50. Питання національного самовизначення в програмних документах українських політичних партій кінця XIX – початку XX ст.

Важливими суспільними функ¬ціями українських полі¬тичних партій є: розробка ідеологій та політичних доктрин, формування громадської думки, продукування нової політичної еліти, політична соціалізація, соціальна інтеграція. До специфічних функцій легаль¬них українських політичних партій Західної України слід віднести: представ¬ництво інтересів українців у польському парламенті та на міжнародному рівні, регулювання господар¬сько-економічної і культурно-освітньої діяльності ук¬раїнців краю.

Отже, на рубежі XIX і XX ст. помітно активізується діяльність українського національного руху, швидко йде процес витіснення культурницьких форм роботи політичними, поглиблюється розкол між українською інтелігенцією старшого та молодшого поколінь, набирає сили тенденція до організаційного згуртування та політичного самовизначення активної частини суспільства, формуються політичні партії.

Напередодні революції політична палітра охоплювала широкий спектр національних політичних партій. Найрадикальніші з них висунули гасло державної незалежності України. Характерною рисою цього періоду була абсолютна перевага в українському русі лівих національно-соціалістичних сил. Українські ліберали та консерватори не змогли організаційно згуртувати свої сили на національному ґрунті і тому, як правило, орієнтувалися на загальноросійські політичні партії консервативного та ліберального напрямів.

51 Охарактеризуйте програмні документи унп.

Українська народна партія (УНП) - перша українська партія самостійницького напряму в Наддніпрянській Україні. Заснована М. Міхновським

Програмні засади УНП викладені у брошурі М. Міхновського “Самостійна Україна”. Основними засобами досягнення поставленої мети - здобуття незалежості України партія вважала страйки та збройне повстання. Після перемоги передбачалось встановлення самостійної демократичної республіки. Партія проголосила лозунг “Україна для українців”. Виступала за шанобливе ставлення до української мови та національних традицій, застерігала українських робітників від співпраці та єднання з російськими і польськими пролетарями. УНП наголошувала, що українцям має бути байдуже, який політичний лад існуватиме в Росії, і заперечувала необхідність участі українців у боротьбі проти самодержавного режиму за свободу Росії. Боротьбу за національне визволення УНП розуміла як боротьбу проти панування в Україні чужих держав, так і проти капіталізму. УНП була готова прийняти також тимчасову автономію в межах Всеросійської імперії. Майбутню самостійну Україну програма УНП бачила тільки соціалістичною. У соціальній сфері висувала вимоги 8-годинного робочого дня, скорочення робочого дня на шкідливих виробництвах, заборону дитячої праці тощо. Аграрна програма передбачала націоналізацію землі шляхом позбавлення земельної власності іноземців (росіян, поляків, німців та ін.) без компенсації, а українських поміщиків - з компенсаційними виплатами. Українські селяни отримували землю в користування і наділялися такою кількістю земельних угідь, які могли обробити, не використовуючи найману працю

52. Охарактеризуйте програмні документи українських політичних партій соціалістичного напрямку в Наддніпрянській Україні на початку XX ст.

1)Програмні засади РУП обговорювалися у 1902–1903 роках на сторінках часопису «Гасло». Часопис виходив за редакцією і на кошти Д. Антоновича. До складу редакції входили Є. Голіцинський, П. Канівець і В. Козиненко. Соціалістичні ідеї часопису викликали невдоволення частини членів РУП, очолюваної О. Коваленком, Ю. Коллардом і Л. Мацієвичем.

2)Побудову демократичної Української республіки Українська соціалістична партія передбачала на основі таких принципів: загальне виборче право, рівноправність націй, що населяють Україну, рівність громадян краю, громадянське самоврядування, демократичні свободи, поступово усуспільнення засобів виробництва, в тому числі землі. /7,87 / Для проведення радикальних реформ Україна мала повністю ліквідувати залежність від Росії. УСП тісно пов’язувала національне і соціальне питання, елементи самостійництва

3) Свою практичну діяльність УНП, як і інші українські політичні і партії, розпочала з організації видання. У Львові вона видала свій часопис «Самостійна Україна». Щоправда, вийшов лише один його номер, в якому було надруковано Конституцію України за проектом М. Міхновського. З перших днів існування партія обстоювала ідеї з самостійності України, обґрунтовану М. Міхновським ще у 1900 р. За 1902–1904 рр. партія видала відозви і прокламації, пропагандистські брошури «Програма Української народної партії», «Свято робітників з 1 Травня», «Робітницька справа в програмі Української народної партії» та ін. У них партія розробляла програмні вимоги, критикувала соціалістичне москвофільство української інтелігенції та перевертнів-малоросів, старе покоління українофілів, проповідувала радикальні націоналістичні ідеї/21,193/

53. Охарактеризуйте програмні документи українських політичних партій ліберального напрямку у Наддніпрянській Україні на початку XX ст.

