29. Умови виникнення і загальна характеристика класичної політичної економії. Економічні погляди у. Петті, п. Буагільбера.

Класична політична економія як перша наукова школа в історії економічної думки прийшла на зміну меркантилізму в період стрімкого проникнення мануфактурного капіталу у сферу виробництва найбільш розвинутих європейських країн. Завершення епохи первісного нагромадження капіталу, буржуазні революції та прихід буржуазії до влади, бурхливий розвиток підприємництва та ринкова лібералізація економічної політики сприяли подальшому розвитку капіталізму та переміщенню інтересів підприємців зі сфери обігу в сферу виробництва. Становлення ринкової економіки та поступова реалізація закладеного в ній потенціалу саморегулювання викликали необхідність переоцінки учення меркантилістів щодо шляхів примноження національного багатства та досягнення узгодженої взаємодії економічних суб'єктів, активізувавши розробку наукової теорії ринкового господарювання.

Рекомендації меркантилістів за умов капіталістичного виробництва не могли вирішити економічні та політичні проблеми буржуазії, яка потребувала: звільнення від жорсткого регулювання економіки урядом; створення «своєї» держави, що закріплювало б за нею політичну владу.

Класична політична економія виникла в Англії в кінці XVII ст., а у Франції на початку XVIIІ ст. Її основоположниками були В.Петті(Англія) та П.Буагільбер(Франція). Класична школа політичної економії базувалася таких основних принципах:

1)суспільство в цілому і його економіка підкорюється дії «природних законів», які відображають наявність у світі загального порядку і не залежать від волі, бажань, поінформованості людей. Вона повинна лише підтримувати порядок і гарантувати свободу. Класики обґрунтували принцип економічної свободи «laissez faire»(«дозвольте робити»);2)Дія економічних законів реалізується через переслідування кожним індивідумом своїх особистих інтересів. Зіткнення цих інтересів у процесі конкуренції веде до вироблення оптимальних рішень. Особистий егоїзм стає фундаментом загального благополуччя. Така модель поведінки отримала назву «економічної людини».3)умовою бездоганної дії цього механізму є забезпечення максимуму економічної волі, найкращою гарантією якої є приватна власність. 4)Джерелом багатства суспільства є процес виробництва, а не торгівля.

В.Петті використовує такі категорії як гроші, позичковий процент, вексельний курс, податки, земельна рента, монополії та ін. Економічний лад країни він розглядає як «політичне тіло». Використовується термін «природна ціна»(яка є вартістю) і «політична» або «ринкова» ціна(яка визначається попитом і пропозицією). Заробітну плату він розуміє як ціну праці, величина якої визначається вартістю засобів існування. Він прихильник мінімальної заробітної плати, яка б забезпечувала лише фізіологічний прожитковий мінімум, щоб примусити робітників працювати. Рента в Петті є продуктом праці. Її величина – це різниця між вартістю с/г продуктів і витратами виробництва. Процент Петті називає «грошовою рентою» і визначає його як щось похідне від ренти. Його величина залежить від розмірів земельної ренти і кількості грошей в обігу. Буагільбер виділяє ринкову ціну і істинну, що залежить від робочого часу. «Істинна» вартість одного товару визначається іншим товаром, на який витрачено стільки ж робочого часу. Буагільбер розглядає прямий товарообмін. Він – супротивник грошей, які порушують природну рівновагу товарного обміну. Порушення рівноваги, підкреслював він, задушить усе в державі.