57 Патогенні анаеробні бактерії.

Класифікація: Належать до родини Bacillaceae, роду Clostridium. Патогенні клостридії – збудник правця(Clostridium tetani) , збудник ботулізму(Clostridium botulinum), збудник газової гангрени. Живуть і розмножуться в кишках людини і тварини. Потрапивши у грунт утворють спори,які зберігаються тривалий час, спричиняють тяжкі захворювання, ранову інфекцію, харчові токсикоінфекції

Профіл. і лік.. правця Запобіганні травм на виробництві й у побуті.Після поранення первинна хірургічна обробка рани, вводять за методом Безредки 3000 МО антиправцевої сироватки в/м. Специфічну профілактику проводять шляхом активної імунізації дорослих правцевим анатоксином або коклюшно-дифтерійно-правцевою вакциною в дітей, починаючи з 3 місяців до 12 років. При пораненні нещеплених осіб необхідно проводити активно-пасивну імунізацію: вводять п/ш 0,5 мл правцевого анатоксину і в/м 3000 МО протиправцевої сироватки або 3 мл протиправцевого Ig. Специфічне лік. проводять в/м введенням 100000-150000 МО протиправцевої антитоксичної сироватки. Кращі результати отримують при ін’єкціях протиправцевого людського Ig, який вводять дозою 6 мл (900 МО). Профіл. і лік.. ботулізму Правильна організація виробництва консервів, особливо м’ясних, рибних та овочевих. При споживанні продуктів, що послужили отруєнню, із проф. метою вводять 1000-2000 МО протибутулінової сироватки типів A,B,C і E. Для активної імунізації людей вживають полівалентний ботуліновий анатоксин. При підозрінні на захв. ботулізмом після промивання шлунка необхідно негайно ввести антитоксичну протиботулінову сироватку типів А, В, С, Е, а після визначення типу токсину перейти на введення гомологічної сироватки. Сироватку типів А, С і Е вводять по 10000 МО, типу В - 5000 МО за методом Безредки 4-6 разів на добу протягом 2-4 днів.

58. Збудник дифтерії (C. diphtheriae) Морфологія і фізіологія. Прямі або трохи зігнуті тонкі Гр(+) нерухомі безспорові палички довжиною 1-8 мкм, шириною 0,3-0,8 мкм із невеликими булавоподібними стовщеннями на кінцях. За хімічною природою вони належать до поліметафосфатів і є запасом поживних речовин. При забарвленні за методом Нейссера: цитоплазма забарвлюється в світло-коричневий, а зерна волютину - в темно-синій колір. Бактерії в мазках виглядають досить характерно і нагадують купку розкиданих сірників. Взаємне розташування паличок також своєрідне: під гострим або прямим кутом. У носоглотці часто знаходять псевдодифтерійні палички, коротші й товстіші, ніж дифтерійні, розташовані паралельно, у вигляді частоколу. Поряд із типовими паличками в полі зору можна зустріти зернисті й незернисті, тонкі й товсті, гіллясті й нерозгалужені, паличкоподібні й кокоподібні форми. Збудник добре росте в аеробних умовах на сироваткових середов. Ру (згорнута кінська сироватка), Леффлера (сироватка з 1/3 цукрового бульйону) . Широко використовуються сироватковий і кров’яний телуритовий агар, середов. Клауберга та ін. На згорнутій сироватці, навіть при густих посівах, колонії ізольовані, ніколи не зливаються, бугристі, нагадують шагренєву шкіру. Токсиноутворення – екзотоксин. Патогенез: вхідні ворота-слизові оболонки носоглотки, очей, пошкоджені шкірін покриви та рани. Локалізується в місці потрапляння та ініціює розвиток місцевого фібринозного запалення – дифтеритне запалення. Процес супроводжує регіональні лімфаденіти. Розростання плівок, перехід процесу на повітро носні шляхи викликають асфікцію. Уражає міокард з можливим розвитком параліча серцевого м’яза. В адреналовій системі виявляють крововиливи аж до некрозу, у нирках – нефроз. Лабор. діагностика. Матеріал з мигдаликів і носа беруть окремими стерильними сухими ватними тампонами натщесерце або не раніше, ніж ч/з дві години після прийому їжі. У зв’язку з мінливістю морфології збудника дифтерії, бактеріоскопічне дослідження в сучасних умовах малокорисне. Основне значення має виділення чистої культури і визначення її токсигенності. Результати дослідження видають ч/з 48-96 год. Розпізнавання дифтерійного бактеріоносійства можливе лише за допомогою лабораторних методів. Профіл. Специфічна профіл. - активна імунізація людей дифтерійним анатоксином: АКДП - адсорбована коклюшно-дифтерійно-правцева, АДП-М - адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин із зменш. вмістом антигенів, АД-М - адсорбований дифтерійний анатоксин із зменш. вмістом дифтерійного антигена. лік. - введення специфічної антитоксичної протидифтерійної сироватки. Її вводять методом дробної десенсибілізації. (легка форма дифтерії - 10000-20000 МО сироватки, середня- 40000-50000 МО, при тяжкій - від 60000 до 120000 МО).

59. Патогенні мікобактерії У людини мікобактерії викликають: 1) туберкульоз, збудник M. tuberculosis, M.bovis, M.africanum, M.microti

2) проказу, збудникM. Leprae. 3) Мікобактеріози викликаються іншими мікобактеріями