Одночасно з виділенням в українському національному русі соціалістичної та націонал-революційної течій, в Україні існували національні партії ліберального напрямку. Вони були тісно пов’язані з російськими лібералами

1) Українська демократична партія вимагала федерації народів і автономії України.» Маючи на увазі шкоду від централізаційної сістеми, ми визнаємо, що державний лад у Росії повинен бути збудований на прінціпах найширшої національної і місцевої автономії. А через те опріч загальнодержавного парляменту ми вимагаємо для території. Заселеної українським народом, автономії, заснованої на особливім оргінічнім статуті, виробленнім будущим українським соймом і запорученим основним загальнодержавним законами» /19, 345/. Здобуття Україною національно-територіальної автономії пов’язували з російським визвольним процесом, тобто повалення самодержавства і проголошення демократичних свобод, встановлення парламентського ладу мало привести до автономного статусу.

Українська демократична партія визнавала рівність всіх народів, які мешкають на території України. Програма Української демократичної партії вказувала, що поруч «із самодержавієм гнітить Росію централізація, яка найбільше тяжить на народах так званих «недержавних» Під впливом централізійного ладу загальна політика не числить ся з індивідуальностями окремих народів; вона примушує їх до такого порядку життя, який не відповідає ані їх національним, ані суспільно-економічним основам»/19, 342/

У програмі УДП зазначалося, що законодавство Російської імперії забезпечує нерівноправність окремих народів: «Закони, що видаються ся для всієї держави, дуже часто суперечать потребам і індивідуальностям окремих народів, не числять ся так з історичними традиціями, як і з сучасним складом їх життя, не відповідають їх економічним і соціяльним потребам»/19,342/.

З програмою не погодилися старші члени українських громад, які вважали деякі пункти досить радикальними. Саме про це попереджали члени Ради Загальної Української Організації Науменко і Брентшам./22, 323/.Програма УДП не задовольняла багатьох її членів.

2) Українську Радикальну партію (УРП). Основним її гаслами були – автономія України та земельна реформа. Членами партії були С.Єфремов, Б. Грінченко, Ф. Матушевський, Д. Дорошенко та інші./ 23, 420/ Функції Центрального комітету партії виконувала її Київська громада. Українська радикальна партія мала місцеві організації в Катеринославі і інших містах України. Соціальну базу Української радикальної партії складала освічена частина українських середніх верств. В своїй платформі Української Радикальної партії вони зазначають:» Партія певна, що здійснити всі соціяльні ідеали можна буде тільки при повній політичній самостійності українського народу і необмеженому праві його рішати самому у всіх справах, які його торкаються….кожна національність, з яких тепер складається Росія, мусить мати автономію на своїй території з окремою краєвою репрезентаційною радою, якій належатиме право видавати закони й порядкувати у всіх справах у межах цієї території. Кожна така автономна одиниця має право рівне з правом кожної иншої одиниці. Реформована держава мусить бути федерацією таких національних одиниць.»/8,134/

Першочерговою метою партія вважала встановлення в Росії конституційного ладу, який би забезпечував як права особистості, так і права народностей, націй. У програмі підкреслювалася необхідність боротьби проти самодержавства «…Зважаючи на обставини, в яких знаходимося, які зараз маємо. Мусимо згодитися, що поставлена вже на чергу мета – перетворити Росію на державу конституційну, – мусить бути на сей час і нашою метою; тільки що маємо свій погляд на те, якою мусить бути ця нова зреформована Росія, погляд, який випливає з нашого середовища як нації недержавної і пригніченої.» /18,83/ Таким чином ми можемо зазначити, що Українська радикальна партія пов’язувала свої вимоги з федерацією вільних народів. Вирішення національної проблеми вони вбачали у наданні кожній національності права на автономне самоуправління з крайовою Радою, яка повинна бути наділена законодавчою і виконавчою владою. «Через те що кожна національність, з яких тепер складається Росія, мусить мати автономію на своїй території з окремою крайовою репрезентаційною радою, якій належатиме право видавати закони й порядкувати у всіх справах у межах цієї території. Кожна така автономна одиниця має рівне право з правом кожної іншої одиниці. Реформована держава мусить бути федерацією таких національних одиниць»/18,84/

