2.Типи господарських систем в історії людства.

На два типи суспільного устрою звертав увагу ще Арістотель. Суспільства Сходу здавна відзначалися сильною централізованою владою і відносною слабкістю приватної влади. Наслідком такого "порядку речей" було рабське ставлення підлеглих до правителів і чиновників. Водночас це забезпечувало певну стабільність держави і державності, які стояли на сторожі досить суворих моральних норм.

а) Державний спосіб виробництва

Державний спосіб виробництва і суспільного устрою характеризується централізацією ресурсів, зокрема трудових. Представники "давньої адміністрації" (вожді, жерці) керують і розпоряджаються працею сотень тисяч соплемінників і рабів, а також усім достатком общини Формально власниками цих благ вони не являються, оскільки панує общинна форма власності. Однак через феномен власті - власності вони за допомогою системи відробітку, данини, податей ставлять колишніх вільних общинників у залежне, а часом і рабське становище. Таку систему суспільного устрою і пануючих відносин К.Маркс назвав системою "поголовного рабства".

Рішення правителя-самодура могло перешкоджати і спотворювати соціально-економічний розвиток цілого народу

б) Т. зв. "Античний" устрій

"Античний" спосіб виробництва здебільшого пов'язують з устроєм громадянської міської общини у Давній Греції. Це був новий - ринковий - тип організації і координації суспільного життя (не слід плутати й змішувати з державним устроєм греків-ахейців, які створили у II тисячолітті до н.е. на Балканах суспільство, подібне до Східних деспотій). Наприкінці II тисячоліття до н.е. "нова хвиля" грецьких племен зруйнувала устрій ахейців і утворила принципово нову цивілізацію. Вона була пов'язана з появою залізних знарядь праці і дала поштовх економічному і соціальному розвиткові після століть застою.

Економічна основа "античного способу" - дрібне селянське господарство і незалежне ремісниче виробництво. У цей спосіб спочатку добре вписалося рабовласництво. З часом, однак, співіснування приватної власності і ринку, з одного боку, із рабовласництвом - з іншого, спричинилося до подальшої економічної і політичної нестабільності суспільства. Античні держави (зокрема Давній Рим) не змогли знайти виходу з цих суперечностей і загинули.

Лише через століття "приватновласницький" спосіб виробництва було відроджено у Західній Європі.

в) Вади обох систем

Слід відмітити, що кожна із позначених вище систем має свої, так би мовити, генетичні вади. Так, відмітною рисою "централізованих " систем є жорстка регламентація і дисципліна, що перетворює виробника на живе знаряддя праці, обмежує розвиток і потенції основної продуктивної сили суспільства - людини. Ця система гальмує підвищення ефективності виробництва, утруднює технічні, економічні і соціальні новації. Економіка характеризується застійністю, консерватизмом, народ задавлений даниною, а для його приборкання потрібен величезний бюрократичний та репресивний апарат.

Інша картина розвитку (з іншими вадами і проблемами) властиві "європейському " шляху. Приватновласницькі структури забезпечують більш динамічний соціально-економічний розвиток. Однак в часи нерозвинених продуктивних сил приватні структури іноді ще менш ефективні, аніж державні. Ця система постійно потерпає від стихії ринку та непередбаченості розвитку.

К.Маркс, як відомо, в основу соціально-економічного розвитку людства поклав т.зв. "формаційний підхід". Згідно з цим підходом, усі народи і країни мають пройти 5 суспільно-економічних формацій, в основі яких знаходяться відповідні їм способи виробництва: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний. Однак реальний хід історичного процесу в конкретних країнах мало відповідає цій марксистській схемі. Сьогодні доведено, що численні країни Світу за всю свою історію, часто тисячолітню, так і не спромоглися пройти через ті способи виробництва, які їм було "предписано" "формаційною" теорією.