44. Роль реформ 1848 р. Та 1861 р. У становленні ринкових відносин в Україні. Українська економічна думка про необхідність та труднощі реформування національного господарства.

Реформи 1848 р. в Австро-Угорщині та 1861 р. у Росії малі багато спільного. Як прогресивний крок у суспільному розвиткові, вони в цілому створили умови здійснення промислового перевороту та підвищення ефективності аграрної галузі, істотної розбудови залізничної ме­режі та розширення ринків збуту для капіталістичного виробництва. Разом з тим методи запровадження зазначених реформ ) економічне життя обох країн обумовлювали довготривале існування пережитків патріархального ладу. Останні суттєво гальму­вали господарську ініціативу селянства та утруднювали процес капіталістичної перебудови сільськогосподарського виробництва.

Щодо західних територій України, що входили до складу Ав­стро-Угорщини, то законами Угорського сейму та Віденського парламенту (1848 р.) було скасовано панщину та кріпосні повин­ності селянства Закарпаття, Буковини та Галичини. Селяни сталії вільними громадянами, власниками земельних наділів, було роз­ширено їхні політичні права та врегульовано взаємини з поміщи­ками.

Вирішення земельного питання в ході реформи було здійсне­но па користь останніх, зберігши їхню власність у попередніх розмірах і навіть збільшивши її. Але, незважаючи на це, пореформений розвиток сільського господарства західних земель України супроводжувався поступовою товаризацією його основних галу­зей та орієнтацією на ринкові методи господарювання. Про­гресивні зрушення виявилися, зокрема, у підвищенні врожайності аграрних культур, розвиткові тваринництва, зростанні товар­ності сільськогосподарського виробництва (особливо технічних культур), яке ставало базою для переробної промисловості. Ви­сокі темпи розвитку були притаманні також ряду промислових галузей, зокрема деревообробній, видобувній (буре вугілля, сіль), нафтовій промисловості тощо.

Стосовно Селянської реформи 1861 р. в Росії слід зазначити, що вона також помітно прискорила процес трансформації суспіль­ства в бік його капіталістичної диференціації. Реформа стала переломним моментом в історії розвитку країни. Протягом кіль­кох пореформених десятиріч у Росії, а в її складі— і в Україні, виникли та утвердилися нові, ринкові відносини.

Особливістю Маніфесту 1861 р. було те, що він став першим кроком до поетапних, хоча часто непослідовних, змін у суспіль­стві, які відбувалися протягом другої половини XIX — початку XX ст. Економічні зрушення (скасування панщини та позаеконо­мічних форм примусу, перетворення землі на об'єкт купівлі продажу, наділення селян землею) доповнювалися змінами в по­літичному (особиста незалежність селян від поміщиків) й адміністративному (селянське самоврядування, просвітницька діяль­ність земств) механізмах, соціальному житті суспільства.

Адміністративні перетворення після селянської реформи 1861 р. стали важливими віхами на шляху капіталістичної модер­нізації суспільства. Протягом 60-х рр. XIX ст. були проведені та­кож земська і судова реформи, запроваджено селянське самовря­дування. Завдяки військовій реформі (1874 р.) відбулися перетво­рення у військовій справі: були відмінені рекрутські набори ско­рочено строк служби, розроблена система заходів щодо технічно­го переозброєння армії.

Підготовлені та проведені, в основному представниками кон­сервативних кіл дворянства, реформи мали серйозні вади: чис­ленні пережитки феодально-кріпосницької системи, майже недо­торкане поміщицьке землеволодіння, обтяжливий фінансовий тягар для селян у вигляді викупних платежів тощо. А умови, за яких відбулося скасування кріпосного права, визначили особли­вості аграрної еволюції країни: повільний та болючий перехід від замкненого феодального господарства до капіталістичних мето­дів ведення останнього

Таким чином, з огляду на основні риси модернізації господар­ства України після_ 1861 р., можна говорити про наздоганяючу модель економіки. її характерними ознаками є: по-перше, утілен­ня в життя прогресивних явищ та процесів не завдяки еволюції «знизу», а силовій модернізації— «революції згори»; по-друге, вибіркове, а не системне, запозичення та використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва; по-третє, пріоритетність окремих галузей, яка в перспективі веде до деформації структури економіки; по-четверте, збереження протягом тривалого часу багатоукладності, паралельного існу­вання нового та попередніх устроїв, а також порушення однорід­ності економічного простору, ускладнення соціальних та полі­тичних проблем, зростання соціальної напруженості в суспільстві.