Устрій і повноваження Центру, за програмою Української радикальної партії, були сформульовані коротко. Федеративний парламент мусив формуватися за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Федеральний парламент мав виконувати чотири функції: «зносини між іншими державами; фінанси для загальнодержавних справ; позадержавна торгівля і мито; загальнодержавна армія та справа війни і миру»/18,84/ Справами на території України має відати українська виборна Народна Рада, обрана на основі загального, рівного, прямого і таємного голосування, особам, яким виповнився 21 рік. Термін роботи Ради був визначений трьома роками. Громадяни України мали самостійно визначати свою долю:» Народня Рада сама виробляє краєву конституцію, яку не може ні відміняти, ні касувати загальнодержавний парламент. Краєва конституція мусить дати право широкого самоврядування громадам сільським і городським і тим округам, у які громади могли б об’єднатися. Кожна така округа має свій окружний сейм, з правом самоврядування в межах округи. Краєва Народня рада, окружні сейми й громади приручать виконувати свої постанови вибраним людям, відповідальним перед тими зборами, які їх вибрали. Ця виборна влада і взагалі всі урядовці мусять бути краєві люде; вони одвічальні також перед судом, до якого може їх позвати кожен, минаючи їх зверхність»/19,346/

3) Самостійне існування Української Радикальної Партії тривало всього кілька місяців. Наприкінці 1905 року Української демократичної партії і Української радикальної партії об’єдналися в нову Українську Демократично – Радикальну Партію (УДРП). Ці партії висували гасла автономії, національної школи, використання української мови в державних установах. Провідними діячами партії були Євген Чикаленко, Федір Матушевський, Лев Жебуньов, Ілля Шраг, Сергій Єфремов. Проте навіть після об’єднання «демократична «і «радикальна» частини діяли автономно. Програма нової Української Демократично-Радикальної партії, щодо майбутньої організації нової держави, повністю співпадала з платформою Української Радикальної партії.

«Українська Демократично-Радикальна Партія, – зазначається в програмі, – обстаючи в справах політичних за глибоко-демократичну державну конституцію, в той же час розуміє се так, що реформована держава мусить бути федерацією рівноправних автономних національно-територіальних одиниць. Такої автономії вимагає Партія і для свого Українського Народу на всій тій території, яку він фактично тепер заселює суцільною масою»/19,333–334/.

УРДП проголошувала, що не дивлячись на те, що вона сформувалась і діє на території російської України, вона не відділяє себе від українського народу, який живе поза межами Росії. Партія визнавала право на самовизначення кожної нації. «Кожна національність, з яких тепер складається Росія, мусить мати автономію на своїй території з окремою крайовою репрезентаційною радою.»/18,89/ Федеративний парламент повинен був об’єднувати не тільки ці автономні одиниці, але й забезпечувати контроль за виконанням наданих прав громадянам і нації на території всієї держави. Парламент повинен був складатися з послів, обраних на основі вселюдного, рівного виборчого права з таємним голосуванням, національні меншини мали право брати участь у виборах і бути політично захищеними.

Програма УДРП включала ті вимоги, які були висунуті ще в програмах УДП і УРП. Не дивлячись на схожість цих програм, програма УДРП була кроком назад. «Українська народна Рада сама виробляє краєву конституцію, яку не може не відміняти, ні касувати загальнодержавний парлямент, але ся конституція не може суперечити вище згаданим основним вседержавним законам»/ 19, 335/

Висновки

Отже, на початку ХХ ст. український національний рух активізувався і політизувався. Поряд з загальноросійськими виникають українські політичні партії різних напрямків: соціалістичного – РУП, УСП, Українська соціал-демократична «Спілка», УСДРП; національно – революційного – УНП; ліберально-демократичного – УДП та УРП, які об’єдналися в УРДП.

В програмах українських політичних партій було багато спільного, однак були й відмінності. На відміну від загальноросійських, в Україні не було ні крайніх лівих, як більшовики, ні крайніх правих, які носили монархічний характер.

Національно-революційна течія в українському русі початку ХХ ст. представлена Українською народною партією, на чолі якої стояв М.Міхновський. Ця партія послідовно відстоювала ідею самостійності України. Проте вона не стала масовою загальноукраїнською організацією – час для таких ідей не настав. Соціалістична течія в українському русі була представлена в першу чергу Революційною українською партією, яка утворилася у 1900 р.