21. Основні напрямки господарського розвитку Київської Русі та їх висвітлення в «Повісті минулих літ» та «Руській правді».

Перші протодержавні утворення з'явилися задовго до утворення Давньоруської держави. Відомсоті щодо походження її вчені отримали з літописів, передовсім «Повісті минулих літ», перша редакція якої булла створена ченцем Печерського монастиря Нестором близько 1111 р. У «Повісті минулих літ» зазначається, що поляни, деревляни, волиняни та інші слов'янські племена мали певні державні утворення на чолі з князівськими династіями вже у VI-VIII ст. Поступово Влада князів окремих племен поступається владі князя союзу племен, унаслідок чого і виникали слов'янські князівські династії.

Першою такою династією у полян є рід Кия. У 882 році новгорядський князь Олег здійснив у Києві династичний переворот, усунувши від влади династію Києвичів. Існує 2 версії заснування Київської Русі: 1) Заснування належить варягам – нормандська теорія 2) Заснування належить хазарам або тюркським народам – панктюркська теорія.

Київська Русь булла типовою ранньофеодальною державою, в якій завершується становлення феодальних відносин, закладаються основи міцної системи взаємин між державою, феодалами та основним населенням з приводу виробництва продукції, збирання податків, військової служби.

Основною формою державних податків спочатку булла данина. Крім полюддя існував «повоз» - населення тих земель, куди не дійшли князь чи його посадники, повинні були самі довозити данину до Києва. Після повстання у Древлянській землі (945), під час якого було вбито князя Ігора, княгиня Ольга законодавчо встановила розмір данини з одиниці обкладання – уроки, які збиралися на погостах. Одиницею обкладання при стягуванні данини з окремої сім'ї був «дим», з окремого господарства – «плуг» або «рало». Поступово данина перетворювалась на податок на користь держави, або на феодальну ренту на користь феодала.

Питання соціально-економічного розвитку Київської Русі є дискусійним – суть полягає в тому, чи є Київська Русь феодальною державою. Багато істориків стверджують, що КР була феодальною державою, але критики зазначають: 1)У КР не було чіткої системи васалітету (основна ознака феодалізму); 2)значну роль відігравали торгівля і міста (що не характерно для ранньофеодальних держав); 3)знать і сам Великий князь перевагу віддавали торгівлі, а не організації праці залежних селян; 4) переважали вільні селяни, які мали більше прав, ніж західноєвропейські селянини; 5)праця значної маси робітників спрямовувалась не на замовлення, а на ринок. Основними верствами населення були: «мужі»(міська знать), «молодші люди»(мешканці міст), «чернь»(найбідніші прошарки), «смерди»(основна маса населення).

Відносини власності у Давній Русі починають формуватися ще у найдавніші часі як результат розкладу громади. А ось велика земельна власність формується вже починаючи з IX ст. Спочатку князі віддавали своїм дружинникам права на збирання данини, а не на саму землю. Князь міг нагородити своїх дружинників чи просто віддати їм частину власних володінь. Усе це сприяє зростанню феодального землеволодіння, його зміцненню, і селяни поступово поинають виконувати на користь князів та бояр панщину та сплачувати натуральні оброки.

Феодальні відносини у КР ще не були визначальними і ще тривалий час зберігалася міцна патріархальна сусідська громада.

Селян на Русі називали смердами. Вони юридично залишалися вільним, але економічно залежали від держави і феодалів. Процес ожебрачення смердів відбувався через непомірні державні побори, нескінченні воєнні походи, неврожаї. Вони зверталися за допомогою до феодалів і на основі угоди («ряду») відпрацьовували свій борг.

На найнижчому шаблі були раби – «холопи» або «челядь». Іноді холопи отримували певне утримування або ділянку землі від пана, заводили власне господарство і з часом зливалися з основною масою залежного селянства.

Повстання залежного селянства зумовили виникнення ряду законів, які увійшли до «Руської правди». Існує 3 основні редакції «РП»: коротка, пространна, скорочена. У цих документах обмежувалася, а потім і відмінялася кровна помста. Низка статей «РП» захищає права феодала. Значна частина статей присвячена захистові майнових прав.

З прийняттям християнства з’являється ще один значний прошарок суспільства – духовенство. Церква стає великим землевласником.

З розвитком феодального землеволодіння виникає та набирає поширення така його форма як вотчина – спадкова феодальна власність на землю, яка виникає в результаті жалування князем землі боярам і визначалася як безумовне володіння землею за необмеженого розпорядження нею. Вотчина ділилася на панське господарство та селянське держання. У дрібне господарство смерда входили наділ землі, хата, худоба, птиця. Селянин платив феодалу оброк.