18. Середньовічне місто та його економічна роль у розвитку товарно-грошових відносин.

Цей період європейської історії також пов'язаний з процесом відродження старих і появою нових європейських міст. Мі­ста, що існували ще з античних часів, або перетворилися на того­часні села, або стали резиденціями церковних служителів — єпи­скопів, і практично не впливали на існуючу господарську си­стему. Починаючи з X—XI ст. відбувається процес відокремлення ре­месла від сільського господарства та зростання ролі міських поселень. Досить по­мітна вже в XI—XIV ст. інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, яка виявлялася у поширенні технічних культур, розвиткові городництва, садівництва і т д. Населення міст, що досягли певної економічної ваги, починає боротьбу за звільнення від влади зе­мельних магнатів, яка спочатку спрямовувалася на зменшення та стабілізацію ренти, але поступово перетворилася на боротьбу за свободу та самоуправління.У XIII—XV ст. відбувається розквіт міського життя, а еко­номіка середньовічного міста набуває регульованого характеру. Така врегульованість досягалася за рахунок об'єднання міщан, виходячи з їх спільних інтересів, фактично не існувало таких ви­дів діяльності у середньовічних містах, які б не регулювалися відповідними корпоративними об'єднаннями. Вже починаючи з XI ст., спочатку в окремих випадках, а згодом, як норма, утворю­ються самостійні професійні організації, з власним виборним управлінням (старшинами) та власними статутами.Ремісничого виробництва, що панувало в серед­ньовіччі, була неоднозначною. З одного боку, на базі вузького професіоналізму, технічних прийомів, що повторювалися з року в рік, ремісничі майстерні давали висококваліфікованих майст­рів, справжніх віртуозів своєї справи. Достатньо високий ступінь поділу праці, що зумовив появу сотень вузьких спеціальностей, безумовно, готував і майбутнього детального робітника мануфак­тури. З іншого ж боку, цехова організація ремесла з її суворою регламентацією гальмувала технічний прогрес, намагалася закон­сервувати рівень промислового виробництва на вже досягнутому, але не досить високому рівні.

19. Економічні погляди кантоністів. Фома Аквінський.

Погляди ранніх і пізніх кантоністів.

Найбільш значущим автором західноєвропейської економічної думки Середньовіччя називають, як правило, домініканського італійця, монаха Фому Аквінського (1225 – 1274 рр.) Фома Аквінський став гідним продовжувачем і опонентом одного із засновників школи раннього канонізму Августина Блаженного (св. Августин 359 — 430 pp.), котрий в кін. IV — поч. V ст., будучи єпископом у володіннях Римської імперії в Північній Африці, заклав догматичні безальтернативні принципи релігійно-етичних норм. Ці принципи залишалися майже незмінними аж до періоду так званого пізнього Середньовіччя, яке досягло свого розквіту в рамках школи пізніх каноністів у XIII — XIV ст.

Особливістю економічної думки раннього канонізму було те, що в період зародження середньовіччя засуджувався торговельний прибуток і лихварський процент, які розглядалися як результат нечесного обміну і присвоєння чужої праці, тобто як гріх. Тому нерідкими були вимоги заборонення великої торгівлі і лихварства. Еквівалентним і пропорційним обмін вважався лише за умови встановлення "справедливих цін", тобто таких, які дорівнюють затратам праці, і навчали, що "недотримання пропорційності потягне за собою розпад суспільства". Автори церковних законів (канонів) виступали також проти характерного для ідеологів античного світу гидливого ставлення до фізичної праці, виключного права на багатство окремих осіб за рахунок більшості населення. Велика торгівля, позикові операції, як грішні явища, взагалі заборонялися.

Зміна соціально-економічного стану суспільства в період так званого пізнього Середньовіччя — це посилення соціальної диференціації суспільства, передусім, ріст числа і економічної могутності міст, в яких поряд із землеробством стали розквітати ремесла, промисли, торгівля і лихварство. Тобто товарно-грошові відносини набули для суспільства і держави доленосного значення, пізні каноністи ніби розширили коло аргументів, які "пояснювали" економічні проблеми і причини соціальної нерівності. Тут мається на увазі те, що методологічною основою, на яку спиралися ранні каноністи, була насамперед авторитарність доказів (через посилання на тексти святого писання і праці церковних теоретиків) і морально-етична характеристика економічних категорій (включаючи положення про "справедливі ціни"). До цих принципів пізніше каноністи додали ще принцип двоїстості оцінок, який давав змогу посередництвом коментарів, уточнень і застережень початкове трактування конкретного господарського явища або економічної категорії подати в іншому, навіть протилежному світлі.

Католицькій церкві належало виключне місце у духовному житті середньовіччя. Із середовища духовенства вийшли усі найвідоміші філософи середньовіччя, серед яких особливе місце належить Хомі Аквінському (1225-1274).

Серед праць Хоми Аквінського слід згадати “De regimine principum” i “Summa theologica”, в яких він досліджує питання богослов’я, права та економіки. Його економічні погляди були сформовані під впливом праць Аристотеля. Виходячи з вимог «божественного порядку» та християнської моралі, він пропонує підпорядкувати їм усе життя суспільства, зокрема й економічні відносини.

Розглядаючи ціну, Хома Аквінський передусім намагається пояснити, яка ціна є справедливою. Він стверджував, що справедлива ціна повинна відповідати двом вимогам: повинна забезпечувати еквівалентність обміну відповідно до кількості праці та видатків, а також забезпечувати учасникам обміну прожиття відповідно до їх соціального статусу. Тобто справедлива ціна повинна забезпечити різний рівень добробуту ремісникові, церковнослужителю та дворянину. Водночас Аквінський закликає у процесі обміну керуватися насамперед вимогами вищої справедливості відповідно до божественного закону, за яким, якщо одна зі сторін в процесі обміну втратила, то інша, яка отримала більшу вигоду, винагородила потерпілу, адже саме цього вимагає справедливість.

Аквінський розрізняє обмін для задоволення потреб та обмін з метою отримання зиску. На відміну від Аристотеля, він стверджував, намагання отримати прибуток, який є метою будь-якої торгівлі нічим не заперечує моральності, адже прибуток можна використати на корисні справи. Засуджує він спекулятивну торгівлю, яка дає зиск буз будь-яких додаткових витрат.

Водночас Хома Аквінський негативно ставиться до стягування відсотків за позичені гроші. Він поділяє всі предмети, які позичаються, на такі, що знищуються у процесі споживання і такі, використання яких не призводить до знищення. Плата відсотку за другі – справедлива, за перші – ні. Гроші він відносив до першої категорії, а тому плата відсотку за них є не справедливою. Це, правда, стосується грошей, які позичалися на споживчі блага, але якщо гроші випускалися на продуктивне використання, то плата відсотку за позичку справедлива.

Хома Аквінський бачить перевагу приватної власності, яка встановлює в суспільстві «порядок та мир». Суспільна власність, на його думку, зумовлює недбале ставлення до майна. Він також чітко бачить необхідність розвитку торгівлі, але віддає перевагу землеробству. Праці Аквінського визначили напрям середньовічної економічної думки, представники якої отримали назву каноністів.