Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекція 5. Період Кризи та революцій 1917-1923рр...doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
630.27 Кб
Скачать

1.2. Зречення Миколи II

Лютневі події стали несподіванкою для уряду й опозиційних партій. Микола II, який перебував у Ставці Верховного Головнокомандування в Могильові, пропонували сформувати уряд «народної довіри». Проте імпе­ратор розпорядився припинити роботу Думи, віддав наказ про відправлен­ня військ із фронту в Петроград для «стабілізації становища», але здій­снити це не вдалось - повсталі війська захоплювали залізничні станції, а командувачі фронтів визнавали необхідність зречення імператора від пре­столу, що, на їхню думку, було єдиним засобом порятунку Росії і династії.

«Навкруги зрада, боягузтво і обман», - записав Микола II у своєму що­деннику 2 березня 1917 р. У цей же день він підписав маніфест про зречен­ня. Микола II передавав престолонаслідування своєму братові, великому князю Михайлу Олександровичу, але 3 березня Михайло також відрікся від престолу. Сам імператор був арештований у Могильові 8 березня, а його родина поміщена під домашній арешт у царському палаці. Так закінчилося царювання останнього монарха Росії.

1.3. Формування Тимчасового уряду. Політика уряду

У ніч на 2 березня в результаті переговорів між виконкомом Петро­градської Ради і Тимчасовим комітетом Державної думи був сформований Тимчасовий уряд, головою якого став поміщик і земський діяч Г. Львов. Ключові посади в уряді обійняли кадети.

Програма Тимчасового уряду передбачала амністію за всіма «полі­тичними і релігійними справами»; свободу слова, преси, зборів і страйків; скасування всіх станових і національних обмежень.

Уряд обіцяв почати підготовку до скликання на основі загального, рівного, таємного і прямого голосування Установчих зборів, які повинні були встановити форму правління і прийняти конституцію країни.

Для організації тимчасового управління місцевими органами влади призначалися спеціальні представники Тимчасового уряду - комісари.

Були проголошені принципи «наступності влади» (збережений дер­жавний апарат) і «безперервності права».

Через кілька днів був виданий маніфест про відновлення автономії у Фінляндії, що, на думку уряду, повинно було заспокоїти окраїни.

У сфері зовнішньої політики Тимчасовий уряд підтвердив виконання зобов'язань Росії і готовність продовження війни «до переможного за­вершення». Тимчасовий уряд був визнаний США, Британією і Францією.

1.4. Росія в умовах двовладдя Двовладдя. За умов фактичного двовладдя, яке поділяли Ради і Тим­часовий уряд, у Росії створилися передумови для мирних демократич­них перетворень, переходу до побудови правової держави. Ради підтримували політику Тимчасового уряду настільки, наскільки вона сприяла Революції. Проте Тимчасовому уряду доводилося зважати на Ради як на реальну силу на місцях. Однак двовладдя не могло існувати тривалий час. Спочатку спільна діяльність Тимчасового уряду і Рад привела до прогресивних кардинальних змін у країні: була знищена абсолютна мо­нархія; проголошувалися громадянські свободи, політичні партії стали легальними; ліквідовувалися царська жандармерія, поліція й охранка, оновлювався старий судовий апарат; були заарештовані царські чиновни­ки і генерали, які протидіяли демократизації країни, надавалася амністія політичним в'язням; реорганізовувалася система місцевого управління.

Водночас не були вирішені основні проблеми, що стояли перед краї­ною: Росія продовжувала війну; залишалося невирішеним аграрне питання, на фабриках і заводах не був запроваджений 8-годинний робочий день; були скасовані лише деякі національні обмеження, уряд вороже ставився до спроб народів колишньої імперії домогтися незалежності.

Розстановка політичних сил у країні. Ліберальні партії після перемо­ги революції виступали за війну «до переможного завершення», прагнули відтягнути радикальні реформи до скликання Установчих зборів.

Есери і меншовики активно співробітничали з Тимчасовим урядом.

Більшовики виступали проти такого співробітництва. На них робили ставку правлячі кола Німеччини, які вважали, що з їх приходом до влади стане можливим укладання мирного договору з Росією. З іншого боку, вже відомі багатьом звязки більшовиків з кайзерівською Німеччиною відштовхували від них інші політичні сили