Політичне життя в умовах тоталітарного режиму

Монополія однієї політичної партії на владу, однопартійність є харак­терною ознакою тоталітарного режиму (наприклад, НСДРП у Німеччині, РКП(б) - ВКП(б) - КПРС у Радянській Росії і СРСР і т.д.). Як правило, всі інші партії, крім правлячої, заборонені і переслідуються за законами.

На чолі такої партії стоїть загальнонаціональний лідер, що обіймає вищі посади й у державі. Мережа осередків цієї партії пронизує усі виробничо-організаційні структури суспільства, направляючи їхню ді­яльність і здійснюючи загальний контроль. Відбувається планомірне зро­щування партійного і державного апаратів. Найчастіше партійні органи домінують над державними чи повністю замінюють їх.

Особливості політичного життя. В міру становлення тоталітарного ре­жиму вся повнота виконавчої, законодавчої і су­дової влади фактично переходить до лідера полі­тичної партії, що стає диктатором у країні. Навколо його всіма доступними методами і засо­бами створюється культ особистості (наприклад, Муссоліні - в Італії, Гітлер - у Німеччині, Ста­лін - у СРСР, Мао Цзедун - у Китаї, Чаушеску -у Румунії, Кім Ір Сен і Кім Чен Ір- у Північній Кореї тощо).

Диктатор і його режим претендують на все­бічну підтримку суспільства. З цією метою проводяться помпезні з'їзди, мітинги, ходи й інші масові заходи, що покликані демонструва­ти підтримку народу.

Влада спонукає народ до пошуку внутріш­ніх та зовнішніх ворогів і боротьби проти них. Мілітаризація суспільної свідомості, готовність силою зброї відстоювати цінності режиму стають масовим явищем.

Влада вміло використовує демократичні про­цедури - вибори до парламенту і місцевих орга­нів влади (якщо вони продовжують функціону­вати). Вибори відбуваються формально, а їхні результати (якщо вони не влаштовують владу) грубо фальсифікуються чи ігноруються.

Громадяни фактично не мають політич­них прав і свобод. Закони захищають не особис­тість, а державу.

Церква підпорядковується державі і займа­ється ідеологічним обслуговуванням режиму.

При тоталітарному режимі відбувається від­чуження людини від політичної влади, вона стає «гвинтиком» у добре налаго­дженому механізмі.

Дітям змалку прищеплюють відданість і навіть любов до влади та вождя, а образи дітей використову­ються в пропаганді.

Примус і насильство стають головними методами політично­го життя, а обман, відсутність об'єктивної інформації, ізоля­ція від зовнішнього світу - засо­бами повсякденного життя при тоталітаризмі.

Економіка в умовах тоталітарного режиму

В умовах тоталітарного режиму економіка і виробництво перебувають під жорстким централізованим контролем і управлінням з боку держави. Ці цілеспрямовані дії забезпечують економічну могутність держави, дозволяють мобілізувати усі ресурси і зосереджувати пріоритети на створенні і розвитку військово-промислового комплексу, жертвуючи інтересами інших галузей економіки.

Націоналізація засобів виробництва і регулювання всіма галузями господарського життя дозволяють тоталітарному режиму маневрувати трудовими ресурсами країни. Це уможливлює реалізацію масштабних економічних проектів (індустріалізація в СРСР, масове будівництво но­вих шосейних шляхів у Німеччині і т.д.). Ідеологічний апарат прищеплює громадянам почуття гордості за «гігантські звершення» в країні.

Примусовими заходами досягається висока дисципліна праці, пору­шення якої розглядається як тяжкий злочин. Штучно формується нечис­ленний прошарок передових робітників (для них створюються особливі, найсприятливіші умови праці), на яких повинні рівнятися всі інші.

З постановкою перед державою і суспільством нових масштабних за­вдань посилюється економічна експлуатація, що виражається насампе­ред у постійній недоплаті праці трудівників.

Однією з головних особливостей економічного життя при тоталітар­ному режимі є відчуження виробника від власності, що в остаточному результаті і веде цей режим до нерозв'язної кризи, тому що економічна активність громадян, продуктивність їхньої праці рано чи пізно падає.

Для економічного життя тоталітарної держави характерна відірва­ність від світового господарства, ігнорування багатого міжнародного досвіду економічного розвитку і науково-технічного прогресу.

Історичний досвід демонструє, що тільки економічна зацікавленість у результатах своєї праці, володіння власністю, створення в суспільстві умов для економічної активності сприяють постійному, а не тимчасово­му зростанню могутності держави і задоволенню потреб громадян.