47. Визначте місце м.Міхновського в українському національному русі початку XX ст.

Серед дискусійних питань дослідників і різних відповідей, однозначним є те, що М.І.Міхновський залишив помітний слід в історії української політичної думки. Він перший серед діячів новітньої України закликав до боротьби за її самостійність і обґрунтував необхідність, глибоку історичну обумовленість цієї боротьби. Уся його публіцистика, політологічні статті й програмні документи могли б уміститися в одному невеликому томі. А склали вони цілу епоху в історії української суспільно-політичної думки.

Його долю важко назвати щасливою. Він часто робив те, що більшості не подобалося. Усе свідоме життя Міхновському доводилося обстоювати ідеї, які більшість не сприймала. Усе життя він був приречений іти „проти течії”. Робив він це гаряче, безкомпромісно, настійно. Багатьом здавалося, що це людина з далекого минулого, що вона випадково потрапила у ХХ століття і безслідно щезне. І ось минув 81 рік після його трагічної смерті. Настає момент переосмислення, момент істини. І виявляється, що він значно ближче до сучасності, ніж будь-хто з його політичних опонентів з національно-визвольного табору.

Спроба наукового аналізу політичної діяльності М.Міхновського наведеними факторами не вичерпується, вона знайде своє інформаційне відтворення в наступних історичних працях. Виразником і одним з активних речників самостійницької течії українського націо-

нального руху кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст. був Микола Іванович Міхновський,

продовжувач старовинного роду Міхновських, корені якого простежуються ще з XVII ст.

де плекалася повага до славного і трагічного минулого України3

. Зі студентських років

включившись в громадсько-політичне життя, Міхновський приєднався до українофілів,

хоча жоден з них, навіть найавторитетніший на той час письменник Олександр Конись-

кий, не став його духовним орієнтиром, скільки відкидав аполітизм і поміркованість,

які десятиліттями плекалися в українофільських громадах. “Я запевнився, що нема

другої путі до загального добра, як освіта народу, разом з нею моральне виховання:

досягти свого можна лишень школою, книжкою, проповіддю на народній мові і при-

міром життя. Іти сією стежкою – і значить бути українофілом…”4

, – з цим твердим

переконанням О.Кониського, яке відображало пануючі серед українофілів настрої,

молодий М.Міхновський не міг погодитися. Його ідеалом з дитинства був пророк на-

ціонального відродження Т.Г.Шевченко

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ М.МІХНОВСЬКОГО …

Остаточно погляди радикально налаштованого

молодого студента сформувалися під впливом таємної студентської організації “Братс-

тво тарасівців”, яка оголосила своєю метою здобуття національної свободи, побудови

власної державності, активним членом її Міхновський став у 1891 р. Тарасівці склали

свою програму, яка була надрукована у 1893 р. у Львові. Обстоюючи повну автономію

України, вони наголошували, що “Україна була, єсть і буде завсіди окремою нацією”.

“Україна під гнетом; і після закону людської психології вона підіймає свій національний

прапор. Тим ми як діти України, як сини свого народу – єсьмо націоналами і перед цим

дбаємо про те, щоб дати своєму народові волю національну”5

. У Києві М.Міхновський

утворює найчисленнішу групу тарасівців, яка проводила агітацію серед студентства.

У 1892 р. під його головуванням відбувається таємний з’їзд організації, але в 1893 р.

поліції вдалося розкрити “Братство тарасівців”, і після арештів воно припинило іс-

нування. Щоб уникнути арешту і заслання, оскільки у поліції М.Міхновський був на

особливому рахунку, він у 1899 р. переїжджає з Києва до Харкова і надовго зв’язує

з ним свою долю.

Швидко здобувши авторитет серед української громадськості міста, Міхновський

на початку 1900 р. разом із харківською студентською громадою влаштував концерт,

присвячений столітньому ювілею поеми І.П.Котляревського “Енеїда”. 19 лютого

того ж року він виступив перед учасниками шевченківського свята, організованого

нелегальною полтавською студентською громадою, заявивши про необхідність зб-

ройної боротьби за права українського народу. Через тиждень, 26 лютого, з подібною

промовою М.Міхновський виступив на шевченківському святі у Харкові. Промовець

розраховував на молодіжну аудиторію, намагаючись вирвати її з-під впливу аполі-

тичних українофілів. Його розрахунок виправдався. Про промову М.Міхновського

в Полтаві і Харкові заговорили у всіх українських громадах.

48. Дайте оцінку "10 заповідей УНП". Історіографія питання.

10 заповідей Української народної партії були написані у 1900 р. і до сих пір не втрачають своєї актуальності. Під москалями, ляхами та ін. арійськими народами маються на увазі не увесь народ, а в основному імперіалістично, ворожо настроєна до України його частина.

1. Одна, єдина, неподільна, від Карпат аж до Кавказу самостійна, вільна, демократична Україна — республіка робочих людей.

2. Усі люди — твої браття, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди — се вороги нашого народу, поки вони панують над нами й визискують нас.

3. Україна для українців! Отже, вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів.

4. Усюди й завсігди уживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.

5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь ворогів його, зневажай перевертнів-відступників — і добре буде цілому твоєму народові й тобі.

6. Не вбивай України своєю байдужістю до всенародних інтересів.

7. Не зробися ренегатом-відступником.

8. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України.

9. Допомагай своєму землякові поперед усіх, держись купи.

10. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами, не приятелюй з ворогами нашого народу, бо ти додаєш їм сили й відваги, не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш.

49. Дайте оцінку "Самостійної України" М.Міхновського. Історіографія питання.

У «Самостійній Україні» Міхновський виступив фундатором національно-радикальної політично-філософської течії, засадничими положеннями якої стали цілковита самодостатність української ідеї та її цілковита окремішність від ідеї загальноросійської (в тому числі і революційної), необхідність здобуття Україною політичної незалежності та досягнення соборності без огляду на можливі конфлікти і в якнайшвидший час та лідерство української інтелектуальної еліти в боротьбі (коли треба, то й збройній) за державну незалежність.

Здоровий націоналізм, стверджувалось у «Самостійній Україні», покликує до історичного життя нові народи, веде до розпаду приречених історією імперій. У бракові такого націоналізму серед широкого загалу українців Міхновський бачить основну причину нещасть своєї нації. Головними опонентами Міхновського виступають не «чужинці», а «українофіли, що виробили релігію лояльності», українська інтелігенція, яка в попередніх своїх поколіннях не узгоджувала свої інтереси з інтересами народу, зраджувала, покидаючи його в найгірші часи. Її репрезентанти «надали українофільству характер недоношеної розумом етнографічної теорії». Саме «українофіли» зробили український національний рух чимось смішним і ганебним і тим самим відштовхнули від українства «цілу молоду Україну». Без інтелектуального та чуттєвого впливу молодого покоління (яке, на думку Міхновського, мусить сформувати «українську інтелігенцію третьої формації») на політичний зміст національної ідеї, здобуття Україною державності неможливе.

Міхновський також наголошує на відмінності націоналізму пануючих націй як системи гноблення і націоналізму гноблених народів як захисту права боротися за своє людське «Я». Перший відбирає (під гаслами космополітизму) останні сили з націй поневолених — їхню інтелігенцію, тоді як другий є джерелом історичної творчості, несучи в собі зародки народної свободи, маючи своїм продовженням і розвитком ідеї гуманізму й космополітизму.