41. Проаналізуйте основні етапи народницького руху в Україні у другій половині XIX ст.

Розгортання народницького руху потягло суперечки щодо найефективніших методів досягнення поставленої мети. Один із напрямів, пов’язаний з відомим російським народником Петром Лавровим, обстоював поступовий підхід у готуванні народу до революції за допомогою освіти і пропаганди. Інший підхід асоціювався з постаттю знаного не тільки в Росії, а й в Європі Михайла Бакуніна. Він був засновником нового напряму в революційному русі – анархізму, який заперечував необхідність державної та іншої політичної влади, проповідував необмежену свободу особи. Прихильники анархізму (бакуніз¬му) вважали, що народ, який в злиднях, завжди готовий до повстання (бунту). Його лише необхідно підняти на бунт, що переросте в революцію. Він стверджував, що для здійснення революції можна використовувати будь-які засоби: «Ніж, отрута, зашморг – революція все однаково виправдовує».

В Україні найбільш активним гуртком бакуністів була «Київська комуна». Вона об’єднувала до 80 осіб, переважно студентів. Такі її члени, як Віра Засулич, Володимир Дебагорій-Мокрієвич та Яків Стефанович, стали згодом видатними революціонерами-народниками.

Крім двох зазначених напрямів, існував ще й третій, ідеологом якого був П.Ткачов. Він уважав, що в Російській імперії ні пропаганда, ні заклик до народного бунту ефекту не дадуть. На його думку, єдиним способом до змін у суспільстві була революційна змова, а саме: невелика група змовників, вдавшись до державного перевороту, мала захопити владу, а потім здійснити необхідні соціалістичні перетворення

«Ходіння в народ». Чигиринська змова

У 1874 р. близько 3 тис. народників «пішли в народ». Вони розгорнули пропагандистську роботу серед селян. Кинувши навчання в університетах, переодягнувшись у селянський одяг, народники понесли на село революційні соціалістичні ідеї. Проте це «ходіння в народ» зазнало поразки. Чи не всі учасники «ходіння» зазнали репресій з боку уряду. Селяни просто відмовлялися мати справу з чужинцями з міста, а нерідко навіть допомагали жандармам виявляти революціонерів. Там, де таланило налагодити контакт, селяни ще слухали те, що безпосередньо торкалось їхніх потреб, а от розмов про соціалізм узагалі не розуміли. Селяни вірили в «доброго» царя, який задовольнить прагнення селян про справедливий розподіл землі та покарає кривдників (поміщиків і чиновників).

Провал «ходіння в народ» змусив народників шукати нових способів боротьби.

Одним із них стало об’єднання революціонерів-народників в єдину організацію, яка мала координувати і спрямовувати діяльність усіх революційних сил. Восени 1876 р. в Санкт-Петербурзі було створено законспіровану революційну організацію «Земля і воля». У різний час до неї входило понад 60 активних членів, серед них були й вихідці з України: син павлоградського купця Йосип Аптекман, син тульчинського купця Лев Дейч, син військового лікаря з Полтавщини Сергій Кравчинський, нащадок давнього старшинського роду з Чернігівщини Дмитро Лизогуб та ін. У програмі «Землі і волі» наголошувалося на необхідності створення «народно-революційної організації». Для цього передбачалося розгорнути широку агітацію серед населення, викликати протест проти дій властей та організувати збройні бунти. Перехід до нового суспільства мав відбутися через передачу землі селянам, громадське землеволодіння та мирське самоврядування. Причому захопити владу передбачалося в найкоротший термін завдяки насильницького перевороту.

Терористична діяльність народників. Розгром і занепад народницького руху

Втративши віру в те, що селянство здатне піднятися проти самодержавства, народники переглянули тактику боротьби і вдалися до терору. Постріл В.Засулич у петербурзького градоначальника Трепова в січні 1878 р. та її виправдання в суді породив хвилю замахів на вищих чиновників царського апарату й безпосередньо на царя.