34. Обгрунтуйте, що "Братерство тарасівців" було першою самостійницькою організацією на Наддніпрянщині

Тарасівці, Братство (Братерство) тарасівців — таємна політична організація, ініційована 1891 року харківськими студентами на могилі Кобзаря, де вони присяглися всіма засобами поширювати серед українців його безсмертні ідеї. У 1891 року ще молодий студент Міхновський, увійшов до таємної студентської організації. Перша українська національна організація з виразно політичними цілями була заснована групою студентів Харківського і Київського університетів та мала назву "Братство тарасівців". Міхновський, хоч і не був серед засновників, невдовзі став ідеологом і провідником Братства. Саме він, студент-правник, займався розробкою ідеологічної платформи, відомої під назвою "Credo молодого українця". "Братство тарасівців" проголосило своєю метою боротьбу за "самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну, від Сяну по Кубань, від Карпат по Кавказ, вільну між вільними, без пана й без хама, без класової боротьби, федеративну всередині".

Справа "тарасівців" здавалася майже безнадійною, але Міхновський відчайдушно кинувся в боротьбу за поширення своїх поглядів. Це були виступи людини іншого світогляду, не популярного і не визнаного більшістю українських діячів. Утворення "Братства тарасівців" стало важливою подією в історії українського національного руху. Вперше чітко була проголошена самостійницька перспектива розвитку України, причому цей розвиток передбачав досить глибокі соціально-економічні перетворення. Організація припинила існування 1893 року після того, як частину "тарасівців" було заарештовано, а іншу – вислано у села. Миколі Міхновському пощастило уникнути арешту. Він закінчив навчання і почав працювати в одній з адвокатських контор Києва.

35. Політизація українського національного руху на Західній Україні (кінець хіх – початок хх ст.).

У 90-х рр. XIX ст. національний рух на західноукраїнських землях вступив у політичну стадію розвитку. У той час на грунті наявних суспільно-політичних течій утворилися перші політичні партії, були сформульовані їхні програми та політичні гасла , розраховані на участь в їх реалізації широких суспільних верств. Завдяки цьому національна ідея почала оволодівати народними умами, а національний рух, що набував політичного змісту, став масовим.

У Галичині першою такою партією стала заснована 1890 р. Русько-українська радикальна партія (РУРП) — перша легальна українська політична партія європейського типу і водночас перша в Європі селянська партія соціальної орієнтації. Згодом були створені нові партії : Українська національно-демократична партія — УНДП (1899) — найпотужніша і найвпливовіша в краї, Українська соціал- демократична партія — УСДП (1899) і Католицький русько-народний союз (1896), перетворений 1911 р. в Християнсько-суспільну партію.

Найближчими програмними завданнями РУРП і УНДП поставили змагання за національно-територіальну автономію Східної Галичини і Північної Буковини з власним сеймом і адміністрацією (у 1918 р. ця вимога стосувалась і Закарпаття), УСДП — за культурно-національну автономію. А кінцевою метою національного руху спочатку РУРП (1895), а за нею УНДП і УСДП сформулювали в своїх програмах здобуття культурної, економічної й політичної самостійності українського народу, його державної незалежності та об єднання його земель. РУРП здійснення своїх ідеалів убачала «лише при повній самостійності політичній русько-українського народу . Метою УНДП, вказувалось у відозві її керівного органу — Народного комітету — від 5 січня 1900 р., є «незалежна Русь- Україна, в якій би всі частини нашої нації з'єдналися в одну новочасну культурну державу». УСДП в програмній статті свого органу «Воля» заявляла: «Наша ціль : є вільна держава українського люду — Українська республіка». Подібних програмних засад дотримувалися буковинські Національно-демократична партія (1907) та Радикальна партія (1906).

З того часу політична самостійність України стала головним гаслом національного руху в Галичині й на Буковині. Спільна політична платформа була передумовою тісної співпраці провідних українських партій. Після невдалої спроби досягнення політичного компромісу народовської Народної ради з польською сеймовою і крайовою адміністрацією Галичини (так звана політика «нової ери») та кривавих виборів 1897 р. український рух під політичним проводом УНДП, яка поступово радикалізувалась, при співпраці з нею РУРП і УСДП набуває опозиційного щодо влади характеру, орієнтується на власні сили, на організацію народних мас. Національно свідомі народні маси поступово стають реальною основою руху. Москвофільство зрештою втрачає свої колишні позиції. Греко-католицьке духовенство на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким (1865-1944) остаточно стає на національний грунт та включається як впливова сила в національний рух. Суспільство, одностайне в своїх національних змаганнях, стає на шлях політичних й культурних здобутків.