою і світом (імператор був верховним жерцем). Християнство за часів гоніння заперечувало і поганську теологію, і державу, і світ. Але поступово у свідомості візантійця відбулося повне злиття християнської церкви і держави.

3. Культура Західної Європи Середніх віків.

Доба середньовіччя у культурі Західної Європи набула визначення на термінологічному рівні ретроспективно – у поглядах італійських гуманістів XV ст., які у такий спосіб прагнули відокремити період від розпаду Римської імперії до нової, сучасної їм культури. Культуру доби розділяють на раннє (476 р. – Х ст., дороманський період), класичне (ХІ – ХІІ ст., романський період) та пізнє (ХІІІ – ХІУ ст., готичний період) середньовіччя. Однак як внутрішні, так і зовнішні межі цих етапів досить умовні. Особливо це стосується визначення завершення доби – детерміноване розпадом феодальних та формуванням буржуазних відносин воно у різних європейських країнах відбувається у різний час та залежить від особливостей розвитку національних культур.

Класичне Середньовіччя відзначене й суттєвим ускладненням системи культури. Раніше диференційована відповідно до структури світобудови на релігійну, сакральну та світську культуру, у цей час вона набуває додаткового розшарування на лицарську, міську (бюргерську) та народну (фольклорну, селянську). Безумовно пов’язані між собою єдиним теоцентричним світоглядом, вони водночас різнилися соціальним підґрунтям та ціннісними орієнтаціями.

Зміна політеїстичних настанов античного світу теоцентризмом Середньовіччя та панівна роль церкви у формуванні релігійного за своєю сутністю світогляду зумовили й специфіку художньої культури доби. Сакральне мистецтво було спрямоване на втілення божественного начала, релігійної образності та ствердження первинної значущості душі. Орієнтована на втілення земного начала, світська художня культура переважно існувала на рівні усної культури, що надавало їй варіативності.

Романський період пов’язаний із активним розвитком жанру лицарського роману, який закарбував істотні зворушення у системі ціннісних орієнтацій доби. Якщо героїчний епос декларував ідею служіння сеньйору, ідею станової підпорядкованості та первинної підлеглості нижчих прошарків соціуму вищим, то лицарський роман з II пол. XII ст. розвивав ідею значущості власних інтересів особистості, емоційно-почуттєвого начала та теми земного кохання («Трістан та Ізольда», твори Кретьєна де Труа «Персеваль», «Ерек та Еніда.

Цілком змінюється у цю добу усвідомлення ролі та місця митця в соціумі. Сакральна художня культура з її домінуванням сталих, закріплених форм не передбачала втілення індивідуального мистецького бачення та відтворення світу. Загалом світогляд доби певною мірою заперечував індивідуальне осягнення Всесвіту й буття людини. Саме з цих причин формується одна з найсуттєвіших ознак мистецтва середньовіччя – анонімність.

Найбільш характерною ознакою мистецтва готичного періоду є значне посилення світських тенденцій при збереженні значущості релігійних настанов. В архітектурі це позначилося у глобальній зміні панівних архітектурних форм – заміні романського типу храму готичним. Процес заміни цих форм був досить тривалим – виділяють ранню (XII ст.), високу (XIII ст.) та полум’яніючу (XIV ст.) готику. Цей стиль багато в чому відтворив суперечливу сутність доби. Готичний храм набуває поліфункціональності, поєднуючи власне сакральне та світське начала – у ньому проводять концерти, наукові диспути та лекції, іноді укладають торговельні договори, проводять збори органів керування державою і т. ін. Храм того часу є вже не тільки символом релігійного осягнення світобудови, а й символом багатства міста.

Музичне мистецтво у період готики зберігає як сакральну, так і світську спрямованість. У сфері сакральної музики укріплюється значущість багатоголосся. Пізнє середньовіччя стає часом розвитку театрального мистецтва. У контексті сакральної культури діалоги хорів вже можна вважати началом театралізації.

Таким чином, мистецтво готичного періоду, спираючись на християнську ідеологію, як світоглядну базу, усередині себе вже містило секулярні тенденції, що з часом здобували все більшого закріплення і потенційно готували світоглядний ґрунт наступної доби Відродження.

ТЕМА № 6 Культура Відродження.

Навчальні та виховні цілі: надати студентам загальні відомості про культуру Відродження як складне соціальне та мистецьке явище, ознайомити з періодизацією ренесансної культури, особливостями окремих етапів її розвитку; сприяти розвитку гуманістичного мислення та мовної культури, виховувати інтерес до минулого.

Час: 2 год.

Навчальні питання:

Вступ.

1. Відродження як межа між Середньовіччям і Новим часом: поняття, часові межі, градація.

2. Гуманізм як визначальний принцип світогляду й мистецтва Відродження.

2.1. Суспільна думка й література Ренесансу.

2.2. Образотворче мистецтво доби Відродження.

2.3. Театр і драматургія Ренесансу.

3. Відродження: світле минуле й орієнтир майбутнього.

4. Передумови становлення та розвиток культури московської держави.

Висновки

Навчально-методичне забезпечення:

Література:

Основна

1. Абрамович С. Д. Світова та українська культура : навч. посіб. / С. Д. Абрамович, М. Д.  Чікарькова. – Л. : Світ, 2004. – 344 с.

2. Лекції з історії світової і вітчизняної культури : навч. посіб.; видання 2-ге, перероб. і доп. / за ред. проф. А. Яртися та проф. В. Мельника. – Л. : Світ, 2005. – 568 с.

3. Полікарпов В. С. Лекції з історії світової культури / В. С. Полікарпов. – Х. : Основа, 1999. – 336 с.

4. Українська та зарубіжна культура : підручник / за ред. В. О. Лозового. – Х. : Одіссей, 2006. – 376 с.

Додаткова

1. Борзова Е. П. История мировой культуры / Е. П. Борзова. – СПб. : Лань, 2002. – 672 с.

2. Ильина Т. В. История искусства. Западноевропейское искусство / Т. В. Ильина. – М. : Высш. шк., 2000. – 368 с.

3. Історія української та зарубіжної культури : навч. посіб. / за ред. С. М. Клапчука, В. Ф. Остафійчука. – К. : Знання-Прес, 2004. – 358 с.

4. Кузнецов Б. Г. Идеи и образы Возрождения / Б. Г. Кузнецов. – М. : Наука, 230 с.

5. Культура эпохи Возрождения и Реформации / отв. ред. В. И. Рутенбург – Л. : Наука, Ленинград. отделение, 1981. – 267 с.

6. Культурология : учеб. пособ. для вузов / под. ред проф. А. Н. Марковой. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 319 с.

7. Лосев А. Ф. Эстетика Возрождения / А. Ф. Лосев. – М. : Мысль, 1978. – 623 с.

8. Мировая художественная культура / под ред. проф. Б. А. Эренгросс. – М. : Высш. шк., 2001. – 767 с.

9. Словарь по мировой художественной культуре / под ред. А. П. Садохина. – М. : Академия, 2001. – 408 с.

10. Українська та зарубіжна культура : навч. посіб. / за ред.. М. М. Заковича. – К. : Знання, 2001. – 550 с.