Організований терор

При тоталітарному режимі орга­нізований терор у життя суспільства проникає як спосіб примусових захо­дів для встановлення «ідеальних» по­рядків, проголошених владою.

Органи охорони громадського порядку і національної безпеки транс­формуються в знаряддя охорони ідеологічних устоїв. Вони часто проводять акції масового терору проти безневинних людей і мають надзвичайно широкі повноваження.

За допомогою репресивного апарату насаджується страх за особисту долю і долю членів родини, підозрілість і доноси, робиться все для того, щоб не виникало інакомислення й опозиції. За допомогою силових і ка­ральних органів держава контролює життя і поведінку населення.

Різновиди тоталітаризму. Фашизм

Можна виділити кілька різнови­дів тоталітаризму, відомих історії: фашизм, комуністичний тоталіта­ризм і націонал-соціалізм (нацизм).

Уперше фашистські організації виникли в Італії. У 1922 р. фашисти на чолі з Беніто Муссоліні прийшли до влади в цій країні. Для італій­ського фашизму було характерним прагнення до відродження вели­кої Римської імперії і встановлення контролю над усім Середземномор' ям.

і Спочатку фашисти зберігали окремі де­мократичні інститути (наприклад, парла­мент), однак поступово фашистські лідери повністю узурпували владу у своїх руках і покінчили з видимістю демократії.

Методами популізму, демагогії й еле­ментарної неправди італійські фашисти створили для свого руху масову соціальну базу.

Серед особливостей італійського фа­шизму варто виділити збереження монар­хії в країні при фактичній ізоляції монар­ха від реальної політичної влади, а також міцний союз з католицькою церквою, що зберігала свій вплив у країні і була покли­кана виправдовувати злочинні діяння фашистів.

Комуністичний тоталітаризм

Комуністична ідеологія та її основні пріоритети Виникнення комуністичної ідеології. Основоположником комуністич­ної ідеології був німецький філософ К. Маркс. Тому цю ідеологію нази­вають марксистською. К. Маркс теоретично обґрунтував модель суспіль­ства, вільного від приватної власності, експлуатації і всіх форм соціальної нерівності. Воно, на думку філософа, мало стати початком справжньої іс­торії людства. Комунізм, вважав Маркс, прийде на зміну колишнім «екс­плуататорським суспільствам» у результаті класової боротьби робітничо­го класу з буржуазією і здійснення соціалістичної революції

Свою теорію про соціалізм К. Маркс і Ф. Енгельс вважали науковою і, щоб підкреслити її відмінність від усіх попередніх теорій, паралельно вве­ли в ужиток ще й поняття «комунізм», що об'єднувало, на їхній погляд, дві сходинки розвитку суспільства - соціалістичну і комуністичну.

Марксизм став важливою віхою в розвитку суспільної думки. У той же час у ньому абсолютизується роль класової боротьби і насильства, заперечується можливість прогресивної еволюції суспільства, перебільшується історична роль пролетаріату.

Марксизм і соціал-демократичний рух. Марксизм став ідеологічною основою соціал-демократичного руху, що з початку XX ст. розділився на:

- революційну радикальну течію (В. Ленін та інші);

- реформістську течію (Е. Бернштейн та інші), яка піддавала кри­тиці багато теоретичних положень марксизму і відмовилася від його ба­гатьох положень (курсу на соціаліс­тичну революцію та інших).

Реформістська течія була ідеоло­гією соціал-демократії, яка стала на шлях еволюційного розвитку суспіль­ства і заперечення революційно-радикальних методів боротьби.

У свою чергу, В. Ленін прагнув пристосувати основні положення марк­сизму до російських умов. Він говорив про можливість перемоги соціаліз­му в одній, окремо взятій країні, маючи на увазі Росію, обґрунтував необ­хідність створення комуністичної партії, яка повинна була стати ключо­вим важелем для встановлення диктатури пролетаріату.

Ленінізм. В. Ленін визначив за кінцеву мету діяльності більшовицької партії здійснення світової соціалістичної революції і встановлення дик­татури пролетаріату у всесвітньому масштабі. Його прихильники і послі­довники настільки високо оцінили його внесок у теорію і практику марк­сизму, що до назви комуністичної ідеології - «марксизм» додали термін «ленінізм» (марксизм-ленінізм).

Марксизм як державна ідеологія. Після жовтневого перевороту в Росії марксизм став державною ідеологією, піддався догматизації та вульгари­зації і був поставлений на службу комуністичному тоталітарному режиму.

Державною ідеологією марксизм-ленінізм також став у тих країнах світу, котрі вибрали радянську модель розвитку. Криза комуністичної іде­ології наприкінці 80-х рр., її нездатність вирішувати проблеми розвитку країн призвели до того, що абсолютна більшість держав Східної Європи, Азії й Африки відмовилися від постулатів марксизму-ленінізму. Лише в деяких країнах у наш час ця ідеологія має державний статус (у КНР, В'єтнамі, КНДР, на Кубі), хоча в Китаї і В'єтнамі впроваджуються ринко­ві реформи, що завжди заперечували прихильники комунізму. А вірність комуністичним ідеалам на Кубі й у КНДР набуває найпотворніших форм.

Роль і місце людини в системі ідеології марксизму. Людина - головна дійова особа історії, а з погляду марксистів - є лише додатком того чи ін­шого класу, «матеріалом для політичної боротьби».

Людину майбутнього марксисти уявляли (і уявляють) як носія абсо­лютних чеснот, що відкидає матеріальний розрахунок і вигоду, що буде жити лише суспільними потребами й ідеалами.