17.Феодальні форми господарства та їх висвітлення у «Капітулярій про вілли»

Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель, відбувається швидкими темпами. При цьому форми землеволо­діння та соціальну структуру, що існували у Франкській державі, можна уявити за «Салічною правдою» одним з най­давніших зведень звичаєвого права та пам'яткою не лише право­вої, а й економічної думки середньовіч. Формування великої земельної власності у вигляді аллоду відбувається шляхом як руйнування общини і поглинання селянських наділів за рахунок так званих комендацій так і королівських пожалувань. Великим землевласником у державі франків була католицька церква. католицькі церковні установи, найчастіше монастирі, пе­редавали землю на умовах прекарію, тобто зобов'язання за кори­стування землею виконувати певні повинності. Прекарії могли бути кількох видів: пожалуваний, повернений, з винагородою. Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефі­цій, адже надання землі у повну власність (у вигляді аллоду) значно послаблювали королівську владу і створювали прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити. З часом (IX—X ст.) виникає спадкова форма умовного феодального зем­леволодіння — феод, що також передбачала несен­ня служби, але й земля, й посада передавалися у спадок. Відповідно й селянин ставав утримувачем землі отри­мував від феодала земельний наділ де розміщувалися селянська садиба, рілля та інші господарські угід­дя, з яких він і отримував необхідний для утримання власної ро­дини продукт. За це користування (утримання) він ніс певні по­винності. частина селян займалася ремеслом (кустарними чи домашніми промислами), виробляючи із сировини, що була продуктом господарства, найпростіші але необхідні предмети споживання — взуття, одяг, домашнє начиння тощо. Це вироб­ництво також обкладалося повинностями на користь феодала. Власне, повинності були результатом економічної поземельної залежності селян од земельних власників, користуючись якою, останні вилучали в селян надлишковий продукт їхніх госпо­дарств. Над­звичайно важливим документом цієї епохи, пам'яткою економіч-мої думки є «Капітулярій про вілли», датований кінцем VIII ст. Він являє собою указ або інструкцію для управителів тих маєтків, що перебували у віданні королівського двору та служили для за­доволення потреб королівського дому, і містить докладні вказів­ки щодо ведення господарства в маєтках. Зміст капітулярію свід­чить про натуральний характер господарства королівських маєтків, адже навіть для короля вони були основним джерелом доходу, і він був зацікавлений у взірцевому провадженні госпо­дарської діяльності. Крім того, за цим указом більшість прав, особливо пов'язаних із землею, належить власникам маєтків, а безпосередні виробники повинні були нести певні повинності ви­ключно у натуральній формі. Отже, господарство цього часу було замкнене, натуральне — як селянське, так і панське