Мікобактерії туберкульозу - тоненькі, прямі або трохи зігнуті палички довжиною 1-4 мкм і шириною 0,2-0,6 мкм, гомогенні або зернисті, Гр(+). Вони нерухомі, не утворюють спор і капсул, можуть мати гіллясті, ниткоподібні й кокоподібні форми. Патогененз: потрапляє в організм повітряно-крапельним шляхом, у легенях фагоцитуються макрофагами. Бактерії розмножуються в цих макрофагах завдяки гальмуванню утворення фаголізосом. Через 10-14 днів виникає запальне вогнище, первинний афект-інфекційна гранульома, розвивається специфічний запальний процес у регіональних лімфатичних вузлах де вони розмножуютья і стимулюють клітинну імунну відповідь. Потім формується первинний туберкульозний комплекс. Доброякісний перебіг-первинне вогнище проростає сполучною тканиною, в ураженній ділянці відкладаються солі кальцію, утворюється вогнище Гона. Мікробіологічна діагностика туберкульозу проводиться з використанням бактеріоскопічного, бактеріологічного, біологічного й алергічного методів. Серологічні - нечасто. Матеріал - мокротиння, слиз із гортані, гній, сеча, спинномозкова рідина, плевральний ексудат, пунктат лімфатичних вузлів, випорожнення. Бактеріоскопія мазків, забарвлених за Цілем-Нільсеном, дає змогу швидко виявити мікобактерії. Але цей метод є лише орієнтовним, так як і сапрофітні мікобактерії морфологічно подібні. При бактеріоскопічному дослідженні для підвищ. частоти позитивних результатів використовують методи збагачення - гомогенізації та флотації. Перший полягає в тому, що мокротиння спочатку гомогенізують, енергійно перемішуючи його з р-ном їдкого Na, центрифугують і з осаду готують мазки. При другому - мокротиння гомогенізують в р-ні їдкого Na, потім додають 1-2 мл ксилолу (бензину, бензолу), струшують 10 хв і виготовляють мазки з верхнього шару, куди спливли мікобактерії. Методи збагачення підвищують відсоток виявлення туберкульозних бактерій. Профіл. і лік. Для специфічної профіл. використовують живу вакцину ВСG. Ревакцинацію проводять з інтервалом у 5-7 років до 30-річного віку. Лікують АБ і хіміотерапевтичними препаратами. Препарати: ізоніазид, рифампіцин, стрептоміцин, канаміцин, етіонамід, циклосерін.

60 Звивисті бактерії. За кількістю і характером завитків а також за діаметром клітини виділяють: комоподібні вібріони – мають один згін, що не перевищує чверті оберту спіралі, патогенний вид Vibrio cholerae; спірили – клітини з малою к-тю (2-3) завитків; гелікобактерії – зігнуті палички, що нагадують дугу, по якій розміщується насіння соняшника-Helicobacter pylori; кампілобактерії – мають подібну форму

Збудник лептоспірозу (Leptospira interrogans) Морф. Довгі, тонкі, спіралеподібні мікроорганізми довжиною 10-20 мкм, шириною 0,1-0,25 мкм, з 12-18 дрібними завитками. Кінці їх загнуті у вигляді крючків і стовщені. Лептоспіри погано забарвлюються аніліновими барвниками, Гр(-), за Романовським-Гімзою фарбуються у блідо-рожевий колір. Частіше їх вивчають у живому стані в темному полі. Рухливі, роблять обертальні й поступальні рухи. Облігатний аероб, краще культивується при t 28-30 °С на рідких і напіврідких живильних середов., які містять 10 % кролячої сироватки. Лептоспіри ростуть повільно і не каламутять бульйон. Їх виявляють на 7-10 день за допомогою дослідження краплі середов. в темному полі. Екзотоксину лептоспіри не продукують, мають ендотоксин, який зумовлює інтоксикацію організму. Патогенез. Зараж. відбувається ч/з пошкоджену шкіру і слизові оболонки. Інкуб. період - 7-14 днів. На місці вхідних воріт ніяких змін не виникає. Із током лімфи лептоспіри проникають у загальний кровоток і поширюються по всьому організму, уражаючи паренхіматозні органи, особливо печінку. В тяжких випадках розвиваються жовтяниця і жирове переродження цього органа. Можуть уражатися нирки, тоді лептоспіри довго виділяються із сечею. Перебіг патологічного процесу часто має хвилеподібний характер. Імунітет. Утворюється висока концентрація АТ → довготривалий імунітет, має типоспецифічний характер, у зв’язку з чим можливі випадки повторних захворювань, викликаних іншими сероварами лептоспір. Лаб. д-ка. На раніх стадіях – мікроскопічний метод. Чисту культуру лепто спір одержують на спец.середовищах із сироваткою кролика під час культивування в мікроаерофільних умовах при 28⁰-30⁰. Біопроба – внутрішньоочеревене зар-ня морських свинок. Основний метод діагностики – серологічний(ІФА, РЗК) Профіл. і лік.. Для активної імунізації застосовують полівалентну, інактивовану вакцину. Етіотропне лі-ня – антибіотики пеніцилінового ряду.

Збудник борелії. Спірохети розміром 10-15мкм з великими неправильними завитками, анаероби, культивують на середовищах з білком. У людини спричиняють бореліози (поворотний епідемічний тиф) Патогенез: зараження при розчухуванні укусу вошей. Інкуб. Період 7-8днів. Потрапляють у клітни лімфоїдно-макрофагальної с-ми→розможуються→кров→інтоксикація. Імунітет: гуморальний, нетривалий. Діаг-ка: Мікроскопічний. Досліджують кров, мазки фарбують за методом Романовського-Гімзи. Під час діагностики кліщових поворотних типів застосовують біопробу на морських свинках. Лік-ня: а/б широкого спектру дії.; Спец.про-ка – не застосовується .

61 Збудник сифілісу (Treponema pallidum) Морфологія і фізіологія. Трепонеми - тонкі спіралеподібні бактерії довжиною 10-15 мкм і шириною 0,1-0,2 мкм. Мають 8-14 рівномірних завитків, тришарову зовнішню мембрану. У середині цитоплазми розшаровані нуклеоїд, мезосоми, рибосоми, фібрили і базальні тіла. Розмножуються шляхом поперечного поділу. Можуть утворювати шароподібні цистоподібні форми, покриті міцною муциноподібною оболонкою, і L-форми. Погано фарбуються аніліновими барвниками, тому називаються блідими трепонемами, Гр(-). При забарвленні за Романовським-Гімзою набувають блідо-рожевого кольору. Спор не утворюють, джгутиків не мають, але активно рухливі. Для трепонем властиві поступальні, обертові, згинальні й хвилеподібні рухи. Дуже вибагливі до живильних середовищ (середов. із мозковою тканиною або на хоріоналантоїсній оболонці курячого зародка). Але всі культури, вирощені штучно в лабораторії, втрачають патогенні властивості, тому одержали назву культуральних трепонем. Патогенез. Інкуб. період-20-30 днів. На місці проникнення трепонем виникає первинна сифілома - невелика безболісна виразка з твердим дном. Регіональні лімфатичні вузли збільш. і стають твердими. Цей первинний сифіліс триває близько 6 тижнів. Вторинний сифіліс х-ся висипом на шкірі, слизових оболонках, р-тком уражень внутрішніх органів, кісток і триває 2-3 роки. Третинний сифіліс - утворенням у паренхіматозних органах щільних інфільтратів, папул, горбків, гум, які схильні до розпаду. Цей період триває 9-10 років, після чого може виникнути ураження головного, спинного мозку і серцево-судинної системи. Імунітет. Вроджений імунітет-відсутній. Майже всі випадки зараж. призводять до р-тку захв.. Після перенесеної хв. виникає інф., нестерильний шанкерний імунітет. Повторне зараж. може знову спричинити р-ток хв.

