Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекція 5. Період Кризи та революцій 1917-1923рр...doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
630.27 Кб
Скачать

I. Для перевірки знань

1. Яким був економічний стан Італії після закінчення Першої світової війни?

2. Хто був лідером фашистського руху в Італії?

3. Які події відбулися наприкінці жовтня 1922 р.?

4. За яких умов було утворено Ватикан?

II. Для систематизації навчального матеріалу

1. У чому полягала суть Латеранських угод?

2. Як відбувалася фашизація Італії після приходу до влади Муссоліні?

3. Чому великі підприємці і фінансисти зробили ставку на Б. Муссоліні? Які події передували приходу Б. Муссоліні до влади?

4. Визначте соціальну базу фашизму в Італії. Чому багатьох італійців прива­блювала фашистська ідеологія?

5. Проаналізуйте відносини італійських фашистів та церкви.

III. Для обговорення в групі

1. Італія стала батьківщиною фашизму. Як Ви вважаєте, чому?

2. Що на практиці означали слова Муссоліні «Все в державі, все для держави, і нічого поза державою»? Чи можлива реалізація цього девізу в наші дні?

3. Як Ви вважаєте, чи зміг фашистський режим у 1920-30-ті рр. вирішити усі соціально-економічні та суспільно-політичні проблеми країни?

IV. Творчі завдання

1. Один з головних ідеологів італійського фашизму Дж. Джентіле писав у 1936 р.: «Фашизм покликаний оздоровити хвору Європу, зіпсовану демокра­тією, і повести її на боротьбу з азіатським більшовизмом».

Що Ви думаєте з приводу цього твердження фашистського ідеолога?

2. Деякі історики та політологи вважають фашизм «більш поміркованим», «більш прийнятним для суспільства», ніж нацизм. Чи погоджуєтесь Ви з та­кою точкою зору?

======= ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ ДАТИ^=

............прихід Б. Муссоліні до влади

1926 р... .......................прийняття надзвичайних законів

168

§17. Революція в Туреччині. Національні рухи в Китаї, Індії і Африці

1. Революція в туреччині. М. Кемаль Революція в Туреччині. Ататюрк

Розпад Османської імперії. У жовтні 1918 р. Османська імперія капі­тулювала. Деспотична держава, яка сторіччями сковувала страхом сусід­ні країни і народи, агонізувала. Війська Антанти анексували всі загарбані нею території (Балканський півострів, арабські землі). Після підписання Мудросського перемир'я (ЗО жовтня 1918 р.) почалася окупація Анатолії (азіатської частини Туреччини) військами Англії, Франції, Італії і Греції. Держави Антанти призначили в Стамбулі своїх комісарів, взяли під свій контроль банки, фабрики та рудники, залізниці й державні установи. Ви­никла загроза розчленовування країни західними державами.

Опір патріотичних сил. Такі дії Антанти викликали широкий опір різ­них політичних сил, що спочатку мав мирний і стихійний характер. Та не­вдовзі всюди почали виникати партизанські загони, товариства захисту прав місцевого населення, на чолі яких, як правило, стояли представники нового покоління підприємців, патріотичної інтелігенції й офіцерства. У 1919 р., спочатку в липні в Ерзеружі, а потім у вересні в Сівасі відбули­ся один за одним два конгреси цих товариств, на яких був обраний Пред­ставницький комітет на чолі з генералом М. Кемалем. Документи кон­гресів закликали до боротьби проти окупантів і за незалежність країни, а султана - до створення нового, патріотично орієнтованого уряду.

Прийняття Декларації незалежності. Скликаний на вимогу прихиль­ників М. Кемаля в січні 1920 р. у Стамбулі парламент прийняв Деклара­цію незалежності Туреччини («Національну обітницю» ).

У відповідь на ці дії війська Антанти окупували Стамбул. Парламент було розігнано, султан був змушений підкоритися диктату. Його новий проанглійський уряд офіційно виступив проти кемалістів (прихильників Кемаля). Більшість патріотично налаштованих громадських і політичних діячів було заарештовано.

Інтервенція військ Антанти. Нав'язавши султанському уряду Севр­ський договір (1920), який розділяв і поневолював Туреччину, країни Ан­танти приступили до його насильницького впровадження в життя. Вони організували відкриту інтервенцію і доручили її проведення грецьким військам.

