67. Особливості українського національного руху у роки Першої світової війни.

Поміщики та буржуазія воюючих держав активно підтримували загарбницьку війну. Намагаючись відвернути увагу народних мас від політичних справ, вони розгорнули пропаганду шовінізму. Державна Дума, міські думи та земські збори ухвалили резолюції на підтримку російського уряду, висловлювали рішучість вести війну до повної перемоги. В Російській імперії проводилися патріотичні маніфестації, в ході яких війна зображувалася як "оборонна", визвольна. Уроки війни український національний рух зазнав жорстоких переслідувань реакційних сил. Було закрито "Просвіти", українські видавництва, газети "Рада", часописи- "Дзвін", "Україна", "Рідний край," "Літературно-науковий вісник", "Записки українського наукового товариства", "Наша кооперація". Зазнав переслідувань і був засланий до Симбірська, потім до Казані і Москви М. Грушевський.

Царизм планував, завоювавши Галичину, остаточно знищити український національний рух. Однак більша частина галицького громадянства підтримала Австро-Угорщину проти царської Росії. Отже, на початку військових дій український національний рух розколовся. У Львові в серпні 1914 р. засновано Головну Українську Раду на чолі з К. Левицьким, яка закликала українців захищати конституційний лад Австрійської держави. Український січовий союз (створений у 1912 р.) формував військові підрозділи для допомоги австрійській армії.

68. Союз визволення України:

Сою́з ви́зволення Украї́ни (СВУ) — політична організація, утворена у Східній Галичині 4 серпня 1914 р., головною метою якої було проголошення самостійності та соборності України.

Учасники СВУ вважали себе репрезентантами інтересів українців, що перебували під російським пануванням. Своєю метою СВУ проголосив боротьбу за самостійність України, використовуючи для цього війну Австро-Угорщини й Німеччини проти Росії. Майбутній устрій української держави мав бути заснованим як конституційна монархія з однопалатним парламентом.

СВУ розгорнув широку інформативно-представницьку діяльність у центральних та нейтральних державах Європи, оскільки мав своїх представників у Німеччині (О. Скоропис-Йолтуховський), Туреччині (М. Меленевський), Болгарії і Румунії (Л. Ганкевич), Італії (О. Семенів), Швеції та Норвегії (О. Назарук), Швейцарії (П. Чикаленко). Значним дипломатичним успіхом СВУ була заява (XI. 1914) турецького міністра Талаат-Бея про потребу визволення України й запевнення про допомогу турецького уряду в здобутті самостійності України. СВУ співпрацював від самого поч. (4. 8. 1914) з політичною організацією галицьких українців — Гол. Укр. Радою, а з травня 1915 — з Заг. Укр. Радою у Відні, у якій мав своїх 3 делегатів (О. Скоропис-Йолтуховський, В. Дорошенко, М. Меленевський).

69. Воєнні дії на Україні 1914 – 1916 рр.

Воєнні дії Першої світової розпочалися бойовими операціями в Галичині Галицька битва тривала з 6 серпня по 13 вересня 1914 р. З обох ворогуючих сторін у ній взяло участь понад 1,5 млн чол. — 700 тис. російських військ і понад 830 тис австро-угорської армії Воєнно-оперативна обстановка на самому початку воєнних дій для 4-і і 5-ї російських армій не була сприятливою, і вони змушені були відступати на північ в райони міст Красника і Томашова. Однак оперативний простір вдало використали лівофлангові 3-я та 8-а армії під командуванням генералів Рузького і Брусилова, які розгорнули наступ з району Дубна і Проскурова в напрямі Львова і Галича. На притоках Дністра — річках Золота Липа (13—15 серпня) і Гнила Липа (16—18 серпня) вони подолали опір австрійських військ і змусили їх відступати Успішний наступ російських армій увінчався взяттям 21 серпня м. Львова, а 22 серпня м. Галича.

У результаті наступальних операцій 24—ЗО серпня біля м Городок австрійські війська були розосереджені й відступили спочатку на річку Сян, а на початку вересня до річки Дунаєць. Російські війська оточили і блокували добре укріплену фортецю Перемишль і на 13 вересня вийшли на рубіж річки Віслока, що за 80 км. від Кракова.

70.

71. Українські Січові Стрільці:

Украї́нські січові́ стрільці́ (УСС, усу́си) — єдине українське національне військове формування в складі австро-угорської армії, сформоване з добровольців, які відгукнулися на заклик Головної Української Ради 6 серпня 1914 і стояли під проводом Української Бойової Управи (УБУ).

Українські Січові Стрільці були першими українськими частинами на бойовищах Східної Європи після Полтави 1709, вони мали велике значення для відновлення військових традицій, для зростання українського патріотизму, створення військового словництва, термінології, військового фольклору, пісні й музики (оркестра УСС), для устійнення форми українського однострою (мазепинка). Пам'ять про УСС і досі жива в українському народі, як є живим символом УСС —«Червона калина», пісня УСС і традиція елітарної частини української армії.

72.

73. Розвиток освіти в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Наприкінці XIX ст. кількість початкових шкіл у під російській Україні зросла у 12 разів (порівняно з серединою століття), однак вони не задовольняли потреби народу в початковій освіті. Рівень грамотності населення на той час становив 15-20%. Якість навчання у народних школах була низькою. Найпримітивнішу освіту давали церковнопарафіяльні школи, які в 1900 р. становили 80% від усіх початкових шкіл. Навчання в них обмежувалося читанням, основами арифметики та вивченням молитов.Відповідно до прийнятого у 1864 р. "Статуту гімназії і прогімназії", засновувалися неповні середні навчальні класичні та реальні гімназії (замість повітових училищ). В Україні гімназії поширювалися повільно, їх кількість не задовольняла потреб навіть половини бажаючих до них вступити. Доступ обмежувався і через високу плату за навчання.Вкрай незадовільним був і стан вищої освіти. На початку XX ст. усі вищі навчальні заклади зосереджувалися лише в Києві, Харкові, Одесі й Катеринославі.У початкових і середніх школах навчали російською мовою за навчальними планами і програмами, що діяли по всій Росії. Розвиток освіти стримувався русифікаторською політикою царизму. Так, у 1863 р. міністр внутрішніх справ Валує в видав циркуляр, яким проголошувалося, що ніякої особливої малоросійської мови не було, нема і бути не може. Циркуляр забороняв видавати українською мовою навчальні книги і підручники для шкіл. У1864 р. вийшло "Положення про початкові народні училища", яким було передбачено навчання тільки російською мовою. У 1876 р. видано Закон про цілковиту заборону української мови не лише у навчальних закладах, а й у суспільному житті загалом.На західноукраїнських землях у середині XIX ст. структура початкових шкіл залишалася такою, як і раніше: парафіяльні, тривіальні та головні. Середню освіту давали гімназії та реальні школи.