10

Лекція 4. Моделі представництва інтересів.

1. Моделі представництва інтересів у політичній системі. Плюралістична модель представництва інтересів.

2. Корпоративізм і неокорпоративізм як модель захисту інтересів.

3. Патронажно-клієнтельні стосунки як спосіб захисту інтересів.

4. Лобіювання у діяльності груп інтересів.

5. Особливості представництва інтересів в Україні. Кланово-олігархічні групи.

Література:

1. Основи демократії: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів / Авт. Колектив:М.Бессонова, О.Бірюков, С.Бондарук та ін.; За заг. ред. А. Колодій; М-во освіти і науки України, Ін-т вищої освіти АПН України, Укр.-канад. проект “Демократична освіта”, Інститут вищої освіти. – К.: вид-во “Ай Бі”, 2002. – С. 413-447

2. Сабанадзе Ю.В. Групи інтересів у перехідних суспільствах: Монографія. – К.: Логос, 2009. – 208 с., с. 63-67, 71-74, 78-105

3. Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки). – К., 2002. – С. 359-376, 430–476.

1. Моделі представництва інтересів у політичній системі. Плюралістична модель представництва інтересів.

В зіхідній і вітчизняній політилогічній думці переважно виділяють чотири моделі захисту інтересів і групової політики - плюралістичну, корпоративну, неокорпоративну і патронажно-клієнтельну.

Прихільники плюралістичної моделі захисту інтересів вважають, що сучасним розвиненим суспільствам притаманне протиборство чисельних груп інтересів. Громадяни об'єд­нуються в групи, які конкурують з іншими об’єднаннями громадян, конкуренція між групами інтересів є відкритою, всі вони мають рівний доступ до прийняття політичних рішень, а уряд не надає переваги тій чи iншій групі, що відрізняє дану модель від корпоративної і патронажно-клієнтельної.

Попри переваги і привабливість даної системи, яка діє в багатьох країнах розвинутої демократії, критики вказують на її суттєві недоліки – впливові (напр. економічні) групи мають переваги перед менш чисельними і менш впливовими, а узгоджувальний процес прийняття рішень зводить нанівець можливість проведення соціальних чи економічних реформ.

Саме тому більш дієвою і ефективною є система, де перевага у процесі представництва інтересів надається великим і впливовим групам, що має назву корпоративізму. Корпоративна модель представництва інтересів запобігає виникненню соціальних конфліктів між працівниками і капіталом, сприяє високому ступіню поінформованості сторін щодо потреб, а найголовніше – має ефективні механізми прийняття рішень. Однак монополізація представництва інтересів в певній сфері стримує конкуренцію і сповільнює суспільний розвиток, усуває менш чисельні групи від процесу прийняття рішень.

Іншим типом представництва інтересів є патонажно-клієнтельні відносини, які виникли у Римі у 6-3 ст. до н.е. як специфічна форма особистих зв’язків між формально вільним клієнтом і багатшим та впливовішим патроном, який надавав покровительство в обмін на підпорядкування. Такі відносини утримуються в організаціях на зразок мафії. Патронажно-клієнтельні відносини виникають в ієрархічних суспільствах, де конкуренція індивідів існує в межах пев­ної ієрархії і не поширюється на відносини між цими рівнями, де со­ціальна нерівність та залежність глибокі і непорушні.

Якщо говорити про плюралістичну модель представництва інтересів, то суспільні групи мають змогу виступати на політичній арені як визнані суспільством і державою організовані сили. Чим більше є заінтересованих груп і чим частіше перетинаються їх­ні вимоги, тим краще для демократії. Адже в такій ситу­ації представникам заінтересованих груп доводиться постійно вести перего­вори, укладати союзи, досягати згоди і, відмовляючись від політики силово­го тиску, формувати політичну культуру компромісів.

Добровільні асоціації поза межами держави й економіки, до яких зазвичай відносять профспілки, професійні асоціації, політичні партії (ті, які не здійснюють владу), органи місцевого самоврядування і органи самоорганізації населення (за територіальним принципом), товариства культури, туризму, спортивні клуби, релігійні організації, доброчинні товариства, екологічні організації, товариства взаємодопомоги, дискусійні спільноти, незалежні ЗМІ, організації за статтю, расою, чи національністю здійснюють функцію реалізації інтересів.

Інколи до інститутів громадянського суспільства зараховують також органи самоврядування на підприємствах, кооперативи, малий і середній бізнес. Деяки вітчизняні дослідники відносять до них ще залежні від громадськості елементи судової та правоохоронної системи (суди присяжних, народні міліцейські загони), а у певному аспекті – ще й вибори та референдуми, коли вони є засобом формування і виявлення громадської думки та захисту групових інтересів.

Держава в принципі зацікавлена в розвитку інститутів громадян­ського суспільства, бо вони зменшують деструктивну силу протистояння ін­тересів, абсорбують і впорядковують енергію людей, вводять в організоване русло протести, вимоги, акції непокори тощо. Тим самим вони оберігають суспільну систему від хаосу і створюють сприятливі умови для функціону­вання демократичної влади.

Плюралістична модель представництва інтересів громадян втілена у ба­гатьох країнах розвинутої ліберальної демократії (Канада, США, Великій Британія, ФРН, Італія та інші). Тут надзвичайно розвинені різноманітні форми асоціативного життя та групової суспільної діяльності.

Тим не мен­ше, небезпечно вважати, що саме плюралістична модель є ідеальною модел­лю групової політики. Критики цієї системи небезпідставно вказують на та­кі її недоліки як економічна неефективність та можливий стагнаційній ефект політики реалізації лише інтересів певних, а саме — найвпливовіших груп; порушення принципу рівності можливостей груп інтересів; гальмування активної соціальної політики — найефективніші реформи і соціальні програми втілювалися за умов, несприятливих для груп інтере­сів (наприклад, «новий курс» Ф. Рузвельта, «велике суспільство» Дж. Кеннеді).

Попри формальну рівність, що надана різноманітним соціальним групам у представництві їхніх інтересів, наявність порівняно чесних правил гри під час виборів та у процесах прийняття рішень, проблема втілення принципу справедливості у політичному процесі усе ще залишається актуальною. Ад­же найбільшу перевагу в представництві своїх інтересів мають групи з великими фінансовими можливостями. Роль економічних ресурсів ще більше зростає у лобістській практиці, до якої найчастіше вдаються фінансово мо­гутні групи. Внаслідок цього навіть найрозвинутіша плюралістична модель групової політики ставить під сумнів дотримання принципів рівності та справедливості.