Розстановка класових сил та формування напрямків суспільно-економічної думки в період підготовки та здійснення реформи в Україні не відрізнялись, по суті, від аналогічних процесів у Росії. Загострення кризи кріпосницької системи, зростання селянських заворушень стали поштовхом для розвитку антикріпосницького руху.

Навколо питання про скасування кріпацтва загострюється ідейна боротьба представників різних напрямів суспільно-економічної думки. Уже в 40-х р. формуються ліберально-дворянський та революційно-демократичний напрями, які відображали інтереси протилежних класів — поміщиків та селян. Особливості кріпацтва в Російські імперії , основні положення селянської реформи 1861 року.

19 лютого 1861 р. Олександр II підписав «Положення щодо селян, які вийшли з кріпосної залежності». селяни отримали особисту свободу, певні громадянські права, але за поміщиками зберігало­ся право власності на землю, у тому числі й на ту, яка перебувала в користуванні селян. Селяни зберігали право на користування земельними наділами із збереженням повинностей до повного викупу землі у поміщиків. Певні категорії селян, серед яких були дворові та місячники, польових наділів не отримали зовсім. Наді­лення селян землею відбувалося відповідно до певних правил, які різнилися для окремих регіонів і передбачали значне скорочення селянських наділів залежно від якості землі. Тимчасовозобов'язаний стан зберігався до повної сплати се­лянами 20% викупної суми І означав, що селяни повинні були нести всі повинності, у тому числі й панщину, яка оо.межувалася 40-ка чоловічими та 30-ма жіночими днями на рік. Цей період тривав упродовж 20 років, і лише у 1881 р. було прийнято рішен­ня про завершення викупу в обов'язковому порядку й припинен­ня тимчасовозобов'язанного стану. Реформа 1861 р. означала, ода епоха феодалізму в Російській імперії, а отже й в Україні, закінчувалася, хоча його пережитки ще тривалий час залишалися реальністю господарського життя країни. Це проявлялося насамперед у збереженні величезних по­міщицьких володінь та обезземеленні більшості селянства, час­тина якого зовсім не отримала землі. Фактично це була експроп­ріація землі в селян у процесі їх звільнення. Тривалий час селяни залишалися затиснутими відробітками та повиннностями. викуп­ними платежами, залишаючись при цьому неповноправним ста­ном, разом з тим скасування кріпацтва стало прогресивним кро­ком, сприяючи розвиткові нових економічних відносин не лише на селі, а й в усьому народному господарстві.

45. Столипінська аграрна реформа і спроби її реалізаціїї в Україні.

Столипінська реформа передбачала, передусім руйнування гро­мади, в якій сам Столипін вбачав головний гальмуючий чинник у процесі розвитку прод\ ктивних сил сільського господарства.

Масова участь селян у революції 1905 — 1907 рр.. фактично примусила переглянути підходи до вирішення аграрного питання та поступитися громадою.

Початком реформи вважається опублікування указу від 9 лис­топада 1906 р. «Про доповнення деяких положень чинного зако­ну стосовно селянського землеволодіння та землекористування». Сутність його полягала у скасуванні закону 1893 р. про непору­шність громади. Усі громади поділялися на дві категорії: ті, де переділів землі не було протягом останніх 24-х років, і ті. де пе­реділи громадських земель мали місце. Селяни першої категорії громад відразу проголошувалися власниками землі, незалежно від їх бажання. Для другої категорії громад необхідна була згода 1/3 селянських дворів, після чого громада ліквідовувалася, а до­мовласники ставали особистими власниками землі, що скасову­вало особисто-подвірну власність (поширену на більшій частині України), а наділ переходив в особисту власність домовласника. У травні 1911 р, було видано «Положення про землеустрій», за яким створювалися відрубні та хутірські господарства шляхом ліквідації черезсмужжя. За зго­дою 1/5 домовласників можна було взяти землю однією ділян­кою. Якщо садиба селянина при цьому залишалася в селі, то така ділянка називалася відрубом, а якщо селянин переносив на свій наділ і садибу — хутором. Особливе значення в Столипінській аграрній реформі мала переселенська політика. З метою скорочення соціального напру­ження та аграрного перенаселення уряд сприяв переселенню за Урал близько 3 мли осіб, з яких більше 1 мли — з України.