Лаб. д-ка бактеріоскопічний і серологічний (грунтується на постановці RW.). При первинному і вторинному сифілісі матеріалом євиділення з виразок, папул, ерозій або пунктат лімфатичних вузлів. Поверхню виразки очищають від нальоту стерильним ватним тампоном, змоченим в ізотонічному р-ні хлориду Na, потім її подразнюють, легко поскрібуючи скальпелем або гострою ложечкою. Рідину відсмоктують пастерівською піпеткою і досліджують у темному полі зору, де чітко видно яскраво освітлені спірохети і характерний рух. Для забарвлення трепонем краплю рідини наносять на предметне скло, виготовляють мазок (як мазок крові), висушують, фіксують метиловим спиртом і декілька годин забарвлюють за Романовським-Гімзою. Бліда спірохета стає блідо-рожевою, а сапрофітні спірохети - голубими. Можна фарбувати трепонеми і за методом сріблення.

Профіл. й лік.. Pання діагностика, своєчасне лік. хворих і санітарно-освітня робота. Лік. сифілісу використовують АБ (пеніцилін, еритроміцин, тетрациклін тощо) і препарати вісмуту (бійохінол, бісмоверол, пентабісмол).

62. Гриби – еукаріотичні ор-ми. Морфологічними елементами багатоклітинних грибів є ниткоподібні гіфи, що утворюють субстратний і репродуктивний міцелій, та спеціальні органи розмноження – аски, спорангії, базидії. Гриби розмножуються статевими або безстатевими спорами. Одноклітинні гриби - поділом, брункуванням, спорами. У патології людини значення мають мікроскопічні гриби – аскоміцети і незавершені гриби. Гриби спричиняють мікотоксикози (Харчові продукти→ дія токсинів), поверхневі мікози, глибокі мікози. Гриби застосовують у біотехнологічних процесах для набуття корисних властивостей субстратом (хлібо-булочні вироби) або використання метаболітів (виноробство). Крім процесу бродіння використовують промислові штами мікроорганізмів з потрібними виробничими хар-ми. Їх одержують шляхом селекції або за допомогою генетичних методів. Застосовують також в енергетиці, харчовій промисловості, сіл/господ. і у фармації.

63. Гриби роду Кандіда уражають шкіру, ротову порожнину, сечові і статеві ор-ни. До глибоких мікозів належать криптококоз (збудник Cryptococcus neoformas), бластомікоз (Blastomyces dermatitidis), кокцідіомікоз (Coccidioides imitis), гістоплазмоз (Histoplasma capsulatum). Для діагностики мікозу застосовують мікроскопічний метод (виявляють закруглені або овальні брунькаті клітини розміром 6-10 мкн), виділення культур грибів шляхом посіву на спец.середовища Сабуро, солодковий агар, алергопроби. Лік.: застосовують спеціальні АБ полієни (ністатин, леворин, амфотерицин В), а також хіміопрепарати групи імідазолу (флуканазол, кетоконазол).

64. Найпростіші – еукаріотичні мікроорганізми, що належать до царства тварин Animalia, підцарство Protozoa. Патогенні найпростіші належать до трьох типів – Sarcomastigophora, Apicompleha, Ciliphora. Кожний тип містить кілька класів.

Клас саркодові: патогенний представник збудник амебіазу. Д-ка: мікроскопічний метод – дослідження нативних мазків, у яких виявляють рухомі форми амеб. Досліджують також мазки, оброблені р-ном Люголя. Від сапрофітних амеб відрізняють за наявністю еритроцитів. Лік-ня: Метронідазол, орнідазол, пароміцин, тетрациклін. Клас споровики: збудник малярії – малярійні плазмодії, строгі внутрішньоклітинні паразити. Д-ка: мікроскопічний – для дослідження беруть кров, найдоцільніше на піку температури. Досліджують мазки, пофарбовані за методом Романовського-Гімзи. Застосовують методику «товстої краплі», коли на предметне скло наносять кілька крапель крові без фіксації, інколи руйнують еритроцити в мазку дистильованою водою. Додатковий метод – імунолюмінестенція. Лік-ня: хінін, хлорохінін, антагоністи фолієвой к-ти, сульфаніламіди. Проф-ка: специфічна не розроблена, для груп ризику – прийом хіміотерапевтів. Збудник токсоплазмозу – внутрішньоклітинний паразит за формою нагадує дольку апельсина, ядро забарвлюється у червоний колір, цитоплазма у блакитний. Д-ка: мікроскопічний метод – збудника виявляють у спинномозковій рідині, біоптатах, патологоанатомічному матеріалі. Препарати або гістологічні зрізи фарбують за Романовським-Гімзою. Імунолюмінісцентний метод, серологічна діагностика – виявлення АТ у РЗК або ІФА, діагностичне значення має в-ня АТ класу IgM. Збудника можна виділити способом зараження курячих ембріонів або білих мишей. Л-ня: сульфаніламідні п-ти, і піриметамін, а/б кларитроміцин з групи макролітів.