Утворення Великих Національних зборів Туреччини. Кемалісти стали на шлях рішучої боротьби з окупантами. 23 квітня 1920 р. в Анкарі, куди ще наприкінці 1919 р. було перенесене місцеперебуваьшя Представниць­кого комітету, зібрався новий парламент - Великі Національні збори Ту­реччини (ВНЗТ). Головою ВНЗТ став М. Кемаль, який проголосив новий орган влади єдиною законною владою Туреччини.

169

Кемаль Мустафа (Ататюрк) (1881-1938)-турецький державний, політичний і військовий діяч. Прізвище Ататюрк («батько турків») одер­жав від ВНЗТ у 1934 р. при запровадженні пріз­вищ. Народився в Салоніках у родині дрібного торговця лісом. У 1904 р. закінчив Стамбульську академію Генерального штабу. Брав участь у молодотурецькому русі, але невдовзі відійшов від нього. Був учасником балканських війн. У 1913-1914 рр. - військовий аташе в Болгарії. У роки Першої світової війни відіграв помітну роль в обороні Дарданелл (1915), у 1916 р. здобув чин генерала і звання паші. З 1919 р. очолив на­ціонально-визвольний рух у країні. З 1923 р. -перший президент Турецької Республіки. Провів низку прогресивних реформ, сприяв консоліда­ції нації і становленню Турецької держави. Ім'я Ататюрка в сучасній Туреччині оточено надзви­чайною пошаною.

Туреччина під владою Ататюрка

Двовладдя. У країні затвердилося двовладдя: у Стамбулі знаходився султанський уряд, а в Анкарі - кемалістський (прихильників республі­ки). Туреччина була на порозі громадянської війни.

20 січня 1921 р. республіканці прийняли Тимчасову конституцію, відповідно до якої вища влада в Туреччині переходила до Великих Наці­ональних зборів (ВНЗТ). Велику допомогу Туреччині надала Радянська Росія, що протистояла державам Антанти. З її фінансовою підтримкою кемалістський уряд почав формувати свої збройні сили.

Ліквідація султанату. Проголошення республіки. 1 листопада 1922 р. ВНЗТ ухвалили закон про ліквідацію султанату. Останній турецький султан М ех мед VI Вахідеддін спішно втік із країни. Восени 1923 р. Туреччина була проголошена республікою.

Успіхи кемалістської революції змішали всі карти держав Антанти. Умови кабального Севрського договору, нав'язані султану в 1920 р., були переглянуті. У червні на міжнародній конференції в Лозанні (1923) була визнана незалежність Туреччини в її сучасних кордонах.

У 1924 р. була ухвалена Конституція Турецької Республіки. Главою держави проголошувався президент, наділений великою владою.

Курс на реформи. Після перемоги кемалістської революції турець­кий уряд приступив до ліквідації іноземних концесій, які частково були анульовані, частково викуплені. Уряд взяв у свої руки будівництво нових залізниць, портів, промислових підприємств. Були встановлені більш ви­сокі митні тарифи, які захищали промисловість країни від іноземної кон­куренції. Офіційно скасовувалися пільги для європейського капіталу. У сільському господарстві була проведена податкова реформа і створені умо-

Кемаль Мустафа (Ататюрк)

170

ви для підвищення товарності сільськогосподарського виробництва, на­самперед для вирощування тютюну і бавовни.

Низка важливих реформ істотно змінила турецьке суспільство. Іслам, спочатку оголошений державною релігією, невдовзі втратив цей статус. Держава була відокремлена від релігії, ставала світською й освіта.

Запроваджувався цивільний шлюб і ліквідовувалося багатоженство. Жінки зрівнювалися в правах з чоловіками. Спеціальні закони передба­чали перехід на європейську форму одягу, європейський календар і лі­точислення. Латинський алфавіт замінив арабський. Запроваджувалося світське судочинство за європейським зразком.

Формування авторитарного режиму. Однак Туреччина в цей період не стала демократичною країною. Будь-які сумніви людей у правильності дій довічного президента викликали жорстокі репресії. Після того, як якийсь релігійний фанатик здійснив замах на життя Ататюрка, так звані «суди незалежності» поширилися по всій Туреччині. Вони не щадили навіть ге­роїв боротьби за незалежність, колишніх соратників Кемаля, зміщаючи їх з високих посад, відправляючи в заслання і навіть засуджуючи на смерть.

У 1920-ті рр. було жорстоко придушене повстання курдів (народу, що проживає на території Туреччини, Ірану, Іраку й інших країн), які праг­нули незалежності.