46 Володимир Каразін (1773-1842) –, засновник Харківського університету, активний реформатор економіки. Його проекти реформування різних галузей господарства були спрямовані на прискорення розвитку капіталістичних економічних відносин в Україні та Росії. Він не був прихильником негайного звільнення селян від кріпацтва, однак із метою викорінення поміщицької сваволі виступав за відміну панщини і заміну її грошовою рентою. Для цього В. Каразін пропонував наділити селян землею у вічне користування, а ту поміщицьку землю, яка залишиться обробляти найманою працею. При цьому він вимагав вільного продажу державних земель. Він запропонував провести заходи стосовно скорочення зовнішнього боргу держави на основі вдосконалення фінансової системи, підвищенню курсу карбованця і розвитку вітчизняної промисловості. Каразін вважав, що право на існування мають тільки прибуткові підприємства, а такими за його переконаннями можуть бути лише приватні господарства. Тому він розгорнув пропаганду за розвиток підприємства „по-європейськи”.

Дмитро Журавський(1810-1856) - Ґрунтуючись на конкретних статистичних матеріалах, Д. Журавський здійснив глибокий аналіз розвитку промисловості, зовнішньої торгівлі, внутрішнього ринку, товарних відносин, на основі якого зробив висновки про необхідність якнайшвидшого впровадження підприємницької організації виробництва в Україні.

Аналізуючи стан поміщицького господарства, Д. Журавський показав його неефективність, що зумовлювалась низькою продуктивністю використання кріпацької праці, незацікавленість кріпаків у її результатах. Багато уваги вчений приділяв проблемі розвитку малого і дрібного виробництва за умов кріпосницької системи господарювання. Він виявив причини низької продуктивності, занепаду і розоренню малих поміщицьких і дрібних селянських господарств. На його думку, повинні одночасно бути і великі і малі підприємства, але за конкретних умов України дрібна і мала власність мають мати пріоритет і фінансову підтримку держави. Основну причину відсталості промисловості в Україні Д. Журавський вбачав у нерозвиненості внутрішнього ринку через зубожіння населення і зниження його купівельної спроможності внаслідок панування кріпосницької системи, а також відсутності шляхів сполучення. На створення умов для розвитку дрібних селянських господарств був спрямований проект аграрної реформи Д. Журавського. Його суть полягала у негайному звільненні селян від кріпацької залежності. Надання їм половини земель, на них вони господарювали раніше, без викупу, рішучому і повному відокремленні селянських господарств від поміщицьких, створення умов для їх самостійного розвитку.

ВЕРНАДСЬКИЙ

Відомим представником української економічної думки в роки реформи був професор Київського університету І. Вернадський (1821-1884).

В теоретичних питаннях Вернадський був безкомпромісним прихильником англійської економічної школи з її постулатом невтручання держави до економічних справ.

Свої економічні погляди Вернадський найповніше виклав, будучи видавцем і редактором журналу «Экономический указатель».

Вернадський був прихильником невтручання держави у приватну ініціативу, вільну конкуренцію. Він намагався довести, що протекціонізм суперечить природним економічним законам, під якими він розумів закони товарного виробництва.

Вернадський був послідовним захисником капіталістичного ладу. Він назмагався довести переваги не лише використання найманої праці за капіталізму, а й великої промисловості перед дрібною. Він наголошував, що капітал з’єднує сили, робить можливим розподіл праці, виступає головною умовою для успішного виробництва, тому країни, де є значні капітали, мають незрівнянно більші переваги над країнами, які його мають менше; звідси з’являється можливість створення машинного виробництва, якої немає за малих капіталів.

Вони виступали одними з найбільш дієвих розробників стратегії і тактики формування національної економіки, брали активну участь у впровадженні у суспільну свідомість сучасного економічного мислення, своєю творчістю сприяли формуванню економічної культури українського та російського суспільства.

Українські вчені проявили себе переконаними противниками кріпацтва й активними пропагандистами принципів свободи у всіх сферах людської діяльності, особливо свободи підприємництва і торгівлі. У їх творах праця розглядається як головне джерело багатства країн