65. Р-ок вірусології: початок вірусологічної науки датується відкриттям у 1892р. Д.Й. Івановським віруси тютюнової мозаїки; 1903р – перша у світі докторська дисертація з вірусології. Віруси – не мають клітинної будови, містять тільки один тип нуклеїнової к-ти (ДНК або РНК). У них відсутні власні ферментні системи синтезу білка, вони є абсолютними паразитами клітин. Вони поділяються на прості (ентеровіруси, гепатит А, аденовіруси) і складні(грип, вірус кору, ВІЛ). Прості складаються з однієї молекули нуклеїнової к-ти та білкової оболонки – капсиду, у складних вірусів нуклеокапсид вкритий суперкапсидною оболонкою, мають ліпіди. Типи симетрії вірусів: сферична, короткі, довгі палички, у вигляді гачка для риболовлі, круглі. Морфологічна одиниця вірусів віріон, що містить нуклеїнову к-ту і капсидну оболонку, яка складається з капсомерів. Віріони скл. з входять структурні білки, деякі мають властивості ферментів. В інфікованих к-нах вірус індукує синтез не структурних білків – ферментів. Ферменти вірусів беруть участь у процесах адсорбції вірусу на клітинах, проникнення в клітину, синтезу вірусних компонентів. Вірусні ДНК- двоспіральні. Структура ДНК - кільцева або лінійна. Вірусні РНК – одно спіральні (двоспіральна у реовірусів). Структура РНК – лінійна або кільцева, геном різних вірусів може містити один або більше фрагментів. За полярністю виділяють плюс-РНК, які є інфекційними та інформаційними. РНК мінус-типу – неінфекційні та неінформаційні.

Віруси культивуються лише в живих клітинах. Для култ-ня використовують лаб.тварин, курячі ембріони, первинні і перещеплювальні культури тварин. Віруси ви-ють за їхньою дією: на тваринах – за розвитком специфічних уражень, в ембріонах курей – за змінами ембріона та його оболонок, на основі феномену гемаглютинації. У культурах клітин віруси спричиняють дегенеративні зміни, які називають цитопатогенною дією. Ідентифікацію вірусів здійснюють за біологічними властивостями і за допомогою сер-них р-цій. В основі сер-ної ідентифікації лежить феномен нейтралізації вірусів АТ діагностичних сироваток, унаслідок чого не проявляється специфічна дія вірусів.

66. Класифікація вірусів: 1. За типом нуклеїнових кислот: ДНК-геномні, РНК-геномні; 2. За морфологією: складні (нуклеокапсид вкритий суперкапсидною оболонкою); 3. За особливістю репродукції. 4. За антигенною властивістю.

Основні властивості вірусів проявляються при взаємодії їх з клітиною. Стадії взаємодії: адсорбція вірусу на клітині, проникнення в клітину, звільнення вірусного геному, синтез компонентів вірусу (транскрипції, трансляції, реплікації), утворення нових віріонів і їх вихід з клітини. При інтегративній взаємодії вірусний геном включається у геном клітини. Інтеграція геному онкогенних вірусів веде до злоякісної трансформації клітини. Пріон - особливі білкові молекули, продукти змінених генів деяких клітин. Ці білки нагромаджуються в клітинах нервової системи що призводить до їх загибелі. У людини пріони спричиняють «повільні» інфекції ЦНС, що закінчуються смертю.

67. Методи культивування вірусів. Віруси культивують тільки на живих клітинах. Виявлення вірусів в організмі чутливих тварин. Тварин заражають парантерально, п/ш, в очеревину, в/м або в мозок. За кілька днів розвивається характерна клінічна картина вірусної хвороби (нежить, висипання на шкірі, параліч, тварина гине). При патологоанатомічному і патогістологічному дослідженнях виявляють ураження легень, печінки, мозку. Під мікроскопом виявляють внутрішньоклітинні включення-специфічні структури, що забарвлюються в інший колір ніж ядро і цитоплазма. Включення – це нагромадження вірусного матеріалу. ІФА і імунолюмінісцентним – виявлення в інфікованих клітинах вірусних АГ за допомогою мічетних АТ. Для точної ідентиф. застосовують противовірусні сироватки (р-ція біологічної нейтралізації). Для цього до стандартних сироваток + виділений вірус+ витр-ня в термостаті знову заражають тварин. Якщо вірус нейтралізували АТ відповідної сироватки тварина залишається живою. Культивування вірусів на курячих ембріонах. Віруси,які розмножуються в курячому ембріоні (7-10день) мають гемаглютинаційні властивості-здатні склеювати еритроцити в результаті взаємодії вірусних білків гемаглютинінів з мембранами еритроцитів (р-ція вірусної гемаглютинаці РГА). Вірус виявляють з 48-72 год. після інкубації. Для дослідження беруть алантоїсну рідину, тканини оболонок і ембріона. Цей матеріал двократно розводять ізотонічним роз-ном + 1% суспензію відповідних еритроцитів. Аглютинація настає за 30-40хв., еритроцити осідають на дно і стінки виїмки у вигляді осаду з розмитими хвилястими краями. Для ідентифікації вірусу застосовують противірусні сироватки, її двократно розводять ізотонічим розчином до кожного розведення додають певну дозу виділеного вірусу, а після інкубації еритроцити,якщо виділений вірус за антигенними властивостями відповідає стандартній сироватці то АТ зв’язуються з ним і гемаглютинація не настає. Культивування вірусів в культурі клітин – Основою середовищ для клітин є сольові буферні роз-ни з глюкозою, вони підтримують клітини у життєздатному стані, але забезпечити роз-ня клітин не можуть. Середовища росту містять гідролізати білків крові та альбуміну молока. Середовища для клітин містять індикатор фенолрот і мають малиновий колі. Під час культивування клітин рН середовищ змінюється в кислу сторону і вони жовтіють. Гемадсорбція застосовується коли цитоплазматична дія (ЦПД) вірусів недосить чітке. Вона полягає в тому, що еритроцити набувають здатності адсорбуватись на поверхні культур клітини, які зазнали модифікації внаслідок появи в оболонці глікопротеїнів вірусів. Компонентами р-ції є віруси здатні до гемадсорбції, культура клітин, в якій вони розвиваються противірусна сироватка з розведенням 1:10 і біл, 0,4-1,0% завись еритроцитів півня, гвінейської свинки або людини, тричі відмита фіз.р-ном. Специфічні сир-ки які використовують у досліді, попередньо обробляють ферментами, які руйнують рецептори, піддають температурному впливу, щоб звільнити від неспецифічних інгібіторів гемаглютинації Цитопатична дія- віруси розмножуються в клітинах змінюють свою форму, генерують і гинуть, моношар руйнується (ЦПД). При швидкому розвитку ЦПД реакція рН середовища не змінюється ця ознака вказує на наявність вірусу в клітинах.

68. Серологічні р-ції які використовують у вірусології. Серологічна д-ка – це виявлення специфічних, противірусних антитіл у сироватці крові. Р-ція гальмування гемаглютинації – базується на здатності блокувати гемаглютинуючі властивості вірусів за допомогою специфічних АТ. У результаті цього спостерігається затримка аглютинації еритроцитів. Р-цію ставлять у пробірках або спеціальних полістерилових планшетах з луночками. У досліді використовують робочу дозу АГ, яка = від 4 до 8 гемаглютинуючих одиниць. Позитивною ре-цією вважають утворення червоного зернистого з нерівними краями осаду, який дифузно розташовується на дні пробірки. Негативний результат – наявність компактного осаду у вигляді «ґудзика» на дні пробірки або лунки, який може стікати при її нахилені. При частковій аглютинації утв. осад у вигляді кільця. Р-ція зв’язування комплементу - ґрунтується на взаємодії комплементу із специфічним комплексом АГ-АТ. Внаслідок цього не відбувається гемоліз сенсибілізованих еритроцитів. Для цієї реакції є вірусовмісний матеріал (спец.імунна сироватка, гемолітична сироватка, еритроцити барана та електроліт). В окремих пробірках змішують вірусовмісний матеріал, специфічні імунну сироватку і комплемент у робочій дозі. Після інкубування до неї додають попередньо сенсибілізовані гемолітичною сироваткою еритроцити барана. Після підтримування дослідних пробірок при відповідній t проводять облік результатів. Залежно від ступеня вираження гемолізу р-цію оцінюють за 4+ сис-мою: від «++++»- різко позитивна реакція (прозора рідина і осад еритроцитів), до «-» - негативна реакція (відсутність осаду еритроцитів, повний гемоліз). Р-ція вірусонейтралізації – ґрунтується на тому що специфічні АТ зв’язуються з антигенними детермінантами вірусних білків і перешкоджають адсорбції вірусу на чутливій до нього клітині-хазяїні. В результаті вірус втрачає здатність до репродукції, що підтверджується його неспроможністю ушкоджувати клітини в сим-мі in vitri та викликати з-ня у сприятливих тварин. Використовують культури клітин, курячі ембріони та лаб. тварин.

69. Сучасні методи ви-ня вірусів та їх компонентів: Імунофлюоресцентний процес при якому спец.барвник (флуоресцеїн ізоціоціанат іродамін) випромінює видиме світло під впливом УФ опромінення чи синього світла. Полягає в тому що при зв’язуванні відомих мічених АТ із досліджуваним АГ під час дослідження у флуорецентрому мікроскопі утворення комплексу АГ –АТ виявляється за світінням об’єктів, покритих молекулами міченого реагенту. До таких об’єктів належать мікробні клітини, вірус-інфіковані і нормальні клітини людини. Радіоімунний аналіз – використовують АГ або АТ, мічених радіоактивними ізотопами (¹²⁵І, ³Н, ⁵¹Cr). Результати РІА визначають за рівнем радіоактивності. Їх обчислюють за допомогою β, або гама-лічильників радіоактивності. Імуноферментний – полягає в тому що після специфічного зв’язування мічених ферментом АТ із досліджуваним АГ утворюється комплекс АГ-АТ, який виявляється за допомогою ферментативного перетворення незабарвленого субстрату на забарвлений продукт. Елетронна мікроскопія – використовується для ви-ня будови мікроор-мів на субклітинному і молекулярному рівні, а також для дослідження структури вірусів. Досліджуваний об’єкт спочатку зафіксовують → наносять на целюлозну плівку, вміщену на сіточку-підкладку. При напилені на поверхні препарату під певним кутом у вакуумі наносять тонким шаром важкі метали хром, золото. Розпорошені частинки металу осідають на заглиблених ділянках бактерій або вірусів. При д-ні таких пр-тів деталі їх структури проявляються рельєфно, контрастно (позитивне контрастування). Негативне контр-ня – нанесення на препарат р-нів з атомами важ. метл (фосфорно-вольфрамової кислоти). Осідаючи навколо білкових частинок досліджуваного об’єкта і заповнюючи всі проміжки між ними атоми важких металів забарвлюють фон на якому виступають найменші деталі мікроорганізмів.

70 Основные методы культивирования вирусов. Клеточные культуры, их типы, способы выявления вирусов в клеточных культурах.

Клсф-ся на: 1) Первинно трипсинізовані. Их получают из эмбриональной тк ч-ка, обезьян. Тк помещают в спец пит среду, освобождают от разл ненужных эл-тов, измельчают, а затем заливают р-ром трипсина в сосуде. Помещают на магнитную мешалку, сосуд встряхивается, а трипсин разрушает межклеточные связи  клетки разъединяются. Затем проводят центрифугирование: живые клетки оседают, а мёртвые – всплывают. Надосадочную жидкость с мёртвыми клетками сливают, осадок заливают пит средой, взбалтывают и получают взвесь, а затем подсчитывают кол-во клеток в камере Горяева. Взвеси помещают в разл ёмкости и добавляют спец ростковую среду, прчём на 1 мл пит среды должо быть  2 млн клеток. Они крепятся к поверхности стекла, омываются средой и начинают размножаться, покрывая пов сосуда МОНОСЛОЕМ. Затем ростковую среду сливают и добавляют поддерживающую ( клетки не погибают, но и не размножаются) и ВИРУСЫ и культивируют 3-4 суток. По св составу поддерживающие среды должны приближаться к тк жидкости макроорганизма. В их основе лежит солевой р-р Хэнкса, содержащий в необх конц мин соли. К нему добавляют АК, витамины, пуриновые и пиримидиновые азотистые основания, углеводы и индикатор (метиловый красный). При рН=7 цв КРАСНЫЙ (клетки неживые), при сдвиге в кислую сторону – ЖЕЛТЕЕТ (если клетки живые, то выделяются кислые продукты их жизнедеятельности). При накоплении большого кол-вапродуктов обмена, нужно менять среду.

Если к поддерживающей среде добавить СЫВОРОТКУ КРОВИ, в к/й содержится спец белок ПЕТУИН, стимулирующий размножение (чаще всего исп сыв эмбрионов КРС), то получают ростковую среду.Первично трипсинизированные культуры используются ТОЛЬКО 1 РАЗ.2) Перещеплювальні клітини – х-ний необмежений ріст і розмноження, їх одержують із злоякісних пухлин або з нормальних людських чи тваринних тк-н, що мають змінений каріотип.3) Диплоїдні клітини – Представляють собою культури клітин одного типу, мають диплоїдний набір хромосом і здатні витримувати при цьому до 100 пересівів в умовах лабораторії. Є зручною моделю для отримання вакциних препаратів вірусів.

Вирусы в клеточной культуре выявляют по их цитопатическому действию:

1) по образованию ими на среде сплошного (газонного) роста бесклеточных "бляшек"

2) по вакуолизации клеток культуры

3) появлению клеточных включений

Также используются электронная микроскопия и серологические реакции.

71. Взаємодія вірусів з клітинами

1.Адсорбція вірусу на клітині в результатів взаємодії білків віріону і особливих рецепторів клітин.2.Проникнення вірусу в клітину відбувається шляхом захоплення віріону клітиною (піноцитоз) 3.Депротеїнізація віріону – звільнення вірусного геному від білкових оболонок (роздяганн) – здійснюється під час злиття оболонки вірусу з мембранами клітини і під час дії клітинних ферментів4.Синтез вірусних компонентів (екліпсифаза,фаза затемнення), характерна тільки для вірусів, здійснюються процеси транскрипції – синтезу вірусних матричних молекул m РНК для ДНК-вмісних вірусів відбувається синтез вірусних білків на рибосомах клітини (трансляція). Процеси транскрипції і редуплікації відбуваються в ядрі або цитоплазмі клітин, а трансляція – у цитоплазмі.5.Утворення нових вірусних часточок. У простих вірусів віріони формуються шляхом самозбирання. Складних вірусів також при само збиранні, а суперкапсидна оболонка – з участю мембран клітини.6.Вихід вірусу з клітини. Може відбуватися одномоментно (клітина руйнується) або поступово.

Відомо інший тип взаємодії вірусу з клітиною – інтегративний. Після депротеїнізації геном вірусу інтергується в геном клітини і існує в такій стадії тривалий час. Властивості клітини при цьому можуть змінюватися (утворення ракових клітин – вірусний канцорегенез).

72. ИНТЕРФЕРОНЫ – неспецифически защищают клетки макроорганизма от ВИРУСНОЙ инфекции (разные вирусы). В то же время обладает видовой специфичностью – интерферон человека, активен только в организме человека. Синтез интерферона м.б. индуцирован не только вирусными, но и бактериальными, продуктами их жизнедеятельности и некоторыми синтетическими полимерами – РНК-геномные вирусы, двунитчатые РНК, различные полианионы, бактериальные ЛПС и др. Т/же оказывает ПРОТИВООПУХОЛЕВОЕ, ИММУНОМОДУЛИРУЮЩЕЕ и РАДИОПРОТЕКТИВНОЕ действие. В зависимости от происхождения, по первичной структуре и функциям их ПОДРАЗДЕЛЯЮТ на 3 класса: Лейкоцитарный α–интерферон получают в культурах лейкоцитов крови доноров, используя в качестве интерфероногенов вирусы, не опасные для людей (вирусы осповакцины и др.). Он проявляет выраженное противовирусное, а также противоопухолевое действие. Фибробластный β-интерферон получают в полуперевиваемых культурах диплоидных клеток человека, в основном –противоопухолевая активность. Иммунный γ-интерферон получают в перевиваемых культурах лимфобластоидных клеток под действием митогенов бактериального или растительного происхождения. Отличается менее выраженным антивирусным эффектом, но сильное иммуномодулирующее действие. Механизм противовирусного действия интерферона: Интерферон выходит из клетки и связывается со специфическими рецепторами тех же или соседних клеток. Рецепторы подают сигнал для синтеза ферментов – протеинкиназы и эндонуклеазы. Ферменты активируются вирусными репликативными комплексами. При этом эндонуклеаза расщепляет вирусную иРНК, а протеинкиназа блокирует трансляцию вирусных белков  угнетение репродукции вирусов.Интерферон не спасает уже пораженную клетку, но предохраняет соседние клетки от инфицирования. Эти же механизмы лежат в основе противоопухолевого и иммуномодулирующего эффектов – способность угнетать синтез Ат и реакции ГЗТ и в то же время активировать фагоцитирующие клетки и ЕКК.

73.вірусні вакцини. Класиф., одержан. Вакцини – препарат, що складається з ослаблених, вбитих збудників хвороб чи продуктів їхньої життєдіяльності.

Це специфічні антигенні препарати, виготовлені з мікроорганізмів чи продуктів їх життєдіяльності, на введення яких організм формує імунітет до відповідної інфекційної хвороби. Їх використовують для активної імунізації людей, тварин та птахів із метою профілактики або лікування інфекційних захворювань.

До складу більшості вакцин входить: активний компонент; розчинник (сольовий розчин, H2O); стабілізатори, антибіотики;допоміжні речовини (солі Al, тіомерсал, формальдегід, дріжджові гриби).За природою активного компоненту вакцини бувають: вакцини, що містять цільні вбиті мікроорганізми (коклюш, холера), активні вірусні — поліомієліт, грип; анатоксини (дифтерія правець, стафілокок); вакцини з живих атенуйованих вірусів (кір, грип, поліомієліт); вакцини з перехресно-реагуючих живих організмів, імунологічно пов'язаних з збудником; хімічно синтезовані субодиниці чи отримані за допомогою генної інженерії (гепатит В, грип, ВІЛ-інфекція); адсорбовані вакцини (АКДС). Живі вакцини містять ослаблений живий мікроорганізм. Можуть бути отримані шляхом селекції (БЦЖ, грипозна). Вони здатні розмножуватися в організмі і викликати вакцинальний процес, формуючи несприйнятливість. Живі вакцини одержують шляхом штучного атенуйовання (ослаблення штаму) (BCG — 200–300 пасажів на жовчному бульйоні, ЖВС — пасаж на тканині нирок зелених мавп) або відбираючи природні авірулентні штами (дивергентна вакцина)Інактивовані вакцини одержують шляхом впливу на мікроорганізми хімічним шляхом чи нагріванням. Вони часто не вимагають збереження на холоді, що зручно в практичному використанні. Однак вони стимулюють більш слабку імунну відповідь і вимагають застосування декількох доз (бустерні імунізації).Вони містять або убитий цілий мікроорганізм (наприклад цільно кліткова вакцина проти коклюшу, інактивована вакцина проти сказу, вакцина проти вірусного гепатиту А), або компоненти клітинної стінки чи інших частин збудника, як, наприклад, в ацеллюлярній вакцині проти коклюшу, кон'югованій вакцині проти гемофилусной чи інфекції у вакцині проти менінгококковій інфекції. Їх убивають фізичними (температура, радіація, ультрафіолетове світло) чи хімічними (спирт, формальдегід) методами. Такі вакцини реактогени, застосовуються мало (коклюшна, проти гепатиту А).Хімічні вакцини містять компоненти клітинної стінки чи інших частин збудника

Біосинтетичні вакцини — це вакцини, отримані методами генної інженерії які є штучно створеними антигенними детермінантами мікроорганізмів. 

Векторні (рекомбінантні) вакцини — вакцини, отримані методами генної інженерії. Суть методу: гени вірулентного мікроорганізму, що відповідальний за синтез протективних антигенів, вбудовують у геном непатогенного мікроорганізму, що при культивуванні продукує і накопичує відповідний антиген. Виробництво вакцин:Традиційні методи виробництва вакцин засновані на застосуванні ослаблених або вбитих збудників. В даний час багато нові вакцини (наприклад, для профілактики грипу, гепатиту В) отримують методами генної інженерії. Противірусні вакцини отримують, вносячи в мікробну клітину гени

74. бактеріофаги. Будова. Класифікація...БАКТЕРІОФАГИ — віруси, адаптовані до паразитування на бактеріях, які спричиняють їх розчинення (бактеріо­ліз). Буова: розширеної головки, що містить ДНК, оболонки з порожнім стрижнем всередині, який нагадує розтягнуту пружину, та хвостових ниток. Крім того фаги можуть мати простішу будову — ниткоподібні, а також у вигляді кристалів ікосаедричної та октаедричної форми.

Розвиток вірулентних фагів проходить у кілька етапів.

Адсорбція. Фаги можуть розвиватись тільки на видоспецифічній бактерії. Специфічність хазяїна та фага обумовлюється специфічністю адсорбції, яка в свою чергу залежить від рецепторів, які присутні у клітинній стінці хазяїна. За ступенем специфічності виділяють поліфагів — здатні уражати кілька видів бактерій одного роду, монофагів — уражають бактерій одного виду, типові фаги — уражають тільки певний штам (тип) бактерій одного виду. Рецептори можуть знаходитись у ліпопротеїновому або у ліпополісахаридному шарі. Ін'єкція (введення нуклеїнової кислоти фага у клітину). При цьому у фага Т2 базальна пластинка прикріплюється до клітини, чохол відростка скорочується, а порожній стержень проколює клітинну стінку, через нього геном віруса потрапляє до клітини. Порожня білкова оболонка залишається назовні. Латентний період. Під час нього зупиняється синтез ДНК, РНК та білків клітини-хазяїна. Синтез молекул фага. Починається синтез фагової ДНК зі зруйнованої ДНК хазяїна, а також синтез білків віруса. Дозрівання Т-фагів — складний багатоступеневий процес, при якому спочатку утворюються капсиди, порожнина яких заповнена білками. Після розчинення цих білків порожнина заповнюється ДНК до певної щільності, капсиди закупорюються. Потім добудовуються компоненти відростка. Вихід фагів. Під впливом ферменту лізоциму, синтезованому під контролем ДНК фагів, клітинна стінка бактерії руйнується, фаги виходять назовні та інфікують інші клітини-хазяїна.

Лізогенні фаги (помірними)Деякі фаги уражають клітини-хазяїна але не розмножуються у них автономно та не спричиняють лізису (руйнування) клітин до певного моменту. Застосування у медицині

Властивість бактеріофагів руйнувати бактерії використовується для попередження і лікування бактеріальних захворювань. Через 10-15 хвилин після введення бактеріофагів в організм збудника чуми, черевного тифу, дизентерії, сальмонельозу вони знешкоджуються. Але в цього методу є серйозна вада: імунна система людини сприймає фагів як інфекцію та знешкоджує їх раніше, ніж вони уразять хвороботворних бактерій. Крім того бактерії більш мінливі (у плані захисту від фагів) ніж бактеріофаги, тому бактеріальні клітини швидко стають нечутливими до фагів.

У молекулярній біології бактеріофаги є дуже зручним об'єктом для вивчення механізмів функціонування білків та нуклеїнових кислот у клітині

75. Ортоміксовіруси – родина РНК-вмісних вірусів. До родини ортоміксовірусів належать віруси грипу людини віруси грипу А, В, С, тварин та птахів.

 А, був виділений в 1933 р. Е.Смітом, К.Ендрюсом і Лейдлоу. Вірус грипу типу А, що вражає людину, має три різновиди, які позначаються H1N1, H2N2 і H3N2. Перший і третій різновиди дуже поширені у сьогоденні, а дру­гий був дуже розповсюджений з 1957 по 1968 р.

Лабор. діагностика проводиться з метою виділення вірусів шляхом зараж. змивом із носоглотки курячих ембріонів або клітинних

76.ПАРАМИКСОВИРУСИ. Семейство парамиксовирусов (лат. para - около, туха - слизь) включает три патогенных для человека рода: Paramyxavirus, Morbillivirus, Pneumovirus. К первому относятся вирусы парагриппа и эпидемического паротита, ко второму - вирус кори и подострого склерозирующего панэнцефалитаВирус кори относится к РНК-содержащим вирусам рода Morbillivirus (лат. название болезни —morbilli),семейства Paramyxoviridae. Вызывает корь — острую инфекционную болезнь, характер. лихорадкой, катаральным воспалением слизистых оболочек верхних дыхательных путей и глаз, а также пятнисто-папулезной сыпью на коже. Основной путь инфицирования воздушно-капельный, реже — контактный. Патогенез: проникновение через слизистую оболочку верхних дыхательных путей и далее с ком крови (первичная виремия) вирус попадает в етикулоэндотелиальную систему (лимфатические узлы) и поражает все виды белых кровяных клеток. С 3-го дня инкубационного периода в лимфоузлах, индалинах, селезенке можно обнаружить типичные гигантские многоядерные клетки Warthin-Finkeldey с включениями в цитоплазме. После размножения в лимфатических узлах вирус снова попадает в кровь, развивается повторная (вторичная) вирусемия, с которой связано начало клинических проявлений болезни. Вирус кори подавляет деятельность иммунной системы (возможно непосредственное поражение Т-лимфоцитов), происходит снижение иммунитета и как следствие развитие тяжелых вторичных, бактериальных осложнений с преимущественной локализацией процессов в органах дыхания. Вирус возможно вызывает и временныйгиповитаминоз витамина А.

Микроскопическая картина: слизистая дыхательных путей — отек, полнокровие сосудов, очаги некроза, участки метаплазии эпителия, очаговая лимфогистиоцитарная инфильтрация в подслизистом слое. Ретикулоэндотелиальная система — клетки Warthin-Finkeldey. Кожа — изменения в сосочковом слое дермы в виде отека, полнокровия сосудов, кровоизлияний с периваскулярной лимфогистиоцитарной инфильтрацией, фокусы некроза в эпидермисе.

Микробиологическая диагностика. Исследуют смыв с носоглотки, соскобы с элементов сыпи, кровь, мочу. Вирус кори можно обнаружить в патологическом материале и в зараженных культурах клеток с помощью РИФ, РТГА и реакции нейтрализации. Характерно наличие многоядерных клеток и антигенов вируса в них. Для серологической диагностики применяют РСК, РТГА и реакцию нейтрализации. В ПЦР обнаруживают маркерные гены вируса. Специфическая профилактика. Детям первого года жизни подкожно вводят живую коревую вакцину из аттенуированных штаммов или ассоциированную вакцину (против кори, паротита, краснухи). В очагах кори ослабленным детям вводят нормальный иммуноглобулин человека (эффективен при введении не позднее 7-го дня инкубационного периода). Вирус эпидемического паротита относится к РНК-содержа- щим вирусам рода Rubulavirus семейства Paramyxoviridae. Вызывает эпидемический паротит («свинку») — острую детскую инфекцию, характеризующуюся поражением околоушных слюнных желез, реже — других органов. Заболевание чаще передается аэрозольным путем, иногда — через загрязненные слюной предметы.Структура. Вирус паротита имеет сферическую форму, (диаметр 150-200 нм). Внутри вируса расположен NP-белок, соединенный с геномом — однонитевой нефрагментированной линейной минус-РНК; снаружи — оболочка с шипами (HN- и F-гликопротеины). Вирус агглютинирует эритроциты кур, морских свинок и др. Проявляет нейраминидазную и симпластообразующую активность. Существует один серотип вируса.

 Вирус эпидемического паротита (свинки) попадает через слизистую оболочку верхних дыхательных путей и конъюнктиву. После проникновения в организм вирус размножается в клетках эпителия дыхательных путей и разносится с током крови по всем органам, из которых наиболее чувствительны к нему - слюнные, половые и поджелудочная железы, а также ЦНС.Фаза вирусемии не превышает пяти дней. Поражение ЦНС и других

77. Энтеровирусы. вирусы, обитающие преимущественно в кишечнике человека и выделяющиеся в окружающую среду с фекалиями. Энтеровирусы . РНК-содержа-щие вирусы, относятся к семейству Picornavirus роду Enterovirus. Пікорнавіруси — дрібні ві­руси діаметром близько 17—ЗО нм.  Капсид їх ікосаедральної форми.  Вони не мають зовнішньої оболонки,   не містять ліпідів і вуглеводів,   не інкорпорують у свої структури антигени клітин,   в яких вони культи­вуються,   стійкі до ефіру і дезоксихолату натрію Морфологія.  Вірус поліомієліту розміром ЗО нм має форму ікосаедра.  Він складається з білкового капсиду,   що містить 60 сферичних субодиниць (капсомерів).  У складі поліовірусів немає ліпідів,   внаслідок чого вони не чутливі до дії ефіру,   дезоксихолату натрію. Будова вірусів родини  Picornaviridae: Оболонка вірусу поліомієліту містить 4 білки (VI,   V2,   V3,   V4),   у трьох із них (VI,   V2,   V3) молекула білка має серцевину,   яка утво­рює р-шар. Вірус поліомієліту добуто в кристалічному вигляді.  Інфекційні властивості вірусу пов'язані з рибонуклеїновою кислотою. Культивування.  Поліовірус розмножується в культурі клітин ни­рок мавп,   ембріона людини,   клітин Неіа,   диплоїдних клітин людини та ін.  Вірус має "виражену цитопатогенну активність.  Цитопатична дія супроводиться деструкцією й утворенням зернистості в інфікованих клітинах.

Антигенна структура.  Є три серотипи поліовірусів,   які чітко різня­ться в РН.  У період епідемічних спалахів найчастіше виділяють тип І (65—95 %),   на типи IIі III припадає 5—35 %. Джерело інфекції — хворі на поліомієліт Потрапивши в організм людини,   поліовірус спочатку розмножує­ться в клітинах слизової оболонки носової частини глотки,   кишок і звідси з течією крові потрапляє у спинний мозок.  Поліовірусу власти­вий виражений нейтротропізм,   він спричиняє дегенеративно-запаль­ний процес у передніх рогах спинного мозку і сірій речовині підкір­кових  відділів  головного мозку. Імунітет постінфекційний,   дуже напружений і довічний. Лабораторна діагностика здійснюється виділенням та ідентифіка­цією вірусу,    застосуванням РЗК,    РН.

 Досліджуваним матеріалом (випорожнення,   змиви з носової ча­стини глотки),   суспендованим і обробленим антибіотиками для пригні­чення бактеріальної мікрофлори,   заражують культури клітин нирок мавп,   ембріона людини,   клітин НеLа,   тестикулярні культури та ін.  Репродукцію вірусу визначають за цитопатичною дією,   спостережува­ною в культурі тканини.  Ідентифікують поліовірус РН цитопатичної дії в культурі тканини за допомогою специфічних сироваток крові.Профілактика.  Специфічна профілактика поліомієліту здійснюється за допомогою вакцин Солка і Сейбіна.  Вакцина Солка — це інактивований формаліном поліовірус типів І,   II і III,   який вводять внутріш-ньом'язово.  Вона спричиняє вироблення гуморальних